Резилієнтність педагогів в умовах війни є важливою, оскільки вони стикаються з постійним стресом і непередбачуваними викликами. У складних обставинах війни вміння адаптуватися та зберігати працездатність стає критичним. Резилієнтність у педагогів включає не тільки особисту стійкість, а й здатність підтримувати навчальний процес, забезпечуючи безперервність освіти.
Різні наукові підходи по-різному трактують поняття резилієнтності. Наприклад, Р. Немен визначає її як комплексне явище, що охоплює різні способи подолання травм та радикальних змін у житті людини. Це не лише індивідуальна характеристика, а динамічний процес, який можна розвивати протягом життя. Педагоги, зокрема ті, що працюють з дітьми, повинні демонструвати стійкість, зберігати спокій та впевненість, щоб служити прикладом для своїх вихованців [1].
Основними факторами, що впливають на розвиток резилієнтності, є емоційна стійкість, соціальна підтримка, професійна компетентність і здатність до адаптації. Педагоги потребують підтримки колективу та сім'ї, а також можливостей для обміну досвідом з колегами. Їм важливо навчитися контролювати власні емоції в умовах підвищеного стресу, зберігаючи здатність ефективно працювати [1; 2].
Одним із головних викликів для освітян є забезпечення стабільного навчального процесу в умовах небезпеки та переміщення. Психологічна підтримка, включаючи психотерапію або групи самодопомоги, допомагає педагогам зберігати внутрішню рівновагу. Важливо також застосовувати гнучкі підходи до навчання, наприклад, використовувати дистанційні методи або змішані форми навчання.
Державні та освітні інституції мають відігравати важливу роль у підтримці педагогів, надаючи їм необхідні ресурси, навчальні матеріали та психологічну допомогу. Роль педагогів полягає також у підтримці емоційного стану учнів, які можуть переживати страхи, тривогу та стрес через війну. Використання методик емоційної підтримки стає критичним для створення безпечного середовища в навчальному процесі. У цих умовах освітяни змушені швидко адаптуватися, набуваючи нових навичок, зокрема в дистанційному навчанні та кризовому менеджменті. Важливо, щоб вони також знаходили баланс між роботою і особистим життям, зберігаючи час для відпочинку та відновлення сил.
Окрім цього, педагоги відзначають необхідність системної психологічної підтримки для подолання емоційного виснаження та стресу. Багато з них зіштовхнулися з проявами посттравматичного стресового розладу, а тому звертають увагу на важливість розробки програм для відновлення психічного здоров’я як серед учителів, так і учнів. Під час війни діти стають вразливими, і саме педагоги мають допомагати їм впоратися з психологічними наслідками конфлікту.
Також під час дослідження була виявлена стійка україноцентрична позиція серед педагогів, що стала важливим ресурсом для підтримки морального духу. Педагоги вірять у силу українського народу, захисників та волонтерів, що надихає їх на активну участь у громадському житті навіть у найскладніші часи. Вони виступають за збереження національної ідентичності та готові передавати ці цінності своїм учням.
Загалом, резилієнтність педагогів під час війни ґрунтується на таких ресурсах, як робота, сім’я, творчість, волонтерська діяльність та національна свідомість. Війна змінила реальність освітян, але також показала їхню здатність до адаптації, збереження професійної і особистої гідності, а також підтримки учнів та громади. Проте, незважаючи на цю стійкість, існує нагальна потреба в системній психологічній допомозі для зменшення наслідків емоційного виснаження.
Таким чином, можемо узагальнити, що резилієнтність педагогів в умовах війни є критичним елементом для забезпечення якості освіти і підтримки психічного здоров’я як самих освітян, так і їхніх учнів. Необхідно розвивати стратегії адаптації, емоційної підтримки та професійного розвитку, а також залучати державні та інституційні ресурси для допомоги педагогам.
Список літератури:
1. Дікова-Фаворська О.М. Функціонал директора закладу загальної середньої освіти в умовах війни. Український соціум. 2022. Вип. 82. №. 3. С. 117–129. https://doi.org/10.15407/socium2022.03.117
2. Цюман T., Нагула О., Адамська З. Психологічні умови резильєнтності педагога в період воєнного стану. Педагогічна освіта: теорія і практика. Психологія. Педагогіка. 2022. Вип. 2. №. 38. С. 83–89. https://doi.org/10.28925/2311-2409.2022.3813
_____________________
Науковий керівник: Гречуха Ірина Анатоліївна, доктор філософії (спеціальність «Психологія»), доцент кафедри, Поліський національний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter