В процесі діяльності ансамблю баяністів-акордеоністів відбувається взаємозбагачення виконавців різноманітними фаховими навичками. Більш слабкі музиканти, спираючись на сильних, поступово стають більш психологічно впевненими, тягнуться до них; більш сильні вчаться вести за собою, не зважають на помилки партнера, набувають певних концертмейстерських навичок. Якщо ансамбль великий ‒ потрібно намагатись, щоб у кожній партії кількість сильних та слабких учасників була приблизно рівною, якщо технічні завдання, які постають перед партіями, не є занадто різними.
У більш великих ансамблях, можна поєднувати слабших учасників із сильними, які мають навички ритмічної витримки, досвід естрадних виступів тощо. Такий розподіл має ще й психологічне значення, оскільки виключає у виконавців другої, третьої та четвертої партій відчуття нерівності відносно музикантів, що грають першу партію. Для недосвідчених виконавців перший ансамблевий досвід краще отримувати у складі дуету. Підібравши цікавий для учасників репертуар, допомагаючи опановувати на індивідуальних уроках складнощі колективної гри, педагог може прищепити учневі смак до спільного музикування. Дуети є хорошим матеріалом для опанування початковими навичками ансамблевої техніки.
На початкових періодах роботи із юними музикантами, варто віддати перевагу репетиційній роботі перед поспішними виступами. Сильне хвилювання, непідготований достатньо музичний матеріал, почуття незадоволеності, можуть справляти негативний ефект на роботу ансамблю. Відчуття невдачі може надовго знівелювати радість колективної творчості, тому певний запас міцності буде дуже доречним. Підготовчий період у роботі над ансамблевою пʼєсою продовжується і після того, як ансамбліст «здасть» свою партію. Фактично тільки після цього й починається підготовка до наступних колективних занять. Пояснення функції кожної партії у загальній партитурі та її окремих епізодів варто робити після того, як стадія розбору нотного тексту буде завершена і кожен ансамбліст буде мати чітке уявлення про свою партію.
Зазвичай, перша партія виконує головну функцію та є організатором виконавського процесу. Ця роль передбачає здатність до ініціативності, вміння здійснювати художній вплив на партнерів. Друга партія, здебільшого, найчастіше грає з партнерами двоголосні імітаційні фрази та супровід. Звідси й походять такі навички як комунікабельність, тонке відчуття ансамблю, гострота сприйняття різноманітних відтінків звучання інструментів партнерів. Своєрідною зв’язуючою ланкою між ними є третя партія. Вагомою є також функція четвертої, басової партії. На ній базується фактурний фундамент твору
«Необхідно визнати, що оригінальний оркестровий та ансамблевий репертуар баяністів і акордеоністів, незважаючи на незаперечні художні особливості багатьох творів, є нечисленним» [2, с. 265]. Практика свідчить, що твори не всіх стилів та жанрів, музичних напрямків одразу стають зрозумілими для ансамблістів. Особливо це стосується композицій авторів ХХ-ХХІ століть (неокласицизм, експресіонізм, авангардизм тощо). Це зумовлює важливість формування позитивного відношення до сприйняття сучасної музики. Тому, для сприйняття творів, які є складними за змістом та музичній мові, потрібно застосовувати систему методів, серед яких пояснення, переконання, різноманітні асоціативні зв’язки тощо.
Ефективній діяльності ансамблю передує зацікавленість, захоплення кожного учасника процесом репетиційної роботи. «Для успішного здійснення спільної музично-виконавської діяльності партнери будують систему психічних комунікацій, яка ґрунтується на взаємних зорових та слухових контактах» [1, c. 5]. Ансамблева гра, як спільний різновид музикування, передбачає усвідомлення психології взаємодії партнерів, взаємоповʼязаності колективного та індивідуального чинників.
Ансамблеве відчуття учасників колективу ґрунтується на здатності відчувати як музичні наміри так і психологічні імпульси, які їм передують. Ансамбліст повинен передбачати художні наміри свого партнера. Це набуває особливої вагомості під час концертного виступу, де стан і відчуття у музикантів є зовсім різними. В цій ситуації спостерігається підвищене емоційне сприйняття партнерів та власної гри. Це відображається на виконанні у вигляді іншого характеру гри та відтінків тембру. Кожен учасник ансамблю повинен чутливо реагувати на найменші нюанси, зміну настрою в грі партнерів, своєчасно модифікуючи й своє виконання.
Всесвітньо відомий чехословацький Квартет імені Сметани виконував всі твори напамʼять, оскільки вважав, що пюпітри є психологічним барʼєром поміж партнерами. Гра на памʼять, на думку музикантів, допомагає краще відчувати партнера в емоційному та творчому плані. Проте, також варто зазначити, що таке своєрідне бачення вплинуло і на те, що цей ансамбль володів відносно невеликим репертуаром.
Завданням будь якого колективу є створення такої творчої атмосфери, щоб максимально розкрити потенційні можливості його учасників. Важливою складовою тут є концентрація емоційного тонусу партнерів в єдину палітру творчих відчуттів.
Розкриття індивідуальності, загострення емоційно почуттєвої сфери, інтелектуальних здібностей, вольових якостей та творчої самостійності ансамбліста є фундаментом успішного колективного музикування. Внаслідок спільної творчої роботи над музичним твором кожен із учасників колективу отримує нові знання, усвідомлює себе як особистість. Таким чином формується психологічний простір занять в класі інструментального ансамблю, що складає систему взаємодії із трьох складових: педагога, ансамблістів та музичного твору.
Технологія та психологія ансамблевої діяльності баяніста-акордеоніста значною мірою подібна до засад оркестрової гри, адже, оркестрове виконавство походить від ансамблевого. Гра в однорідному ансамблі відображає загальні принципи виконавського процесу. Їй повинно бути притаманне художньо-виразне, бездоганно-узгоджене, технологічно та стилістично вірне відтворення нотного тексту.
Розглядаючи природу ансамблевого виконавства можна зауважити, що це одна із вищих форм синтетичного спілкування музикантів. Це не тільки здатність, але й бажання та вміння однаково мислити, сприймати одне й те ж, розуміти один одного, користуватися під час роботи єдиними методами та технологіями. Ансамблеве виконавство ‒ це динамічний механізм, який має в своєму арсеналі широкий набір технічних засобів. Спілкування ансамблістів відбувається на різних рівнях. Мистецтво цього багаторівневого спілкування в колективі є тією видимою частиною процесів, своєрідним відображенням якості, вдосконалення якої і є основною запорукою якісного формування навичок ансамблевого виконавства.
Список літератури:
1. Ансамблева гра та акомпанування як різновиди спільної музично-виконавської діяльності. Методичні рекомендації. / укл. Л. М. Уманська. Вінниця : Нова книга, 2005.16 с.
2. Гончаров О. І. Оркестри (ансамблі) баянів і акордеонів. Проблеми розвитку. Культура України. Вип. 36. 2012. С. 262–267.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter