Актуальність теми. В умовах повномасштабної війни Росії проти України проблема відмивання коштів, які згодом використовуються/спрямовуються на фінансування тероризму, набуло нових/додаткових обрисів. Тринадцять пакетів санкцій, запроваджених країнами ЄС та спрямованих на обмеження можливостей російської економіки, ресурсної бази, бізнесу й представників влади, хоча й не так швидко, але роблять свою справу. Така ситуація спонукає підсанкційних політиків та олігархів шукати нові шляхи та методи для відмивання коштів з одного боку, а з іншого – вимагає узгоджених дій від представників української державної влади та міжнародних структур щодо успішного запобігання подібної активності.
Метою статті є аналіз міжнародних документів та зміст діяльності національних та міждержавних інституцій, пов’язаних із боротьбою з незаконним обігом предметів культури та використання цієї сфери з метою уникнення санкцій, а отже – продовження фінансування російськими олігархами війни.
Огляд джерел і літератури:
Перші міжнародні акти, які узгоджували питання культурних цінностей та їх збереження і захисту в умовах війни з’являються майже через десять років після завершення Другої світової війни. Йдеться про Гаазьку конвенцію про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, яка датується 1954 р. Її положення було розширено двома протоколами 1954 та 1999 років [1]. Україна доєдналася до згаданої Конвенції лише у квітні 2020 р. Цього ж року, через шість років від початку російсько-української війни, було прийнято оновлений Закон «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». В умовах повномасштабного вторгнення його положення розширились за рахунок появи норм Закону України від 24 лютого 2022 р. «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» [2].
Виклад основного матеріалу:
Операції купівлі/продажу на ринку предметів культури, історичних артефактів виявились тією сферою, яка через свою специфіку дозволяє вберегти фактичним спонсорам війни власні гроші та впливи. Будь-яка війна – це завжди руйнування, нищення, грабіж та мародерство (яке в радянській/російській традиції прикривається бравурним означенням «трофей»). На окупованих росією українських територіях спостерігаються постійні порушення нею взятих на себе зобов’язань щодо дотримання міжнародного законодавства, яким регламентується права власності держав на об’єкти культури. Розграбування українських художніх та інших музеїв, архівних, бібліотечних колекцій та фондів на окупованих українських територіях, як і проведення незаконних археологічних розкопок у Криму, вивезення артефактів, є прямим порушенням міжнародних актів, що спрямовані за захист національних інтересів держав, які потерпають від воєнної агресії. Зокрема, йдеться про норми Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р. та два протоколи до неї від 1954 та 1999 рр. [1]. Не лише Україна, а й росія є підписантами цього документу. На жаль, протягом останніх років росія неодноразово демонструвала цілковите зневаження міжнародних норм та взятих на себе зобов’язань. Одна із статей Гаазької конвенції (стаття 4(3) забороняє крадіжку, мародерство та незаконне привласнення культурних цінностей [1, p. 22]. Своїми цинічними діями росія заперечує визнання нею одного із фундаментальних положень згаданої конвенції, а саме: «заподіяння шкоди культурним цінностям, які належать будь-якому народу, означає заподіяння шкоди культурній спадщині всього людства, оскільки кожен народ робить свій внесок у світову культуру» [1, p. 19].
В цьому контексті, можемо стверджувати, що країна-агресор не намагається приховувати факту зневажання, зверхності до всього, що не позначено маркером «російськості». Враховуючи основні тези, які озвучуються російським керівництвом та штатними пропагандистами щодо заперечення визнання факту існування української нації, та відповідно, нашої національної держави і культури, мародерство прикривається цинічними заявами про права на пограбоване.
На жаль, частина предметів культури потрапляє до мало контрольованої та криміногенної сфери незаконного обігу культурних цінностей. Витвори мистецтва, антикваріат, історичні артефакти в останні роки перетворились на предмети, які представляють особливий інтерес в якості інструменту для відмивання коштів, здобутих незаконними шляхами, з метою їх приховування та можливості подальшого «чистого»/законного» використання в економічній сфері. Цьому сприяють певні особливості ринку предметів мистецтва, насамперед, анонімність здійснення операцій, складність чіткого визначення вартості витворів мистецтва, мінливість цін у цій сфері та значний вплив суб’єктивного фактору на ціноутворення, можливість використання умов вільних портів для їх пересування у межах різних країн та їх кордонів [7].
В Україні, від моменту початку повномасштабної війни, Національна агенція із питань запобігання корупції активно включилася до розробки різноманітних документів, створення сервісів, які допомагають відстежувати активності російських політиків, олігархів, всіх, хто як прямо так і опосередковано причетний до фінансування війни в контексті їх спроб обійти /уникнути санкцій. Ця діяльність пов’язується із реалізацією плану санкцій проти РФ, санкційної групи Єрмака-Макфола. Ініціатива зі створення такої групи належить президенту України Володимиру Зеленському. Одним із результатів діяльності групи став портал «Санкції і війна». Серед проєктів порталу «Війна і мистецтво» та «Викрадена спадщина» [8]. Група закликає представників арт-ринку надавати й відкривати інформацію про мистецькі/історичні предмети, якими володіють росіяни, що пербувають під санкціями з метою уникнення здійснення операцій, спрямованих на обхід санкцій.
Процес повернення викрадених об’єктів культури, історичних та інших артефактів є складним та потребує значних зусиль з боку держави та відповідальних структур, серед яких перш за все, міжнародні. Існує ще одна проблема, що має відношення до парадоксів демократії та важливості для функціонування цієї політичної моделі правових інституцій. Перш за все йдеться про діяльність американських адвокатів, які досить успішно «відробляють» свої гонорари за надані російським олігархам послуги. Члени групи Єрмака-Макфола особливо наголошують на важливості врахування цього фактору: «Не дайте юристам дозволити обходити санкції. Західні юристи допомагають підсанкційним особам вийти на прибуткові західні ринки, маскуючи їх за допомогою складних корпоративних структур та інших тактик. Американські юристи є особливо привабливі для підсанкційних клієнтів завдяки надзвичайно високому рівню конфіденційності, відсутності звітності та зобов'язань щодо належної перевірки клієнтів» [9, с. 7].
Тому перед українськими урядовцями, відповідальними за розв’язання питань у сфері повернення культурних цінностей, як і переслідування та запобігання незаконного відмивання коштів на ринку витворів мистецтва та в цілому культури, є грамотна вибудова роботи з відомими адвокатами, адвокатськими конторами, які залучені до згаданих процесів, узгодженість дій з міжнародними структурами і організаціями, відповідальними за дотримання міжнародних документів, які регламентують як питання боротьби із незаконним обігом коштів так і повернення об’єктів культурної спадщини.
Cписок літератури:
1. The 1954 Hague Convention for the Protection of Cultural Property in the Event of Armed Confl ict and its two (1954 and 1999) Protocols. URL: https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000187580
2. Закон України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2102-20#Text.
3. Зейнеп Бьоз. Боротьба з незаконним обігом культурних цінностей. Інструментарій для європейських судових та правоохоронних органів. URL: https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000384224.
4. R. O’Keefe, C. Péron, T. Musayev та G. Ferrari. UNESCO Military Manual for the Protection of Cultural Property. 2016. URL: http://unesdoc.unesco.org/images/0024/002466/246633e.pd
5. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2020, № 25, ст.171) зі змінами. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20#Text
6. Група Єрмака-Макфола. Про міжнародну групу Єрмака-Макфола. KSE Institute. URL: https://sanctions.kse.ua/grupa-yermaka-makfola.
7. Нові «яйця Фаберже» російських олігархів: НАЗК доповнило базу артоб’єктів підсанкційних росіян. URL:https://nazk.gov.ua/uk/novyny/novi-yaytsya-faberzhe-rosiyskyh-oligarhiv-nazk-dopovnylo-bazu-artob-ektiv-pidsanktsiynyh-rosiyan/
8. Санкції і війна. База даних санкцій, застосованих після нападу росії на Україну. URL:https://sanctions.nazk.gov.ua/
9. Action Plan 3.0 Strengthening Sanctions Against the Russian Federation Working Group Paper #19 May 15, 2024. URL:https://fsi.stanford.edu/working-group-sanctions.
_________________________
Науковий керівник: Грицишен Димитрій Олександрович, доктор економічних наук, доктор наук з державного управління, професор, Державний університет «Житомирська політехніка»
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter