У січні 1871 року Отто фон Бісмарк став першим канцлером Німецької імперії. Завдяки проведеним ним реформам країна перетворилася на потужну індустріальну імперію. Розглядаючи детально питання щодо проведення ним саме внутрішніх реформ, слід зазначити, що особливе місце в системі реформаційних заходів займає військова реформа, яка активно сприяла зміцненню армії.
Зазначимо, що суть військової реформи проведеної Бісмарком полягала в зміцненні військової могутності імперії, він домігся згоди від Рейхстагу на збільшення армії в мирний час до чотирьох сотень тисяч осіб, а також збільшив термін строкової військової служби з двох до трьох років.
В Німеччині раніше ніж в інших європейських державах було введено загальну військову службу, а сам канцлер пропагував теорію про необхідність створення нової єдиної Німецької імперії, наголошуючи, що формування нової імперії має відбуватися не інакше, як «залізом та кров’ю». А перемога в німецько-французькій війні 1871 року дала можливість приєднати до складу Німецької імперії південно-німецькі держави Баварію, Саксонію, Вюртемберг та інші, а сама імперія отримала статус великої та агресивної держави, що існувала в самому центрі Європи. Особливу увагу Отто фон Бісмарк приділяв боротьбі з внутрішньою опозицією, що призвело до прийняття в 1878 році «Виняткових законів проти соціалістів», противником яких канцлер виступав у період усієї політичної кар’єри [1, с. 48].
Наряду з вдало проведеною канцлером військової реформи, Отто фон Бісмарк запровадив та провів соціальну та економічну реформи, хоч вони й мали доволі консервативний характер.
Розглядаючи питання проведеної Бісмарком реформи в соціальній галузі, слід зазначити, що серед реформаційних заходів можна назвати заходи щодо надання позики на розвиток залізничної галузі та її націоналізацію. Також канцлер відстоював відновлення системи гільдій, захищав права ремісників, не дозволяючи фабрично-заводській системі стати монополістичною.
Бісмарк у своїй реформаторській політиці запровадив низку законів щодо захисту робітників та запровадив у державі систему соціального страхування. Крім того, він неодноразово наголошував, що об’єктивною необхідністю є створення робочих місць для безробітних громадян, підтримка фонду допомоги ремісникам, а також зниження податків для найбіднішої верстви населення та запровадження мінімальної заробітної плати на території країни [3, 34].
У зв’язку з цим, починаючи з середини 70-х років соціальна політика Отто фон Бісмарка суттєво розширюється на фоні зниження тарифів, встановлених для німецьких промисловців, що було необхідним для їхнього захисту від іноземних конкурентів. Крім того, певні результати дав розвиток залізничної мережі, що, у свою чергу, спричинило збільшення кількості робочих місць і заробітної платні, розвиток промислових галузей тощо.
Варто звернути увагу й на проведену аграрну реформи, яка була запроваджена Отто фон Бісмарком. На момент до реформування цієї галузі сільське господарство перебувало в жалюгідному стані, багато селян не мали можливості працювати та мати заробіток, а обсяги виробництва в цій галузі постійно характеризувалися низькими показниками. Як справедливо зазначав Бісмарк у зазначений період: «У Німеччині розвивається все, окрім сільського господарства», що й насправді відповідало фактичному стану речей.
В зв’язку з цим було запропоновано підвищити фактичні ціни на зерно, тому що в даному випадку і капіталісти, і робітники були б убезпечені від повного розорення. Очевидно, зазначені дії канцлера були спрямовані на збереження селянства як класу, а також зупинити зниження показників виробництва як у сільському господарстві, так і в харчовій промисловості.
Також у рамках нашого дослідження варто згадати про те, що в 80-ті роки XIX століття Отто фон Бісмарку вдалося на практиці реалізувати свою найголовнішу мету щодо розвитку соціальної сфери, яка полягала в прийнятті розгорнутого соціального законодавства, яке повинно було діяти на території імперії.
В період із 1881 року по 1884 рік за безпосередньої участі Отто фон Бісмарка в Німеччині формується потужна правова система щодо охорони праці та захисту робітничого класу. Так, у 1881 році канцлер пропонує створити в Німеччині страховий фонд, проте дана пропозиція викликала опір. В кінцевому ж результаті було доведено, що державна страхова доплата до фонду багато в чому покриватиметься за рахунок самих робітників.
У 1884 році було прийнято закон про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві. Законом передбачалось обов’язкове страхування робітників у разі нещасного випадку під час виконання ними трудових обов’язків. Також був розроблений проєкт законодавства щодо медичного страхування, згідно з яким, один вид страхування міг замінити інший. Варто зазначити, що заходи медичного страхування застосовувалися в разі, якщо отриману травму внаслідок нещасного випадку на виробництві, не вдавалося вилікувати протягом 13 тижнів.
Щодо пенсійного забезпечення, то цей законопроєкт розглядався до 1889 року і набув чинності лише в 1891 році. Тож згідно з ухваленим законом про пенсійне забезпечення громадяни виходили на пенсію за віком у сімдесятилітньому віці.
В результаті аналізу даних реформ можна констатувати, що перелічені вище реформаторські заходів можна вважати позитивними та на користь громадян, так як вони були потужною підтримкою робітничого класу, що тривалий час перебував у вкрай скрутному становищі [2, 104]. Позитивізмом проведених соціальних реформ є й те, що вони перетворили Німеччину, того періоду, на країну з найрозвиненішим соціальним законодавством у світі, а також посилили авторитет держави.
На завершення варто звернути увагу на реформи проведені канцлером в економічній галузі, оскільки після об’єднання Німеччини він зумів закласти підґрунтя для розвитку економічної політики. Новації економічної сфери знайшли відображення в розширенні економічного простору країни щодо впровадження закону про експорт товарів. За рахунок вдалого закону Німеччина з 1871 по 1900 рік посідала друге місце в світі після США щодо експорту своїх товарів.
Аналізуючи факти економічних перетворень проведених канцлером, варто зазначити такі новації: по-перше, запроваджено єдину грошову систему. Було введено в обіг грошову одиницю – золота марка, яка стала твердою валютою Німеччини. По-друге, перетворення центрального банку Пруссії на банк Німецької імперії. По-третє, політика заохочення національного провадження, створення спільної судової системи, а також запровадження монополії на тютюн і алкоголь. Канцлер проведеними заходами прагнув активно підтримувати національного виробника та промисловість загалом, а також прагнув уніфікувати законодавство, що регулювало економічне життя країни та суспільства. Тож оцінка економічних реформ Отто фон Бісмарка є позитивною, оскільки вони сприяли зміцненню економіки Німеччини, захищали права вітчизняного виробника, дали можливість розвивати основні напрями промисловості та торгівлі.
Таким чином, вдало проведені канцлером внутрішні реформи можна високо оцінити, оскільки вони зміцнили позиції країни і в розвитку зовнішньої політики, зокрема, а також посилили авторитет і значення Німеччини в світі, чого й прагнув Отто фон Бісмарк.
Список літератури:
1. Виноградов В. Отто фон Бісмарк: об’єднання Німеччини залізом та кров’ю. – Харків : Книга, 2008. – С. 402.
2. Папенко Н., Папенко Є. Отто фон Бісмарк та створення єдиної Німецької імперії. Етнічна історія народів Європи. Випуск №54. – С. 102-117.
3. Троян С. Імперія Отто фон Бісмарка: причини і початок німецької колоніальної політики (1871–1885 рр.). Випуск № 5. С. 31-35.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter