Державна регіональна політика в Україні в 2014-2021, яка вийшла на новий рівень розвитку та активізація децентралізаційних процесів, сприяла збалансованому розвитку українських територіальних громад і регіонів, були створені тисячі горизонтальних зв`язків між громадами, регіонами. Але навіть за цих умов не було сформовано дієвих інструментів координації секторальних політик міністерств в регіонах, а реалізація Державної стратегії регіонального розвитку і регіональних стратегій розвитку мали надто обмежені фінансові ресурси. В статті визначено основні проблеми та виклики регіонального розвитку, які відбулися в Україні через повномасштабне вторгнення російської федерації. Досліджено теоретичні, методологічні та практичні аспекти інституційної підтримки модернізації продуктивних сил регіону та основних аспектів післявоєнної відбудови регіонального простору. Досліджено класифікацію викликів, які постали перед Україною та визначено, які в сучасних умовах доповнилися новим, безпековим. Нові завдання, які з різних економічних, фінансових, управлінських, соціальних та ін. причин навіть не розглядалися під час стратегій розвитку регіонів, відтепер стали домінуючими і ще довго матимуть негативний вплив на Україну в цілому. Метою дослідження є формування нової парадигми регіонального розвитку, на основі комплексного аналізу та оцінки поточної ситуації, пов’язаної з війною, та ситуації в Україні в цілому, регіонах і територіальних громадах. Масове військове вторгнення північних сусідів завдало сильного удару за всі зв’язки економічної системи нашої країни. Виробництво основних видів продукції зменшилось, в першу чергу для експортної продукції. Визначено, що розробка нової регіональної політики розвитку вимагає всебічного аналізу та оцінки поточної ситуації, пов'язаної з війною та ситуацією в Україні в цілому, регіонам та територіальними громадами. Таким чином, післявоєнний економічний бум України можливий лише в тому випадку, якщо заходи економічної політики країни здійснюються відповідно до чіткої та послідовної стратегії, спрямованої на дерегуляцію економіки та створення сприятливого інвестиційного середовища[1].
В умовах сьогодення для багатьох регіонів нашої держави особливо важливим є стрімке соціально-економічне зростання та задоволення потреб місцевого населення, тому реалізація маркетингових стратегій виступає на сучасному етапі важливим інструментом виявлення унікальних особливостей територій і залучення активів у неї, які можуть стати визначальними для майбутнього становлення добробуту в регіоні [2].
Серед принципово нових явищ на муніципальному чи регіональному ринках можна виділити бурхливий розвиток приватних форм власності в торгівлі, різке збільшення обсягів продаж на оптових та роздрібних продовольчих, речових і змішаних ринках (при переважанні продовольчих товарів), значний розвиток контрабанди та інших нелегальних чи не легалізованих форм торгівлі. Однією з проблем ринку ще залишається дефіцит обігових коштів, випереджання темпів зростання цін щодо темпів зростання доходів населення, що призводить до відсутності стабільної динаміки розвитку споживчого ринку. Тому місцеві органи влади не можуть стояти осторонь управління споживчим ринком.
Головними пріоритетами економічної політики міської влади повинні стати:
• стимулювання споживчого попиту, спрямованого на споживання товарів та послуг міської економіки;
• збільшення інвестиційних витрат фірм та підприємств, пов’язаних системою замовлень з підприємствами регіону;
• формування позитивного сальдо ввезення та вивезення товарів через межі регіону, експорту-імпорту.
Муніципальним попитом є витрати, які заплановані усіма суб’єктами муніципальної економіки: домашніми господарствами, фірмами та бюджетом (державним, обласним, муніципальним).
Муніципальна пропозиція ‒ це реально створений валовий продукт регіону, який складається з обсягів виробленої продукції у промисловості, будівництві та сфері послуг.
Для вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіонів, у тому числі споживчого ринку, місцева влада повинна:
• у стратегії розвитку регіонів України визначити як пріоритетний напрям збереження та розвиток основних галузей промисловості, підприємств сфери послуг;
• організувати всебічний розвиток маркетингу, метою якого є просування товарів міської економіки на муніципальному ринку та ринках інших регіонів України;
• сприяти розвиткові реклами, яка стимулює міську економіку.
Регіональним маркетингом є також концепція управління соціально-економічними процесами регіону через визначення стратегії і тактики діяльності конкретних підприємств з метою активізації їх фінансово-господарської діяльності за двома напрямами:
- як систему управління соціально-економічними процесами у певному регіоні з урахуванням його особливостей завдяки інструментарію з метою активізації виробничо-господарської діяльності в регіоні, оскільки таке визначення взаємопов’язує низку економічних процесів, які забезпечуються дією ринкового механізму;
- як ринкову концепцію управління соціально-економічними процесами регіону через визначення стратегії і тактики діяльності конкретних підприємств з метою активізації їх фінансово-господарської діяльності, за сприяння регіональних органів влади, для отримання бюджетного та соціального ефекту, дає можливість визначити сутність регіонального маркетингу не лише через його комерційне призначення, а й соціальне та бюджетне.
На цьому рівні головні цілі регіонального маркетингу полягають:
• у поліпшенні (збереженні) конкурентоспроможності розташованих у регіоні підприємств промисловості та сфери послуг;
• у поліпшенні ступеня ідентифікації громадян із власною територією проживання;
• у залученні до регіону інвестицій.
Список використаних джерел:
1. Котельникова Ю. М. Цифровий маркетинг: регіональні та глобальні виміри у повоєнному періоді / Ю. М. Котельникова, Д. О. Дідик, В. В. Хороших та ін. // Академічні візії. - 2023. - № 23 URL: http://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/30740
2. Омельяненко , В., Омельяненко, О., & Мірошніченко, Я. (2024). Концептуальні основи та прикладні аспекти маркетингу інфраструктури територій в контексті розвитку громад (проєктний підхід). Цифрова економіка та економічна безпека, (2 (11), 123-130. https://doi.org/10.32782/dees.11-19
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter