Психологічна стійкість людини проявляється в її здатності адаптивно реагувати на тривалі навантаження та підтримувати рівний, спокійний настрій. Вона дозволяє своєчасно реагувати на складнощі та часті зміни, оптимально знижуючи страх, тривогу та напругу у всіх сферах життєдіяльності. Психологічна стійкість є багатогранною, що підкреслює її масштабність і фундаментальність якості особистості [4].
Психологічна стійкість характеризується як відкрита система зі своїми структурними та функціональними складовими. Вона є комплексною системною характеристикою особистості, що об'єднує різні рівні життя та діяльності людини, такі як стресостійкість, психологічна безпека та психологічна культура.
Під стійкістю мається на увазі здатність протистояти труднощам і зберігати віру в ситуаціях фрустрації. Урівноваженість означає відповідність сили реакцій та активності поведінки силі подразника та значенню події. Опірність – це здатність чинити опір обмеженням, що заважають свободі поведінки. Стійкість проявляється у подоланні труднощів, збереженні віри в себе, впевненості у своїх можливостях та здатності до ефективної психічної саморегуляції [1, 2].
Важливим аспектом психологічної стійкості є баланс приємних і неприємних почуттів, задоволеності, благополуччя та переживань радості й щастя з одного боку, і відчуттів незадоволеності, недосконалості, смутку й страждання – з іншого. Без цього балансу неможливо досягти відчуття повноти життя.
Психологічна стійкість включає здатність знаходити баланс між комфортністю та автономністю і здатністю підтримувати його. Для психологічної стійкості необхідна здатність протистояти зовнішнім впливам, залишаючись вірним своїм намірам і цілям.
Таким чином, психологічна стійкість – це якість особистості, яка складається з аспектів стійкості, урівноваженості та опірності. Вона дозволяє протистояти життєвим труднощам, несприятливому тиску обставин, зберігати здоров'я і працездатність у різних випробуваннях [1].
Психологічну стійкість можна розглядати як складну якість, що синтезує окремі якості і здатності. Вона підтримується внутрішніми (особистісними) ресурсами та зовнішньою (міжособистісною, соціальною) підтримкою. Психологічна стійкість особистості є інтегральним показником, який відображає результати навчання, виховання та досвід взаємодії з навколишнім середовищем. Головною характеристикою психологічної стійкості є здатність зберігати позитивні якості у важких життєвих обставинах [3].
Таким чином, можна зробити наступні висновки:
1. Психологічна стійкість є моделлю взаємовпливу здібностей, навичок та умінь утримувати емоційні та когнітивні процеси, а також процеси діяльності у рівноважному стані.
2. У підлітковому віці психологічна стійкість проходить стадію формування, її компоненти можуть не мати чіткого співвідношення, а їх інтенсивність змінюється різко.
3. У зрілому віці психологічна стійкість стає єдиною якістю особистості, її компоненти чітко взаємопов'язані, а показники змінюються плавно завдяки набутому життєвому досвіду.
Список літератури:
1. Варій М. Й. Психологія : навч. посібник. Київ : Центр учбової літератури, 2007. 288 с.
2. Вікова та педагогічна психологія : навч. посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. долинська, З. В. Огороднійчук та ін. Вид. 2-ге, допов. Київ : Каравела, 2008. 400 с.
3. Клюйко Л. Теоретико-методологічний аналіз феномену задоволеності якістю життя як умови розвитку професійної Я-концепції особистості. Психологічні перспективи. 2018. Вип. 32. С. 135-148.
4. Сердюк Л. З. Психологічні технології самодетермінації розвитку особистості : монографія. Київ : Інститут психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, 2018. 192 с.
________________________
Науковий керівник: Гречуха Ірина Анатоліївна, доктор філософії (спеціальність «Психологія»), доцент, Поліський національний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter