Багатство та краса нашої мови дає нам можливість дослідити виражальні та зображувальні можливості різних мовних явищ. Найкраще це продемонстровано у художній літературі. Коли письменник розкриває тему та ідею твору, він завжди прагне використовувати елементи певного рівня мови, які в контексті творчості мають найбільшу естетичну цінність. Ці елементи стають мовним центром твору, їм підпорядковуються та з ними взаємодіють інші мовні рівні. Слово, безсумнівно, є ключовим елементом художнього тексту. Окрім своїх основних значень, воно може набувати додаткових, контекстних смислів, які інакше називають «вживанням»: «Вживання – це або слід колишніх застосувань…, або нове застосування одного із значень слова в індивідуальному… оточенні, у своєрідній ситуації, з новою образною спрямованістю» [4].
Індивідуальний стиль автора найчіткіше проявляється саме в художньому мовленні. Це зумовлено тим, що вибір стилістичних засобів для втілення задуму тут не обмежується лише чітко визначеними мовними нормами. Автор прагне максимально точно передати свої думки та емоції, й іноді для цього свідомо відступає від загальноприйнятих правил мови.
Можна виділити кілька ключових моментів, що підкреслюють цю особливість:
• Внутрішній світ письменника: Стиль автора – це відображення його внутрішнього світу, його уявлень, емоцій та поглядів на світ. В художньому мовленні автор має можливість максимально точно передати свої думки та емоції, використовуючи різноманітні стилістичні засоби.
• Творчий підхід: Вибір стилістичних засобів не обмежується лише чітко визначеними мовними нормами. Автор має право на творчий підхід, на свідоме відхилення від правил мови, якщо це слугує кращому вираженню його задуму.
• Емоційна експресивність: Художнє мовлення має бути емоційно виразним, щоб зачепити читача, змусити його співпереживати героям та подіям твору. Для цього автор використовує різноманітні стилістичні прийоми, такі як метафори, епітети, порівняння, гіперболи тощо.
• Оригінальність: Стиль автора має бути оригінальним, щоб відрізнятися від стилю інших письменників. Це досягається за допомогою використання нестандартних мовних засобів, незвичайних синтаксичних конструкцій, авторських неологізмів тощо.
Таким чином, індивідуальний стиль автора найчіткіше проявляється саме в художньому мовленні, де він має можливість максимально точно передати свої думки та емоції, використовуючи різноманітні стилістичні засоби.
Ліна Костенко посідає величне місце в історії української літератури як поетеса всенародного визнання. Її високі духовні орієнтири слугують дороговказом для наступних поколінь. Сьогодні, переживаючи разом зі своїм народом складні часи, вона глибоко замислюється над долею нації, прагнучи зрозуміти події, що з нами сталися, і висловлює свої думки у поетичних, філософських та громадянських творах: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.» [7].
Горох Г. у своїй праці зазначає, що: «Творчість Ліни Костенко досліджувалась у працях Брюховецького В., Богдан С. (мовний етикет у творах Ліни Костенко), Висоцького А. (семантичні групи якісних прикметників (на матеріалі творів Ліни Костенко)), Марченко Л. (народнорозмовні елементи в поетичному тексті Ліни Костенко), Сігалова С. (сурядні конструкції з єднальними сполучниками у простому реченні (на матеріалі поеми-балади «Скіфська Одіссея» Ліни Костенко))» та ін» [2].
Ліна Костенко володіє даром творити мову, яка нагадує глибоку криницю, з якої можна черпати чисту джерельну воду. Ця особливість робить її твори неповторними, цікавими та багатими на виражальні засоби. Її мовотворчість відзначається емоційною виразністю, глибокою психологічною напруженістю, багатоплановістю формально-синтаксичних побудов та семантичними нарощеннями в лексичних і граматичних засобах, що дає їй змогу створювати багатогранні й емоційно насичені картини світу.
Яскравість і виразність мовлення визначаються комплексом факторів, які можна поділити на дві категорії: власне мовні та позамовні. Важливою умовою виразності є самостійність та оригінальність авторського мислення. Поет має не просто черпати знання з різних джерел, а й глибоко осмислювати їх, переробляти та адаптувати до власного бачення світу. Дроздовський Д. у післямові до книги «Річка Геракліта» зауважив: «творчість Ліни Костенко – більше за творчість. Вона виростає з минувшини й сьогодення, з радості і смутку, зрештою, з моральної величі» [6, с. 315].
Ліна Костенко вирізняється сміливим інтелектуальним підходом до поезії, що проявляється у майстерному використанні парадоксів. Цей стилістичний прийом є невід'ємною частиною її ідіостилю, адже він дозволяє поетесі по-новому осмислити реальність та емоційно вплинути на читача. Зокрема, Тарасенко О. визначає парадокси як: «твердження, висловлення, що містять у собі, на перший погляд, внутрішню суперечність, логічну несполучність, тобто одна частина речення ніби заперечує іншу» [3].
Парадокс можна розглядати як ключ до глибшого розуміння світу. Письменниця у своїй філософії вказує: «індивідуалізм, максималізм, інтелектуальний та духовний альпінізм. Це серцевинна суть явищ, їхня справжність, неповторність, природність і щирість» [1, с. 101]
У складній системі зображальних засобів художньої мови важлива роль відводиться новим словам, словосполученням. Естетично освоюючи світ, Ліна Костенко часто вдається у романі до авторського словотворення. За рахунок новотворів поповнені синонімічні ряди: женило, джиґун, бабодур; спека, жариво, жарота; дощ, мокряччя, проливень, потопа; село, селитьба; ворог, прожра.
Лексичні новації у поетеси часто збудовані за аналогією. Експресивно-естетичними якостями наділені оказіональні дієслова та дієприкметники (запомийнити, політикувати, зглузована (Вкраїна), гострована (злість), процвяховані (долоні), розлемішені (шляхи), неошанований (піїт), неодукований (люд), оспалий (умисел), хмелений (сонцем); прикметники (важенна (голова), татаріший, шаблисті (козаки); іменники (татарове, домодержавець, вірнопідданець, хуторянець, вершень, дужень, лежень, погорілля, пустовщина, масткослов, ниткоплут, пустомолотство, безнемірність); прислівники (всьогіше, птично, комонно). Такі лексеми є новими засобами виразності. Вони передають особливе світосприйняття, породжують у читача душевні пориви до незвичайного [4].
У романі «Берестечко» Ліни Костенко органічно переплітаються гуманістичні та естетичні мотиви, що знаходить своє втілення у мовних засобах. Використання паронімічних співзвуч сприяє створенню мелодійності вірша, підкреслює певні образи та робить їх більш експресивними. Ось приклад:
Тепер дивись на Україну…Давись сльозами.
І мурзи, мурзи ті замурзи…
Так нам судилось. В пеклі наших доль
Не знаєш сам –
Ти бранець чи обранець.
А ви, що звикли продавати
Слова і славу, хром і храм,–
Мої слова ревидувати
Не вам, паскудники, не вам [5]!
Роман вирізняється стилістичною вишуканістю, яка ґрунтується на афористичності. Неординарні та лаконічні судження авторки глибоко вражають читача, змушуючи його замислитися над важливими питаннями. Афоризми Ліни Костенко, подібно до творів класицистів, відзначаються глибиною думки та витонченою мовою. Влучні вислови, багаті на стилістичні фігури, парадокси та метафори, роблять текст динамічним та емоційним. Деякі ключові фрази:
Принижена душа не піднімає віч.
Поразка – це наука. І ти в цій Академії-спудей.
При владі чоловік належить не собі.
Юрба у люті – то вже не громада.
Той, хто гризеться за корону, у тому величі нема.
Ми воїни. Не ледарі, не лежні
. І наше діло праведне, святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність,
Отож нам так і важко через те.
Лиш народи явлені у Слові,
Достойно можуть жити на землі [5].
Епітет - це випробуваний часом образний засіб, який з давніх часів використовується в мові. О. Веселовський зазначав, що «історія епітета є історією поетичного стилю… І не тільки стилю, а й поетичної свідомості…; від ідей корисного і бажаного до видіння поняття прекрасного» [2].
Сучасна українська літературна мова рясніє також метафорами, що робить її гнучкою, виразною й емоційною. Ця особливість надає текстам глибини й багатогранності, а також дає змогу письменникам яскраво й образно висловлювати свої думки та ідеї. Найчастіше метафори використовуються стосовно підметів, додатків, присудків, рідше - стосовно обставин.
Ліна Костенко збагачує свої твори елементами народної мови, надаючи їм колориту та емоційності. Вірші й поеми зі збірки "Неповторність" пронизані ліризмом та свідчать про високу художню майстерність авторки. Її мовотворча манера відзначається різноманіттям, а у відображенні життя вона керується етнопсихологічними засадами, адже їй близькі всі аспекти українського буття.
Поринаючи у світ поезії Ліни Костенко, читач одразу відчуває глибинний зв'язок авторки з природою, який сягає коренів язичницького світогляду. Ліс, сонце, річка – не просто декорації, а живі істоти, з якими можна поділитися найпотаємнішим, як з найближчими друзями. «Ось тому так органічно й невимушено звучать слова вдячності сонцю (“Вечірнє сонце, дякую за втому. За тих лісів просвітлений Едем і за волошку в житі золотому…” (Вибр., 9)), старим дубам (“старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць. Ще, певно, я затуркане не зовсім, ще шурхіт княжих багряниць”), землі (“Спасибі, земле, за твої щедроти!” (Маруся Чурай, 193)), звертання до лісу, гаїв (“Ліси мої, гаї мої священні!” (Вибр., 76)), до верби (“Сумна арфістко – рученьки вербові!..” (Вибр., 325)). Ключ до цієї таємниці втім, що, за словами поетеси, її…… ізмалку люблять всі дерева, і розуміє бузиновий Пан, чому верба, від крапель кришталева, мені сказала: “Здрастуй!” – крізь туман. Чому ліси чекають мене знову, На щит піднявши сонце і зорю. Я їх люблю. Я знаю їхню мову. Я з ними теж мовчанням говорю (Вибр., 50)» [2].
Таким чином, Вірші Ліни Костенко не просто чарують красою слова, вони глибоко проникають у душу, змушуючи читача замислитися над вічними питаннями буття. Її поезія – це щирий монолог людини, що шукає сенс життя, прагне пізнати себе та світ навколо. Видатна українська поетеса щедро ділиться з читачем своїми роздумами, філософськими поглядами, даруючи йому можливість по-новому глянути на життя. Важливо зазначити, що мовно-стилістичний аналіз поетичної творчості Ліни Костенко свідчить про її неабиякий талант та майстерне володіння словом. Її вірші відзначаються багатством мовних засобів, оригінальними образами, витонченою мелодією. Авторка використовує широкий спектр стилістичних прийомів, що робить її твори цікавими та емоційними.
Список літератури:
1. Варава О. Виміри правди Ліни Костенко / О. Варава // Наукові записки КДПУ ім. В. Винниченка : Серія : Філол. науки. – Вип. 85. – 2009. (дата звертання 20.05.2024)
2. Горох Г.В «Стилістичні особливості поетичних творів Ліни Костенко», веб-сайт URL: file:///C:/Users/Notebook/Downloads/Npkpnu_fil_2009_20_39.pdf (дата звертання 20.05.2024)
3. Денискіна Г. « Лінгвопрагматичний та стилістичний потенціал антонімів у поетичних творах Ліни Костенко», веб-сайт URL:https://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/26156/Denyskina%2029-38.pdf?sequence=1&isAllowed=y. (дата звертання 20.05.2024)
4. Зубець Н.О. «Естетичне багатство слова у поетичному мовленні (на прикладі творчості Ліни Костенко)», веб-сайт URL: https://web.znu.edu.ua/herald/issues/archive/articles/625.pdf (дата звертання 20.05.2024)
5. Клуб поезії: «Берестечко», веб-сайт URL: https://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=1726 (дата звертання 20.05.2024)
6. Костенко Л.В. Річка Геракліта / Л.В. Костенко; упоряд. та передм. О. Пахльовської; післямова Д. Дроздовського; худож. С. Якутович. – К. : Либідь, 2011. (дата звертання 10.05.2024)
7. Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову! веб-сайт URL: https://avm-ua.org/uk/post/nacii-vmiraut-ne-vid-infarktu-spocatku-im-vidbirae-movu (дата звертання 23.05.2024)
________________________
Науковий керівник: Волянюк Інна Оверківна, кандидат філологічних наук, доцент, Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса Шевченка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter