Постановка проблеми. Зацікавленість слухацької авдиторії музичною спадщиною епохи Бароко є стабільно високою протягом останнього століття. Так само наукові розвідки регулярно проводяться музикознавцями з усього світу. Вокальна педагогіка й досі послуговується основними постулатами та вправами барокової школи Bel Canto.
В свою чергу, ситуація, що склалася в музичній спільноті, є чинником підвищеного попиту на співаків барокового стилю, музикознавці започаткували широко вживане поняття «historically informed performance». Власне, автор пропонує дещо переглянути цей історично інформований підхід, запропонувавши змістити вектор зацікавленості в бік емоційно-інтелектуального.
Також необхідно зазначити, що звертання до оперної творчості Ніколи Порпори в якості ілюстративного матеріалу зумовлено численною, однак мало висвітленою музичною спадщиною композитора. Таким чином, мета статті полягає в тому, щоб розширити вокально-технічний інструментарій молодого співака за рахунок розвитку емоційного інтелекту.
Аналіз останніх публікацій за темою. На сьогодні існує тільки одне ґрунтовне дослідження з приводу музичної спадщини Н. Порпори. Його провів Д.Ж. Думіган, науковець з Великої Британії. Серед українських музикознавців, що вивчають проблематику стилю бельканто, в тому числі аналізують творчий доробок Порпори, слід назвати О. Стахевича, О. Афоніну, І. Щербіну.
Методологічною основою для реалізації ідеї статті є дослідження з теорій емоційного інтелекту, музичного стилю, історії опери, а також дослідження в галузі виконавського музикознавства, присвячені питанням стилю.
Виклад основного матеріалу. Багата музична спадщина епохи Бароко несе у собі велике емоційне навантаження, основним концептом якого було доторкнутися душ глядачів через афекти. Тому головним завданням сучасних митців у виконанні цієї музики є, насамперед, створення самого духу епохи бароко. У це поняття входять і культурно-історичні умови, і світоглядні переконання, і, звісно, технічні прийоми, необхідні для максимально точного автентичного виконання. Ці вимоги включають правила розшифровки мелізмів у нотах, правильний розподіл динаміки всередині цілого, техніку «відлуння», використання спеціальних прийомів звукоутворення, правила орнаментації мелодій в аріях за репризою в розділі da capo [1, 155].
Барокова опера – взагалі унікальне явище минулого, де в суто патріархальному суспільстві професійний співак-чоловік втрачав частину своїх прав та можливостей, а співачка-жінка – навпаки, – набувала небувалої для того часу соціальної реалізації. Навіть з огляду на традицію, що була визнана зовсім не творчими, а соціальними обставинами, зазначимо, що імпровізаційність є важливим елементом майстерності оперного співака.
Ключовим моментом для будь-якого виконавця-інтерпретатора є розуміння сенсів, закладених у твір автором через стильові, жанрові, умовно-історичні ознаки. Однак саме поняття музичної історії є неоднозначним та багатошаровим. Спираючись на думку І. Драч, на перший план виходить «пошуки таких аспектів, що дозволяють в певний спосіб прояснити розриви в теперішніх описах музичного минулого» [2, 109].
І саме в цей момент відкривається проблемність історично інформованого виконавського підходу у виконанні барокових опер. Якщо музикознавці змогли точно розшифрувати мелізматику та динаміку вокальних номерів з барочних арій, то це не дає співаку ключів для автентичного виконання. Важливо розуміти, що виконавство суттєво відрізняється від композиторської творчості. Відповідно форма твору не відкриває його зміст.
Яскравим прикладом можна вважати ідеалізацію виконання партій співаками-кастратами. Панування вище названих визначило вирішальне значення сольних номерів, що рясніли вокальними складнощами та прикрасами, та значно послабило увагу до драматургії опери, відсунувши її на другий план. В умовах сьогодення подібні практики не просто стають неможливими, а й неприйнятними для сучасного суспільства. Відповідно це знання не може стати в пригоді молодому виконавцю. Знання – це лише базис, за допомогою якого можна заглиблюватись в суть ідеї твору.
Однак спершу треба підготувати співацький апарат виконавця відповідно до необхідної стилістики. Говорячи про стиль, І. Драч вважає, що під «бельканто» слід розуміти «історично визначений тип оперного інтонування, що сформувався в Італії в результаті найтіснішої взаємодії композиторської та вокально-виконавської творчої діяльності» [2, 114-115].
Автором пропонується використовувати підхід реконструкції емоційного (афективного) «скелету» твору. Спробуємо сформулювати визначення емоційно-інтелектуального виконання – тобто такого, де основою твору стає ідея виникнення та зміни афектів. На нашу думку, доречно буде застосовувати теорію стильових домінант, що була запропонована виконавцям І. Сухленко. Так поступово починає проглядати алгоритм для створення інтерпретації: 1) музично-історичний контекст; 2) стильові домінанти композиторського стилю автора; 3) афективний скелет твору; 4) підбір технічних та художніх засобів співаком для втілення автентичної інтерпретації [4, 67].
Репрезентована у художньому фільмі «Farinelli il castrato» (1994 р.) бельгійського режисера Ж. Корб’є версія арії «Alto Giove» із опери «Polifemo» Н. Порпора, не лише ефективно стимулювала цільову аудиторію переглянути кінокартину – вона привернула до себе особливу увагу слухача, тим самим: популяризувавши введення її в концертний і навчальний репертуар співаків, програму конкурсів і фестивалів, драматичні постановки тощо; започаткувавши вивчення творчої спадщини геніального випускника неаполітанської консерваторії «dei Poveri di Gesu Cristo» XVIII ст. Н. Порпора, яка налічує майже 50 drama per musica. [5, 123]
Пропонується розглянути арію «Alto Giove» з опери «Поліфемо» Н. Порпори як приклад мистецтва Bel Canto в контексті сучасних тенденцій інтерпретації барокових творів у світовій культурі XXI століття. За допомогою музикознавчого аналізу тексту арії Ачі «Alto Giove» і драматургії лібрето опери вдалося визначити афекти, структуру і семантику різних версій сольного номеру. В результаті плідної співпраці лібретиста П. Роллі і Н. Порпора, 3-х актова вистава «Поліфемо» складалася з 20-ти сцен, в яких сюжет драми розкривався 27-ма ліричними сольними творами, 4 вокальними ансамблями і 2 хоровими номерами. При цьому, повної версії III акту опери, дослідниками рукописів і автентичних друкованих видань Н. Порпори, в архівах бібліотек Лондону так і не виявлено [5; 122].
Арія може бути виконана з можливістю повторення (da capo), дозволяючи розширити орнаменти мелодії. Рекомендується прикрашати тривалі ноти за допомогою трелей та філірування звуку. Остання фраза може бути прикрашена фіоритурною каденцією.
Композитором не передбачено виконання арії як aria da capo зі структурою АА або АА1, але таке виконання демонструють сучасні співаки в своїх інтерпретаціях каватини, вважаючи це відповідною ознакою епохи. Для арії зі структурою АВА, рекомендується створити зміну очікувань у слухачів, уникаючи надмірного використання колоратурних прикрас і віртуозності в імпровізації виконавця. Введення каденції на першу ноту "а" під час повторення частини А1 допоможе привернути увагу слухача, а складна фіоритурна каденція в кінці арії логічно підкреслить фінальну семантику.[5, 126]
Враховуючи тяжіння композиторів епохи Бароко до античної міфології, образ Ачі містить героїчні риси. Відповідно партія героя має ознаки трагедійності. Для створення художнього плану арії вибудуємо концепцію відповідності афектів до стану героя: всепоглинаюча вдячність богам → любов до коханої жінки → екстатична любов до богів.
Наступним кроком освоєння музичного матеріалу стає застосування складових емоційного інтелекту виконавця. По-перше, перцептивно-інтонаційний компонент, за допомогою якого вимірюється ступінь художньо-естетичної потреби (відображення піднесених почуттів). По-друге, емоційно-ідентифікаційний, використовуючи який створюється самоцінний персонаж (фанатично відданий вірі). По-третє, когнітивно-інтерпретаційний компонент, який стосується вивчення рівня вираження і спрямованості рефлексії (щира всеосяжна віра і як наслідок – дар вічного життя) [3].
Наголошуємо, що залучення властивостей емоційного інтелекту, рівнів сформованості особистісно-інтроверсійної та міжособистісно-екстраверсійної складових емоційного інтелекту дає змогу розуміння власних емоцій і емоцій інших людей та урахування їх у підтриманні сприятливих стосунків з оточуючими. Мова про те, що саме так співак досягає емоційно-енергетичного обмін із авдиторією.
Висновки. Сучасний запит слухачів, орієнтованих стилістично на барочні опери, виглядає таким чином, що співакам сьогодення кидається безліч професійних викликів, головними з яких є автентичне виконання в поєднанні з актуальною режисурою та зануренням в атмосферу минулого.
Емоційний інтелект допомагає співаку в багатьох аспектах його виконавської діяльності. Ось деякі з них: розуміння емоцій – емоційний інтелект дозволяє співакові розуміти та інтерпретувати емоційний зміст музичних творів. Також дозволяє відчути та передати емоції через свій виконавський стиль та виразність. Емоційна експресія: співаку за допомогою емоційного інтелекту вдається передати емоційний зміст пісні своїм голосом та виразом обличчя. Він може контролювати тон, інтонацію, фразування та інші вокальні елементи, щоб передати потрібні емоції слухачам. Емоційна співпраця з авдиторією: співак, який володіє емоційним інтелектом, вміє взаємодіяти з аудиторією, створюючи емоційне зв'язок зі слухачами. Він може впливати на їхні емоції, збуджуючи співчуття, радість або інші почуття, що допомагає створити незабутнє музичне враження. Саморегуляція емоцій: емоційний інтелект допомагає співаку контролювати та регулювати свої власні емоції під час виконання. Він може керувати стресом, тривогою або сильними емоційними реакціями, щоб забезпечити стабільність та якість виконання. Незамінним музичний інтелект є також для взаємодії з музичними партнерами: допомагає досягти синергетичного ефекту , що призводить до створення сильного та виразного музичного враження. За рахунок цього співак залучає слухачів до своєї музичної подорожі, створюючи спільне емоційне та естетичне переживання. Синергетичний ефект співу виникає через взаємодію наступних компонентів – голосу, музичних фраз, емоційної передачі та комунікативності. Він додає глибину, інтенсивність та емоційну силу виконання, створюючи неповторне музичне враження для авдиторії, а також залишаючи самому інтерпретатору неоціненний фаховий досвід.
Список літератури:
1. Гужва О., Миколайчук Н. Інтерпретація вокальної музики епохи бароко на сучасному етапі. Музикознавча думка Дніпропетровщини. Випуск №12. Дніпро, 2019. С. 151-162.
2. Драч І. С. Опера классического bel canto: парадокс осмысления. Arts inter Culturas. Харьков, 2010. Вып. 1. С. 107-120.
3. Ракітянська Л. М. Формування емоційного інтелекту майбутніх учителів музичного мистецтва: результати педагогічного експерименту. Музичне мистецтво в освітологічному дискурсі №6, 2021. С. 93-98.
4. Сухленко, І. Ю. Cтилевые доминанты исполнительской концепции музыкального произведения. Аспекти історичного музикознавства. ХІ, 2018. С. 61–71.
5. Щербіна І. В. Мистецтво Bell Canto епохи бароко в музичній культурі ХХІ століття (на прикладі НІР-інтерпретації «Alto giove» Н. Порпора. Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Випуск № 36, 2020. С. 121-127.
_____________________________
Науковий керівник: Цурканенко І.В., кандидат мистецтвознавства, доцент, Харківський національний університет мистецтв імені І.П. Котляревського
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter