Кінець XX – початок XXI століття ознаменувалися значними змінами у соціально-економічному розвитку України , у тому числі в її освітній сфері. Це стало передумовою для вагомих трансформаційних процесів, які відбуваються в освітній галузі. Усвідомлення необхідності інтенсифікації навчального процесу, розвитку особистості того, хто навчається, лягло в основу виникнення й поширення різних напрямів у навчанні: інтенсивне навчання, комунікативне навчання, проблемне навчання, професійно-спрямоване навчання, домінантою яких виступає проблемне навчання [1, 254].
Проблемне навчання сприяє розвитку самостійного мислення учнів, формуванню вмінь вирішувати будь-які нові проблеми, забезпечує високу якість отриманих знань, створює умови для ефективного засвоєння знань і цим сприяє розвитку інтелектуальних можливостей учнів, дозволяє створювати ситуації для творчого засвоєння навчального матеріалу та розвитку творчих здібностей учнів. Учені підкреслюють, що таке навчання дає можливість учителю забезпечити постановку питань у формі, здатній викликати інтерес школярів до виучуваного матеріалу і, зрештою, мобілізувати їх на пошук, створивши умови для послідовного розв’язання проблемної ситуації [4]. Проблемне навчання спрямоване на визначення ефективних шляхів оволодіння навчальним матеріалом, який може бути засвоєний шляхом пошуку нового знання за умови застосування проблемних ситуацій.
Ідея проблемного навчання (Task-based learning) на сучасному етапі була популяризована Н. Прабху, (N. Prabhu), який працюючи у школах Бангалора у південній Індії виявив, що учні краще запам’ятовують матеріал, якщо їхню увагу сконцентровано не на граматиці або лінгвістичних формах, а на мовленні. Замість введення лише лінгвістичних структур дітям пропонують проблему або завдання, яке вони мають виконати [3, 65]. Наприклад, дітей вводять в іншомовне мовленнєве середовище певними запитаннями для перевірки вокабуляру (e.g. What is this? It’s a timetable. What does “arrival” mean?). Вони відповідають на запитання вчителя. Для розв’язання поставлених перед ними завдань, наприклад, шукають інформацію про розклад руху потягів (e.g. When does the Brindavan express leave/arrive in Bangalore?) [4]. Таким чином у центрі уваги знаходиться не запам’ятовування мовних структур, а виконання мовленнєвого завдання. Одним із видів проблемного навчання є стратегія “Занурення” , або, словами Джейн Уілліс “алгоритм дій PPP (презентація, практика, продукування)” [4]. Дітям пропонують завдання, яке вони мають розв’язати за певний проміжок часу. Лише після цього вчитель обговорює мовленнєві зразки, використані дітьми, вносить певні поправки та коригування, які є вкрай необхідними. Джейн Уілліс пропонує три основні стратегії проблемного навчання: уведення в іншомовне середовище – презентація теми і завдання, активізація мовного матеріалу та мовленнєвих зразків (the Pre-task); цикл завдань – виконання завдання, способи його виконання, звіт (the Task cycle) і спілкування – аналіз і практика (Language focus).
Під час уведення в іншомовне мовленнєве середовище учитель презентує тему уроку, повідомляє та активізує ключові слова та мовленнєві зразки, які допомагають учням добре зрозуміти інструкції до виконання завдань [1, 134]. Діти можуть прослухати аудіо-записи із зразками відповідних завдань. У процесі реалізації циклу завдань діти виконують поставлену перед ними задачу маленькими групами, а вчитель контролює хід виконання. Потім учні вирішують, як вони мають представляти перед класом результати вирішення проблеми або завдання, в усній чи письмовій формі. У ході спілкування обговорюються шляхи та способи вирішення кожної проблеми, які представили всі групи [3, 243]. Учитель акцентує увагу учнів на певних структурах чи граматичних формах, використаних ними під час виконання завдань.
Ступінь ефективності проблемного навчання значною мірою залежить від посильних інтелектуальних труднощів, які повинен долати учень. Процес засвоєння нових знань виступає як процес самоосвіти, що виявляється у власній інтелектуальній діяльності учнів. У ході дослідження виявлено, що наявність проблеми в навчальному процесі сприяє активізації мислення школярів та вихованню їх творчих здібностей, створює в учнів стан інтелектуального ускладнення як бажання та готовності вирішувати поставлену перед ними проблему. На наш погляд, заслуговує на увагу думка М.І. Махмутова, що навчальні проблеми повинні формулюватися з урахуванням віку учня, його індивідуальних особливостей, наявності певного рівня знань, умінь і навичок, тобто навчальні проблеми мають бути посильними і для сприйняття, і для самостійності розв’язання їх учнями [2].
Отже, авторка прийшла до висновку, що західноєвропейськими лінгводидактиками в рамках аудіолінгвального методу запропоновано застосування трифазної організації навчання PPP (presentation, practice, production – Task-based learning). У рамках проблемного навчання така організація забезпечує ефективність навчального процесу, поєднуючи комунікативну діяльність із пізнавальною. Процес іншомовного мовлення мислення відбувається в момент розвитку мовленнєвої ситуації, а іншомовне спілкування виступає як спонтанний досвід. Проведене дослідження засвідчує значний внесок представників педагогічної думки у визначення ролі і місця проблемного навчання в освітньому процесі. Ученими сформульована теорія проблемного навчання. Детально й конкретно визначено складники поняття проблемного навчання: проблема, пізнавальне завдання, проблемна ситуація і проблемне питання. Кожен із складників виступає засобом активізації мислення учнів лише в тому випадку, якщо він не просто несе інформацію для запам’ятовування, а включає навчальну проблему, зіткнення з якою створює проблемну ситуацію – необхідність пошуку вирішення ускладнень.
Література:
1. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. Київ: Либідь, 1997. 376 с.
2. Dulay H., Burt M., Krashen S. (2019) Language Two. N.Y.: Oxford University Press, 2019.
3. Harmer J. The Practice of English Language Teaching. London: Longman, 2008. 448 p.
4. Littlewood W. (2015) Communicative Language Teaching.N.Y.: Cambridge University Press, 2015.
|