Сучасне суспільство висуває високі вимоги до системи вищої професійної освіти щодо випуску висококваліфікованих, конкурентоспроможних фахівців. Нова освітня парадигма вищої освіти орієнтована на інтереси особистості, формування професійної компетентності, розвиток соціальної активності та творчих засад.
Студенти, які навчаються за напрямом психологічної освіти, повинні володіти такими компетенціями як здатність до міжособистісної взаємодії, здатність розуміти емоційний стан клієнта, проявляти щирість у відносинах з клієнтом, відображати і передавати почуття, що переживаються зараз. Формування та прояв даних компетенцій можливе за наявності відповідних професійно-значущих особистісних якостей, насамперед такої якості як емпатія.
Сьогодні є актуальною проблема розвитку у студентів-психологів здатності до емпатії, що дозволить підвищити рівень професійної підготовки, сформувати один із значущих компонентів готовності молодого фахівця для надання ефективної психологічної допомоги. Проявляти емпатію щодо співрозмовника - значить подивитися на ситуацію з його точки зору, пережити такі ж почуття, зрозуміти та прийняти його нинішній емоційний стан. Завдяки сприйняттю внутрішнього світу іншого, із збереженням емоційних та семантичних відтінків, емпатія дозволяє досягти ефективності професійної психологічної діяльності.
У підходах до проблем емпатії рясніють десятки визначень, які є моделями емпатичного процесу, її етапів, рівнів та механізмів розвитку. Значення терміну «емпатія» іноді змушує дослідників використовувати більш однозначні, на їх думку, поняття, такі як «ідентифікація», «співчуття». Сам термін «емпатія» був введений Е. Тітченером, який узагальнив ідеї Е. Кліффорда та Т. Ліппса, що розвивалися у філософській традиції про симпатію та теорію відчуття. Таким чином, був сформований науковий термін, який зараз став досить знайомим сучасній науці та дозволив аналізувати та структурувати дане поняття у філософських та психологічних концепціях. Емпатія, як категорія сучасної психології, означає розуміння емоційного стану іншої людини, мимовільного тестування подібного почуття та переживання за неї.
Виділення емпатії, як особливого психологічного феномену, був довгим, складним і сьогодні її розуміння відрізняється інтерпретацією змісту в концепції різних представників психологічних шкіл ( І.А. Дружиніна, Л.П. Журавльова, Н.Б. Литвинчук, С.Д. Максименко, В.Г. Панок). Вчені розглядають емпатію як психічний акт, включений у соціальну взаємодію, як інтегрований процес взаємофункціонування когнітивних («феномен пізнання») та емоційних («феномен спілкування») компонентів, що виявляються у міжособистісному спілкуванні, поведінці та взаємодії людей.
Дослідження вчених феномену емпатії в міжособистісному спілкуванні. дозволяє звернути увагу і на її значення в соціально-перцептивному ракурсі, де емпатія сприяє більш ефективному пізнанню партнерів у спілкуванні один з одним, а саме їх переживань та емоційних станів[1].
Як соціально-психологічний феномен емпатія вивчається і в соціоцентрованому підході, згідно з яким вона є частиною суспільної культури, заснованої на соціальних ціннісних і сенсожиттєвих установках, і виражається у взаємодопомозі та взаєморозумінні людей. Автори роблять висновок, що високий рівень виразності емпатії у суспільстві сприяє його розвитку, оскільки соціум стає безпечним і сприяє самореалізації кожного індивіда[2].
К. Роджерс, американський психолог, один із творців і лідер гуманістичної психології, часто аналізував поняття емпатії. Він описує здатність до емпатії наступним чином: «... бути в стані співчуття означає сприймати внутрішній світ іншого напевно, зберігаючи емоційні та семантичні відтінки». Вчений зазначає, що необхідно залишити відчуття "як ніби", я це переживаю, бо якщо його немає, то приходить стан ідентифікації, і людина не може розрізнити, де є її власні почуття і де запозичені почуття іншої людини [4].
За словами К. Роджерса, емпатичний спосіб спілкування з іншою людиною має кілька граней: вступ в особистий світ іншого і намагання залишитися в ньому, «як вдома», постійну чутливість до мінливих переживань іншого, повідомлення своїх вражень про внутрішній світ іншого, звернення до іншого, перевірка своїх вражень та уважне прислухання до одержуваних відповідей. На думку автора, емпатія означає тимчасове проживання чужого життя, делікатне перебування в ньому без оцінок та засуджень, уловлення того, про що інший ледве усвідомлює. Бути емпатичним важко, робить висновок автор. Це означає бути відповідальним, активним, сильним і водночас тонким та чуйним [4].
Необхідність емпатії для фахівців психологічного профілю, згідно Н.М. Шикиравою, продиктована наступними обставинами: емпатія психолога дає клієнту зразок ціннісного самоставлення, визнання, прийняття своїх почуттів, довіри своєму досвіду [3]. Це дозволяє стверджувати, що застосування емпатії дає змогу психологу в ході розмови переорієнтувати увагу клієнта із зовнішньої на внутрішню сторону проблеми та забезпечити відкриття сенсу власних переживань, сприяючи зрештою досягненню терапевтичного ефекту.
Л.П. Журавльова розглядає емпатію, як системне утворення, виділяючи такі структурні компоненти: когнітивний (розуміння емоційного стану іншої людини); емоційний (співпереживання чи співчуття, які зазнає суб'єкт до іншої особи); конативний (активна допомога об'єкту емпатії) [2].
У нашому дослідженні емпатія розглядається з кількох позицій: 1) як властивість особистості, що виявляється у ситуаціях спілкування та взаємодії, в яких актуалізується гуманістична спрямованість; 2) як процес емоційного відгуку на переживання іншої людини, що проявляється у розумінні партнера зі спілкування, співчуття та співпереживання, а також активної підтримки та надання допомоги; 3) як здатність до співпереживання, співчуття, осягнення емоційного стану інших людей.
Як бачимо, важливою характеристикою процесів емпатії є виявлення типів розуміння іншої людину. До вже відомих механізмів психіки ідентифікація, рольове прийняття, децентрація, рефлексія продовжується пошук у напрямі розуміння емпатії як прояву емоційної мудрості, як здатність емоційно резонувати з іншими - співпереживати, співчувати, «входити» в енергетичне поле партнера по спілкуванню.
Таким чином, у зв'язку з посиленням значущості емпатії у професійній діяльності психолога, вивчення та розвиток емпатичних властивостей у студентів-психологів та практичних психологів набуває особливої актуальності. Процес формування та розвитку емпатії обумовлений включеністю студентів-психологів до активного соціально-психологічного навчання, що дозволяє задіяти механізми емпатії (соціально-психологічний тренінг, рольові ігри, дискусії, моделювання ситуацій). Здатність до прояву емпатії у міжособистісних відносинах важлива для надання дієвої підтримки та допомоги у процесі психологічного консультування. Переживаючи почуття співрозмовника через різні емоційні прояви, психолог тим самим показує, наскільки він розуміє співрозмовника. У таких випадках продуктивність консультації залежить не тільки від фактичної інформації, а й від почуттів та емоційних проявів.
Література
1. Білозерська С. Здатність до емпатії як основа формування професійного іміджу майбутнього педагога. Збірник тез VI Міжнародної науково-практичної конференції "Філософсько-психологічні аспекти духовності в освіті та науці", / за ред. Л.В. Рижак. Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2021. С.29-32.
2. Журавльова Л. П. Психологія емпатії: монографія. Житомир : ЖДУ ім.Івана Франка, 2007. 328 с.
3. Шикирава Н.М. Емпатія як інтегральна особистісно-професійна якість практичного психолога. Соціально-психологічні проблеми суспільства: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Київ: Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, 2021.С.119-123.
4. Rogers С.R. Empatic: an unappreciated way of being. The Counseling Psychologist. 1975. V. 5, N 2. P. 2–10
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter