Утілюючи гітлерівську ідею знищення євреїв, упродовж двох днів, восени 1941 року, на околиці столиці України в урочищі Бабин Яр фашистські окупанти розстріляли майже 34 тисячі мирних київських жителів. На жахливі воєнні злочини відрефлексували митці різних жанрів, намагаючись «омовити множинні виміри трагедії: травматичний, духовний, меморативний» [2]. Серед них й український поет В. Сосюра, який, відвідавши місце трагедії, глибоко перейнявся почутими від очевидців оповідями про цинічне винищення мирного населення й написав вірш «Бабин Яр» (1943), який був опублікований у газеті «Київська правда». Проте згодом радянська влада, котра намагалася спотворити пам’ять про жертви фашизму, вірш стала замовчувати. І твір опинився поза увагою наукових студій.
Творчий спадок В. Сосюри був предметом літературно-критичних розвідок таких науковців, як С. Гальченко, В. Моренець, В. Костюченко, Л. Куценко, Л. Сівер, М. Ткаченко, І. Шавловський та ін., які вивчали творчий доробок поета в традиційному руслі. Дослідники А. Ткачук і М. Ткачук, зосередивши увагу на творах із назвою «Бабин Яр», у контексті студій щодо спроби керівної комуністичної верхівки СРСР знівелювати події масових розстрілів мирних євреїв в окупованому Києві та дискредитувати митців, котрі висвітлювали у своїй творчості цю тему, аналізують і вірш В. Сосюри. Науковці зауважують, що твір належить до низки пафосних поезій, створених поетом у період Другої світової війни, таких як: «Любіть Україну», «Україно моя» тощо – і за загальною тональністю є закликом автора до збереження історичної пам’яті задля убезпечення людства від подібних злочинів: «Це голос гуманіста, який звертається до серця кожного і людства, щоб не повторилося зло» [3, с.400]. Незважаючи на те, що написаний у середині ХХ століття, вірш В. Сосюри «Бабин Яр» наразі є актуальним як з погляду ідейного змісту, так і художньої стилістики, відтак потребує детального наукового осмислення в контексті сучасних літературознавчих досліджень.
Мета цієї роботи – дослідити зображально-виражальні засоби замовчуваного радянською владою вірша В. Сосюри «Бабин Яр».
За жанром «Бабин Яр» В. Сосюри є елегією, провідний елегійний наратив якої розгортається навколо трагедії українського і єврейського народів, котрих об’єднує любов до України, віра в перемогу над тими, «Хто бабиних ярів лишив страшні ряди» [3, с. 402]. Ліричний герой твору переймається тугою й болем за тисячами невинних жертв, розстріляних фашистами: «Свята їх смерть невинна, як пам’ятник в віках, безсмертний, краю мій!» [3, с. 400].
У вірші звучать нотки патріотизму, притаманні творчості В. Сосюри загалом. Ліричний герой стверджує, що вічною буде пам’ять про «безсмертних смертників», котрих гітлерівські кати тисячами «розстрілювали», «трамбували… у тім яру», «топтали їх тіла», за те, що «і землю цю любили, і вірними тобі, Україно, були!..» [3, с. 400–401].
Треба зауважити, що центральними й наскрізними в художньому полотні вірша вважаємо два ключові образи, котрі, поступово розкриваються в тексті й, доповнюючи один одного, досягають художньої цілісності: це образ України, репрезентований через низку деталей і грані хвилювань ліричного героя, який намагається відтворити в слові жахіття злочинних дій нацистів, та, беззаперечно, місткий образ жертв Голокосту, емоційну глибину котрого формують зображально-виражальні засоби, як-от: метафори («Їх тисячі лягло у Бабин Яр глибокий» [3, с. 401], «Вітчизни рідний цвіт» [3 с. 401]), порівняння («Свята їх смерть невинна, як пам’ятник в віках» [3, с. 400]), епітети («брати мої святі і сестри кароокі» [3, с. 401]), оксиморон («безсмертні смертники» [3, с. 401]).
Задля посилення емоційної та смислової виразності образу жертв Голокосту автор використовує прийом метаморфози. Так, спалені тіла невинно розстріляних оживають у нових іпостасях – уособлених образах диму («грізний велетень з нахмуреним чолом», у котрого «криваві й довгі» та «гнівні руки» [3, с. 401]) та святого попелу, який «чорними сльозами Вкраїну оросив» [3, с. 402].
За народними уявленням, дим символізує «спасіння людини із земного життя у вічність і безкінечність. То своєрідна молитва у спільності з повітрям і вогнем, прохання до богів, щоб очистити душу» [1]. Тож метаморфізація жертв Голокосту в образ диму є абсолютно логічною й виправданою щодо змісту поетичного твору.
Дим у вірші також є символом вічного життя «безсмертних смертників», які, пройшовши через чистилище вогню і перевтілившись у нову форму існування, стали безпощадною нищівною для ворогів силою. Символічного звучання у творі набуває й образ попелу, пафосності якому надає епітет «святий». Ліричний герой переконаний у тому, що зло (традиційні народні уявленням про світопорядок не потребують доказів) обов’язково буде покаране, і стверджує, що неминучу перемогу над фашизмом наближає разом із воїнами й розвіяний вітрами по світу «святий попіл», на який перетворили фашистські кати страдників. Дослідники вірша зауважують: «Новою семантикою наповнюється образ попелу, він персоніфікується і символізує не тільки народне горе, а й визволення, перемогу над фашизмом» [3, с. 399]. Тож обидва метаморфічні образи (дим та попіл) залучені автором у полотно твору як провісники майбутньої перемоги над фашизмом: дим линув над Україною і Європою й сповіщав, що «Вони вже близько, йдуть… Катам за наші муки / Вони відплатять так, що і не снилось їм!» [3, с. 401], а попіл, що «Рясним дощем упав, як знак, що скоро тьми / не буде вже ніде…» [3, с. 402].
Доречним вважаємо залучення автором у художню систему вірша такого образу як меч. Відомо, що він є давнім символом військової доблесті в уявленнях багатьох народів і відтак зрозумілим реципієнту меседжем. Ліричний герой вірша вірить у містичну силу меча, якого разом із воїнами тримають на головами нацистів жертви Голокосту: «карби невблаганно / на голови катів обрушує свій меч, / і меч тримають той, в бою разом із нами замучені брати» [3, с. 402].
Емоційний рівень вірша поет увиразнює й уособленим образом природи, яка змальована в дусі традиційної фольклорної стилістики, тужить за невинними жертвами: «Ридали хмари», «Схиляли злякані голівоньки цвіти, / і сльози капали з леліток їх криваві», «шепотіли трави» [3, с. 401]. Вираження персоніфікованими хмарами, квітами, травами співпереживання й суму за розстріляними є невипадковим, адже В. Сосюра, вихований в атмосфері природоцентричних українських народних пісень, у своїх творах не раз звертався до народних надбань, котрі й стали джерелами образності поетичної мови митця, а відтак і прикметною ознакою ідіостилю. Не став винятком і «Бабин Яр». Тож свідомий чи інтуїтивний вибір В. Сосюрою зображально-виражальних засобів допоміг автору створити реалістично-містичну художню картину трагічних подій окупованого фашистами Києва.
Художньо виправданими в досліджуваному творі є синтаксичні зображально-виражальні засоби, специфіка яких зумовлена трагічним змістом твору. В. Сосюра уповільнює наратив і передає емоційний стан ліричного героя, моделюючи думку засобами апосіопези, наприклад: «і трамбували, їх у тім яру кати… / топтали їх тіла…» [3, с. 401], «де йшли в останній раз безсмертні смертники...» [3, с. 401], «і склали з трупів їх високії кагати / і віддали вогню…» [3, с. 401].
Також важливим зображально-виражальним засобом у побудові загальної структури вірша є полісиндетон. Зокрема, художньо активований автором сполучник «і», пов’язуючи фрази чи окремі слова твору, забезпечує створення ефекту уповільненого темпоритму оповіді, лапідарності висловлення думки, а також у комплексі з іншими поетичними засобами сприяє зосередженню уваги реципієнта на ланцюжку дій, що розгортають той чи той образ. Зокрема, у вірші спостерігаємо конгломерацію стилістичних фігур поетичного синтаксису таких, як полісиндетон, повтор та ампліфікація, вжитих автором задля панорамного зображення подій та передання глибини власного емоційного потрясіння від усвідомлення жорстокості тієї наруги, якої зазнали жертви Голокосту: «… і падали вони, сестра, і друг, і брат, / і падали вони: коханий і дружина, / і мати, й дитинча, бабуся й дід сумний, / без крику, мовчки всі…» [3, с. 400].
В. Сосюра залучає полісиндетон у структуру вірша як з метою розбудови поетичного тексту, так і художнього опису. Продуктивним у творі є сполучник і / й, який, виконуючи приєднувальну / підсилювальну функції, моделює тональність наративу та увиразнює образне зображення, як-от: «і виснув над Дніпром, / і припадав до трав, і підіймавсь до неба…» [3, с. 401]; «… й руїни наших міст, і сіл сумні могили, / і тіні од людей і зірвані мости…» [3, с. 402].
Художньо виправданим у вірші є кільцеве обрамлення «Сюди водили їх…» [3, с. 402], яке сприяє формуванню його структури та відтворенню емоційних інтенцій: якщо на початку твору, розповідаючи про трагедію («і ставили підряд, – / і чужоземна гавкала команда… / Розстрілювали їх «во славу фотерлянда»… / Свята їх смерть невинна…» [3, с.400]), ліричний герой ще намагається стримати свій біль, то в завершальній частині – він дає волю почуттям: «В сльозах моє обличчя… А Бабин Яр мовчить, тривоги повний вщерть, / і попіл страдників у серці стука й кличе / нас, іменем життя, попрати смертю смерть!» [3, с. 402].
Прикметною художньою ознакою ритмічної організації досліджуваного вірша також є фігури повтору. Наприклад, задля зосередження уваги на образі В. Сосюра залучає насамперед займенники, котрі надають поетичному тексту емоційної значущості й водночас виступають як елемент змісту та форми. Серед них найбільш уживані такі: їх («розстрілювали їх» [3, с. 400], «їх смерть невинна» [3, с. 400], «їх тисячі лягло» [3, с. 400]), вони («і падали вони» [3, с. 400], «Вони пішли на смерть» [3, с. 401]) – стосовно жертв Голокосту, він – вказує на уособлення явища дим («Він линів все на схід» [3, с. 401]) чи розгортання наративу та виокремлення деяких слів: «… він знову вільний, наш золотоверхий рай, / наш Київ дорогий!»; «… де вів вас ворог злий… / за вас ми вже мстимось… / Вони вас кинули у Бабин Яр» [3, с. 401] тощо. А для відтворення тривалості описуваних подій, автор вживає слова, що актуалізують подієвий спектр оповіді, як-от: «і йшли брати, і йшли / по трупах ворогів» [3, с. 401].
Отже, вірш-елегія «Бабин Яр», написаний В. Сосюрою під враженням розповідей очевидців про трагедію київських євреїв, створений у традиційній для автора художньо-стильовій манері. Наратив твору автор вибудовує через мовлення ліричного героя. Для моделювання образів поет використовує різноманітні зображально-виражальні засоби: метафори, повтори, оксиморон тощо, а для забезпечення темпоритму, зумовленого змістом, – багатство поетичного синтаксису, зокрема ампліфікацію, апосіопезу, обрамлення, повтор, полісиндетон.
Література:
1. Дим в народних уявленнях пращурів. Мамаєва Слобода : вебсайт. URL https://mamayeva-sloboda.kyiv.ua/publ/dym-v-narodnyh-uyavlennyah-praschuriv/
2. Захарчук І. Бабин Яр в художній літературі. URL: http://history.kby.kiev.ua/publication/doc_4937.Babin_Yar_v_hudogniy_literaturi.html
3. Ткачук А., Ткачук М. Невідомий вірш «Бабин Яр» Володимира Сосюри Наукові записки. № 38. Літературознавство URL: 312S0009_file.pdf.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter