Черепно-мозкова травма (ЧМТ) – одна з найпоширеніших форм нейрохірургічної та неврологічної патології в усьому світі, яка супроводжується високою летальністю й інвалідизацією хворих, тяжкими наслідками зі стійкою тимчасовою втратою працездатності. На клітинному рівні при ЧМТ відбувається ішемічний каскад реакцій: вивільнення глутамату, який провокує ексайтотоксичність, мітохондріальну дисфункцію, деполяризацію мембран, що зумовлює порушення іонних градієнтів. Тривалі іонні порушення спричиняють цитотоксичний набряк головного мозку, що є первинним фактором підвищення внутрішньочерепного тиску.
Катастрофічна черепно-мозкова травма пов’язана з глибокими фізіологічними змінами, які призводять до дифузних порушень судинної регуляції та поширеного ушкодження клітин. Крім цього, часто виникають серйозні порушення з боку обміну речовин, ендокринних та імунних функцій, а також розвиваються коагулопатії. Без належного лікування у більш ніж 60% пацієнтів такі розлади часто призводять до поліорганної недостатності, серцево-судинного колапсу та асистолії.
Відомо, що дана патологія пов’язана з порушенням утилізації кисню, переходом від аеробного до анаеробного метаболізму, виснаженням запасів глікогену, а також накопиченням лактату. Патологічні зміни метаболізму асоціюються з низьким рівнем трийодтироніну (Т3), тироксину (Т4) і, меншою мірою, кортизолу та інсуліну. Лікування катастрофічної ЧМТ зосереджене на стабілізації гемодинаміки. Цей процес складається з трьох аспектів:
1) Раннє визначення тяжкості ЧМТ, оскільки вона корелює з недостатністю гіпофізарно-надниркової системи та гемодинамічною нестабільністю.
2) Проведення інтенсивної терапії для досягнення стабільної гемодинаміки на основі ступеня ЧМТ та пов’язаних з нею травм.
3) Ресусцитація за допомогою рідин та препаратів крові, раннє використання вазопресорів і розгляд можливості застосування ендокринної/гормональної терапії у пацієнтів з рефрактерною гемодинамічною нестабільністю.
Фармакологічна корекція черепно-мозкової травми (ЧМТ) спрямована на стабілізацію стану пацієнта, зменшення набряку мозку, запобігання ускладненням та покращення відновлення функцій мозку. Основні групи препаратів, що застосовуються для лікування ЧМТ, включають:
• Діуретики (манітол, фуросемід) – зменшують набряк мозку;
• Глюкокортикоїди (дексаметазон) – використовуються для зниження набряку мозку та зменшення запалення;
• Ноотропи (пірацетам, цитиколін) – покращують обмінні процеси в мозку та сприяють його відновленню;
• Нейропротектори (церебролізин, мексидол) – захищають нервові клітини від ушкоджень;
• Анксіолітичні препарати (діазепам) – використовуються для попередження судом;
• Анальгетики (морфін, фентаніл) – для контролю болю;
• Антибіотики – у разі підозри на інфекцію або відкриту травму;
Комплексний підхід до лікування, який включає своєчасне медикаментозне втручання, значно підвищує шанси на успішне відновлення пацієнта. Кожен випадок ЧМТ потребує індивідуального підходу, а вибір препаратів залежить від конкретного клінічного стану, тяжкості травми та супутніх факторів. Ефективна терапія, що включає діуретики, нейропротектори, ноотропи та інші засоби, сприяє зниженню ускладнень і покращенню якості життя пацієнта після травми.
Таким чином, ефективна медикаментозна терапія відіграє ключову роль у покращенні стану пацієнтів з ЧМТ. Своєчасна корекція порушень метаболічних процесів та стабілізація гемодинамічних показників дозволяє мінімізувати наслідки травми та сприяє зменшенню летальності. Найбільш перспективними напрямами фармакологічної корекції є використання нейропротекторів, антиоксидантів та засобів для нормалізації мозкового кровообігу. Важливою складовою комплексної терапії є індивідуалізація лікування, що враховує тяжкість травми, супутні патології та реакцію пацієнта на медикаменти. Застосування індивідуально підібраних схем, заснованих на патогенетичних особливостях кожного конкретного випадку, дозволяє значно покращити прогнози відновлення пацієнтів і підвищити якість їхнього життя.
Список літератури:
1. Traumatic brain injury: progress and challenges in prevention, clinical care, and research / A. I. R. Maas et al. The Lancet Neurology. 2022. Vol. 21, no. 11. P. 1004–1060. URL: https://doi.org/10.1016/s1474-4422(22)00309-x
2. Management of mild traumatic brain injury / A. van Gils et al. Practical Neurology. 2020. Vol. 20, no. 3. P. 213–221. URL: https://doi.org/10.1136/practneurol-2018-002087
3. Hossain I., Rostami E., Marklund N. The management of severe traumatic brain injury in the initial postinjury hours – current evidence and controversies. Current Opinion in Critical Care. 2023. Vol. 29, no. 6. P. 650–658. URL: https://doi.org/10.1097/mcc.0000000000001094
4. Capizzi A., Woo J., Verduzco-Gutierrez M. Traumatic Brain Injury: An Overview of Epidemiology, Pathophysiology, and Medical Management. Medical Clinics of North America. 2020. Vol. 104, no. 2. P. 213–238. URL: https://doi.org/10.1016/j.mcna.2019.11.001
5. Wiles M. D. Management of traumatic brain injury: a narrative review of current evidence. Anaesthesia. 2022. Vol. 77, S1. P. 102–112. URL: https://doi.org/10.1111/anae.15608
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter