У зв’язку з тим, що глобалізаційні процеси стали невід’ємною складовою сучасності, інтеркультурні компетентності дедалі частіше зустрічаються в програмах підготовки фахівців у різних закладах освіти. Це засвідчує, що інтеркультурна компетентність стала не просто прагненням до розуміння іншої культури, а необхідною навичкою для молодих поколінь у процесі здобуття вищої освіти. Формування навичок інтеркультурної комунікації в системі вищої педагогічної освіти КНР є важливим напрямом освітнього процесу, зважаючи на прагнення КНР швидкими темпами інтегруватися в світову спільноту. Такий процес базується на кількох теоретичних та практичних підходах, але саме, компетентнісний підхід займає центральне місце в освітніх програмах КНР. Інтеркультурна комунікація в компетентністному підході розглядається як ключова компетентність, що необхідна для ефективної взаємодії зі здобувачами, які належать до різних культурних середовищ. Особливо це актуально в умовах академічної мобільності, коли китайські студенти навчаються в європейських університетах, а китайські ЗВО набувають усе більшої популярності серед іноземних студентів. Інший підхід передбачає інтеграцію традиційної китайської культури у західні моделі навчання інтеркультурної комунікації, що дозволяє створювати унікальні програми підготовки майбутніх педагогів. Традиції конфуціанства, що акцентують повагу, гармонію і колективізм поєднується із західними цінностями індивідуалізму, утилітаризму та критичного мислення, що дозволяє балансувати між східними та західними освітніми практиками.
Зважаючи на те, що більшість досліджень із проблем інтеркультурної комунікації на сьогодні є переважно європейсько-американськими, китайські дослідники значною мірою продовжують запозичувати закордонні концепції та адаптувати їх насамперед до контексту вивчення мови або педагогіки, прагнучи підготувати китайських студентів та іноземних громадян до комунікативної взаємодії. Зростає усвідомлення необхідності вивчати та розширювати уявлення про інтеркультурну комунікацію, ураховуючи складність як китайського, так і глобального контекстів.
У 1980-х роках інтеркультурна комунікація в КНР почала досліджуватися як напрям, пов’язаний з іншомовною освітою і швидко розвивалася, щоб не відставати від темпів глобалізації. Відповідно до директивних документів, виданих Міністерством освіти Китаю, викладання іноземних мов передбачало формування у здобувачів інтеркультурної компетентності. У 2000 році китайська навчальна програма вивчення англійської мови CESEM вперше наголосила на пріоритеті розвитку інтеркультурної компетентності для спеціальностей, пов’язаних з англійською мовою. З 2004 року нормативними документами було оновлено вимоги до навчальної програми з вивчення англійської мови в закладах освіти КНР. Відповідно до оновлених вимог формування інтеркультурної компетентності мало таку ж важливу роль, як і знання англійської мови. У тому ж році стандарт навчального плану з вивчення англійської мови для середніх шкіл КНР (CECR) окреслив, що вивчення англійської мови в середніх школах повинно орієнтуватися на культурні знання, обізнаність і навички інтеркультурного спілкування. У 2015 році CECR знову зазнав змін. Так, нова редакція стандарту почала вимагати від коледжів і університетів КНР включити курс «Інтеркультурна комунікація» як один із обов’язкових курсів англомовної освіти з метою розвитку інтеркультурної компетентності студентів [1].
Завдяки цим програмним документам Міністерства освіти Китаю інтеркультурна комунікація та інтеркультурна компетентність поступово інтегруються в освіту по всій території КНР. Викладачі англійської мови в закладах вищої освіти та учителі середньої школи зараз стверджують, що вони усіляко сприяють розвитку комунікативної компетентності, але все ще стикаються з проблемою: як ефективно інтегрувати інтеркультурну комунікативну компетентність у процес викладання мови. Серед основних завад відзначають відсутність цілісного дизайну інтеркультурного навчання (навчальної програми, підручників, критеріїв оцінювання); інтеркультурне навчання викладацького складу; усвідомлення викладачами та здобувачами важливості інтеркультурної освіти, особливо глибокого розуміння розмаїття та динаміки культур [1]. Тому є вірогідність того, що інтеркультурна комунікація в КНР не відповідає тенденціям глобалізації та ще не забезпечує суттєвої основи для потреб країни у викладанні інтеркультурної комунікації в закладах вищої освіти. У зв’язку зі збільшенням оновлених вимог до навчальних програм вивчення іноземної мови та відсутності кваліфікованої інтеркультурної підготовки, мало хто з викладачів має навички та досвід для розробки поглибленого міжкультурного курсу. Деякі викладачі вирішують ці проблеми, застосовуючи різні інтеркультурні практики в класах іноземних мов.
Отже, враховуючи нагальну потребу у підвищенні статусу інтеркультурної комунікації потрібні додаткові емпіричні дослідження, що дозволять проаналізувати реальний стан сформованості навичок інтеркультурної комунікації здобувачів.
Список літератури
1. Су Фу. Стереотипи в міжкультурній комунікації. Журнал Пекінського технологічного інституту (Серія: Соціальні науки). Червень 2006. Вип. 8(3). С. 26–28 (苏芙. 浅析跨文化交流中的定型. 北京理工大学学报 (社会科学版). 2006年6月.第8卷第3期. 頁26–28).
______________________
Науковий керівник: Ткаченко Лідія Петрівна, доктор педагогічних наук, професор, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter