Стратегії економічного розвитку визначають довгострокові шляхи розвитку країн, регіонів і підприємств, забезпечують стабільність та зростання в умовах невизначеності та кризи. Світова економіка стикається з багатьма викликами, такими як глобальні пандемії, економічні кризи, зміни клімату, геополітичні конфлікти. В цих умовах наявність ефективної економічної стратегії стає критичною для забезпечення стабільності. Стратегії мають передбачати механізми адаптації до кризових ситуацій, швидке реагування на глобальні загрози та можливості.
Л. Швайка стверджує, що стратегія це є узагальнена модель майбутнього стану економіки та плано вих дій щодо його досягнення, яка встановлює основні напрями, цілі та пріоритети діяльності, визначає критичні ресурси та необхідні нововведення, містить засоби реалізації пріоритетів та індикатори досягнення планованого результату [5].
Кабінетом Міністрів України 03.03.2021р. була ухвалена Національна економічна стратегія України до 2030 року. Ця стратегія передбачала глибокі реформи, модернізацію економіки та стимулювання інвестицій у ключові галузі. Ключові цілі стратегії є: зростання ВВП на душу населення до рівня середнього в країнах ЄС; скорочення рівня бідності та зниження соціальної нерівності; підвищення інвестиційної привабливості; інтеграція України у глобальні ланцюги вартості (збільшення експорту товарів і послуг з високою доданою вартістю).
Після повномасштабного вторгнення Україна зіткнулася з величезними викликами, виникла нагальна потреба в необхідності адаптації економічних систем до швидко змінюваних умов. Стратегія макро-, мезо- і мікроекономічного розвитку України у воєнний та післявоєнний час є критичним для забезпечення стійкості економіки, відновлення після руйнувань та досягнення довгострокової стабільності. Першочерговими питаннями на макрорівні постає: фінансова стабілізація (витратами на оборону та соціальні потреби), реформування податкової системи (спрощених податкових режимів для бізнесу) та контроль інфляції. На мезорівені це підтримка критичних галузей України, а саме сільсько-господарського та військово-промислового комплексу. Підтримка малого та середнього бізнесу на мікрорівені є нагальною потребою. Малі та середні підприємства зазнають найбільшого тиску під час війни. Багато підприємств перепрофілювалися для підтримки армії (виробництво військової амуніції, продуктів харчування для ЗСУ).
Стосовно післявоєнного часу, на макрорівні необхідно перенаправлення ресурсів на відбудову інфраструктури та соціальних послуг; залучення міжнародних фінансових організацій, інвестицій та донорської допомоги для відновлення; фіскальна стабілізація. Мезорівень це: регіональне відновлення та модернізація інфраструктури; відновлення промислових секторів і підтримка критичних галузей, таких як будівництво, енергетика, транспорт; створення спеціальних економічних зон для залучення інвестицій, стимулювання виробництва та інновацій. На мікрорівні це має бути: відновлення підприємств і підтримка малого та середнього бізнесу; інвестиції в модернізацію та підвищення конкурентоспроможності продукції; стимулювання підприємництва, інновацій та технологічного розвитку.
Першочерговими завдання післявоєнного періоду повинні стати: масштабна відбудова(відновлення зруйнованих регіонів), фінансова допомога (міжнародні організації та країни-партнери); інтеграція до ЄС та ринків (унікальна можливістю для прискореної інтеграції України до ЄС); соціальні програми та повернення переселенців.
Можна виділити кілька основних етапів і напрямків стратегії економічного розвитку в умовах війни та післявоєнного відновлення. Перший етап це воєнний час, який включає: екстрені заходи (забезпечення основних потреб, стимулювання виробництва товарів оборонного значення, військова економіка), фінансова підтримка (міжнародна допомога та кредити), фіскальна політика (зниження податків), захист критичної інфраструктури (збереження енергетичних та транспортних ланцюгів). Другий етап - перехідний період: гуманітарна допомога (програми підтримки для постраждалих населення та відновлення житла), підтримка бізнесу (державні програми), реконструкція інфраструктури. Третій епап - Післявоєнний період: інвестиції в інновації, розвиток людського капіталу (програми навчання та перекваліфікації, створення робочих місць та соціальних програм для ветеранів), міжнародна інтеграція.
Стратегія макро-, мезо- і мікроекономічного розвитку України у воєнний та післявоєнний час має бути адаптивною та враховувати специфіку як військових дій, так і відновлення після їх завершення. Від успішної реалізації цієї стратегії залежатиме економічне майбутнє України, її інтеграція у світову економіку та довгострокова стабільність.
Список використаних джерел
1. Костюк І.В. Поняття стратегії економічного розвитку країни: соціальний вимір //Науковий вісник НЛТУ України. – 2014. – Вип. 24.10 [Електронний ресурс]. – Доступний з https://nv.nltu.edu.ua/Archive/2014/24_10/38.pdf
2. Лук'яненко Д.Г. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: монографія / за ред. д-ра екон. наук, проф. Д.Г. Лук'яненка. – К.: Вид-во КНЕУ, 2001. – 538 с.
3. Пирог О.В. Сталий соціально-економічний розвиток України в умовах формування інвестиційної політики держави / О.В. Пирог, Л.І. Катан. – 2008. – № 4-2. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/Aprer/2008_4_2/63.pdf.
4. Національної економічної стратегії на період до 2030 року. [Електронний ресурс]. – Доступний з https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennya-nacionalnoyi-eko-a179
5. Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: навч. посібн. / Л.А. Швайка. – К.: Вид-во "Знання", 2006. – 435 c.
____________________________
Науковий керівник: Бургман Марина Костянтинівна, кандидат економічних наук, Класичний приватний університет, м. Запоріжжя
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter