Сьогодні кіберпростір основною кількістю звичайних користувачів розглядається як сфера, яка допомагає та полегшує виконання багатьох необхідних життєвих потреб: пошук та використання інформації, проведення електронних платежів, проведення відпочинку тощо. Такі користувачі мало замислюються над можливістю використання просторів Інтернету для різноманітних зловживань. Але ми можемо констатувати наявність і таких користувачів, які використовують кіберпростір у власних інтересах, загрожуючи безпеці і, навіть, здоров’ю, зокрема, психічному, інших осіб.
Найбільш небезпечним проявом такої діяльності з точки зору впливу безпосередньо на людину є кібербулінг або кіберзалякування. Сучасні наукові дослідження ускладнюється відсутністю єдиного розуміння цього явища серед науковців. На це звертає увагу група вчених з Південної Кореї та Сінгапуру J. Chun, J. Lee, J. Kim, S. Lee [1]. Виктимізація кібербулінгу, пишуть вони, є міжнародним явищем, яке швидко зростає у всьому світі. Однак дослідження показали суперечливі висновки щодо визначення, вимірювання та поширеності віктимізації та вчинення кібербулінгу. Щоб надати огляд існуючих шкал і запропонувати шляхи стандартизації вимірювання кіберзалякування, вчені проаналізували шістдесят чотири міжнародні дослідження вимірювання кіберзалякування з використанням таких категорій: загальні характеристики, визначення кіберзалякування, характеристики вибірки дослідження, розмір вибірки, тип пристрій або соціальні медіа, часові рамки, тип опитування, метод об’єднання елементів, субшкали, надійність і валідність. Цей аналіз показав, що тільки 46 з 64 досліджень пояснюють поняття «кібербулінг». Крім того, лише 15 досліджень повністю або частково дотримувались рекомендованих рекомендацій при розробці шкали. Хоча більшість інструментів кіберзалякування, на думку вчених, показали помірну або високу надійність, лише половина досліджень оцінювала валідність вимірювань кіберзалякування, причому значна частина з них перевіряла валідність конструкції. На основі цього дослідники роблять висновок, що існує потреба в узгодженому та стандартизованому визначенні кіберзалякування для використання в усьому світі, яке може бути найважливішим фактором у вимірюванні поведінки кіберзалякування.
Цьому ж питанню приділяють увагу і австралійські вчені V. Sheanoda, K. Bussey, та T. Jones [2]. Сфера кіберзалякування, на їхню думку, швидко розширилася за останні 20 років і особливо включає сильний акцент на різноманітних і маргінальних групах молоді. Проте література в даній галузі, звертають увагу автори, визначає кіберзалякування дуже різними способами, не враховуючи, як різні групи молоді самі визначають і застосовують термін кіберзалякування. Дослідники розглядають, як культурно, сексуально та гендерно різноманітні розуміння, досвід та інтерпретація кібербулінгу молодими людьми можуть бути використані для усунення прогалин у сучасних академічних уявленнях про кібербулінг. Було проведено напівструктуровані інтерв’ю з 19 молодими людьми, які вивчали їх розуміння, інтерпретацію та досвід кібербулінгу. Отримані вченими дані значною мірою свідчать про те, що плутанина щодо терміну та визначення кіберзалякування серед дослідників також відображається на популяції різних молодих людей, які розуміють та інтерпретують кіберзалякування. Незрозуміло, чи були ці суперечливі визначення пов’язані з плутаниною серед молоді чи тому, що вчені та політики не змогли повідомити громадськості чітке визначення кіберзалякування. Як результат вчені дають пропозиції щодо мови та поведінки, які слід включити у визначення кіберзалякування, щоб більш чітко донести цю концепцію до майбутніх респондентів та ширшої спільноти.
Питання віктимізації на прикладі Фінляндії піднімають дослідники з цієї країни M. Näsi, P. Danielsson, M. Kaakinen [3]. Вони розглядають поширеність різних типів віктимізації кіберзлочинності та їх спільні фактори ризику серед населення Фінляндії. Автори досліджують, як соціально-економічні змін у житті респондентів, їхній минулий досвід офлайн-віктимізації, онлайн-активність, навички користувача та заходи захисту впливають на ризик найпоширеніших форм онлайн-віктимізації та онлайн-полівіктимізації. Згідно з їхніми висновками, п’ятьма найпоширенішими формами віктимізації були зловмисне програмне забезпечення, переслідування, сексуальні переслідування, хакерство та шахрайство. Повсякденні дії в Інтернеті та контакти, пишуть наукоовці з потенційними правопорушниками разом із минулим досвідом віктимізації офлайн слугували помітними факторами ризику для низки різних досвідів віктимізації в Інтернеті. Вчені показують дещо різні фактори ризику для віктимізації різних онлайн-правопорушень, тим самим вказуючи на різноманітний характер різних типів онлайн-віктимізації. Як висновок вчені показують, що молодий вік, кращий фінансовий стан, активне використання Інтернету та навички користувача, а також минула офлайн-віктимізація майнових злочинів і насильства пов’язані з підвищеним ризиком полівіктимізації в Інтернеті. Високий захист користувачів, на їхню думку, зменшує ризик полівіктимізації в Інтернеті.
Цій же проблемі приділяють увагу і нідерландські вчені R. Notté, E. Leukfeldt, M. Malsch [4]. Вони досліджують вплив віктимізації онлайн-злочинів. На їхню думку, більшість наслідків онлайн-порушень відповідають наслідкам традиційних офлайн-порушень. Існують також відмінності, вважають автори, щодо офлайн-віктимізації. Декілька форм впливу, здається їм, є специфічними для жертв онлайн-злочинів: значний масштаб і видимість віктимності, віктимізація, яка не припиняється вчасно, переплетення онлайн-і офлайн-злочинів і звинувачення жертви. Жертви страждають від подвійних, потрійних і навіть четверних ударів; саме накопичення різних типів впливу, викликане необмеженістю в часі та просторі, робить віктимізацію онлайн-злочинів настільки інвазивною. Крім того, продовжують науковці, особливості віктимізації онлайн-злочинів значно ускладнюють боротьбу з онлайн-злочинністю та її запобігання. Нарешті, роблять висновок вчені, висока поширеність віктимізації від кіберзлочинів у поєднанні з серйозним впливом цих злочинів суперечить громадській думці та пов’язаним моральним судженням щодо жертв. Подальші дослідження, завершують нідерландські дослідники, домінуючого суспільного дискурсу щодо віктимізації та того, як це впливає на роботу поліції та підтримку жертв, були б цінними.
Окремою проблемою, яка досліджується в межах кібербулінгу, є проблема свідків у ньому. Це питання розглядає група канадських вчених D. Pepler, F. Mishna, J. Doucet, M. Lameiro [5]. Вони вивчали уявлення молоді про природу та дилеми бути стороннім спостерігачем у кібербулінгу. Незважаючи на те, що взаємодія з однолітками через соціальні мережі має багато переваг, існують ризики, пишуть автори, зокрема кіберзалякування. Спостерігачі є невід’ємною частиною динаміки та шкоди як під час особистої зустрічі, так і під час кіберзалякування. Використовуючи якісний підхід, вчені діляться думками молоді про досвід свідків кібербулінгу та про дилеми, з якими вони стикаються, вирішуючи, чи підтримати однолітка і як відповісти. Науковці провели тематичний аналіз якісних інтерв'ю з 16 підлітками. Молоді люди описували низку почуттів, які відчували свідки, від дискомфорту та гніву до моральної незаангажованості та виправдання кіберзалякування. Молодь повідомила про три форми ролей сторонніх спостерігачів: аутсайдера, помічника та захисника, що відповідає традиційному булінгу. При цьому канадські дослідники роблять висновок: що вирішення проблеми кібербулінгу, на думку молоді, лежить на плечах дорослих.
В цілому, варто відмітити, що проблема кібербулінгу все більше і більше набирає обертів. Кібербулінг стає дуже небезпечним. Його підвищена небезпечність пояснюється в тому числі і більш високим рівнем освіченості і знань тих осіб, які його застосовують. Якщо вулична злочинність «доступна» для широкого кола осіб, яким не потрібні спеціальні знання, то кібербулінг притаманний користувачам, які обізнані, як мінімум, у комп’ютерній техніці та знайомі з можливостями кіберпростору. Це піднімає боротьбу з цим явищем на більш високий професійний та технічний рівень і вимагає наявності обізнаних спеціалістів, зокрема, користувачів-професіоналів і психологів.
Список літератури:
1. Chun J., Lee J., Kim J., Lee S. An international systematic review of cyberbullying measurements. Computers in human behavior. 2020. № 113. Article 106485.
2. Sheanoda V., Bussey K., Jones. T. Sexuality, gender and culturally diverse interpretations of cyberbullying. New Media & Society. 2024. Vol. 26 (1). Р. 154–171.
3. Näsi M., Danielsson P., Kaakinen, M. Cybercrime Victimisation and Polyvictimisation in Finland-Prevalence and Risk Factors. European journal on criminal policy and research. 2023. № 29 (2). Р. 283–301.
4. Notté R., Leukfeldt E., Malsch M. Double, triple or quadruple hits? Exploring the impact of cybercrime on victims in the Netherlands. International review of victimology. 2021. №27 (3). Р. 272–294.
5. Pepler D., Mishna F., Doucet J., Lameiro M. Witnesses in Cyberbullying: Roles and Dilemmas. Children & schools. 2021. № 43 (1). Р. 45–53.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter