Сьогодні під час воєнного стану в Україні постає актуальною тема збереження ментального здоров’я населення. Війна крім руйнування та смерті також принесла і підсилила почуття самотності, що може бути пов’язано як із переживанням втрати близької людини, вимушеною міграцією, так і з відчуттям розгубленості, апатії, депресивних настроїв, відчуття непотрібності.
Частина авторів при визначенні самотності роблять акцент на близькості відносин і взаємних очікувань і представляють самотність негативним емоційним станом, викликаним дефіцитом соціальних зв’язків, спілкування та близькості з іншими людьми. Так Y.S. Sullivan визначає самотність як «надзвичайно неприємний досвід, що впливає на людину, пов’язаний з неадекватним зняттям потреби в особистісній і міжособистісній близькості» [1, с. 290]. В.А. Гриценко самотність розглядає як соціально-емоційне явище, що супроводжується відчуттям непотрібності, втрати та ізольованості, а причиною його виступає нестача відносин із значимими іншими [2]. На думку R.S. Weiss, самотність викликається не тим, що людина в буквальному сенсі виявляється в ізоляції, а тим, що у неї можна знайти дефіцит в необхідному людському зв'язку або сукупності зв'язків [3].
Водночас науковцями висловлюється думка, що «самотність не залежить від кількості соціальних зв’язків та спілкування, а є суб’єктивною оцінкою при порівнянні свого фактичного стану з очікуваним» [4, с. 83]. Висловлюється думка, що суб’єктивне переживання самотність головно залежить не від зовнішніх, об’єктивних ситуацій фізичного обмеження контактів, а від їх внутрішнього, суб’єктивного сприйняття [4; 5]. Так О.В. Помазова визначає самотність як складну взаємодію «когнітивних і афективних складових, надання особистісного значення об’єктивним обставинам, що викликає як негативні так і позитивні почуття і засноване на суб’єктивній оцінці особистості власної самотності, виходячи з внутрішнього сприйняття власного досвіду» [4, с. 83].
З огляду на системний підхід, самотність розглядається як цілісна система, що складається з поведінкового, когнітивного та емоційно-вольового компоненту. Данні елементи утворюють підсистеми переживання самотності. Когнітивний компонент спрямований на усвідомлення себе та формуванням уявлень про власні переживання. Емоційний компонент виконує функцію оцінки переживання, тобто надає негативного або позитивного забарвлення, поведінковий компонент виконує регулюючу функцію, так, що людина сама регулює ступінь свого усамітнення. Мотиваційно-вольовий компонент виконує мобілізацію або демобілізацію переживання особистістю самотності, в наслідок чого самотність може мати як позитивні так і негативні наслідки.
До чинників, що впливають на суб’єктивне переживання самотності можна віднести наявність таких особистісних рис як екстраверсія, інтроверсія та нейротизм. Оскільки екстраверти відрізняються доброзичливостю і товариськістю, відкритістю, що обумовлює широке коло спілкування, а інтроверти навпаки дотримуються дистанції та тримають свої почуття під контролем, екстернальна особистість буде тяжче переживати самотність, оскільки не буде мати виходу своєї життєвої енергії, а отже і задоволення потреби у комунікації, що може призвести до загострення емоційного стану самотності [6].
Відповідно до суб’єктивного переживання самотності особистість, що має дефіцит потреби у спілкуванні, буде більш схильною до відчуття тривожності і фрустрації, або відображати ці стани у загальному невдоволенні якістю життя, оскільки невдоволення важливої потреби унеможливлює особистісне зростання, внаслідок чого переживання самотності може спричиняти загальний дискомфорт [7].
До особистісних рис, що посилюють суб’єктивне переживання самотності, можна віднести нейротизм як особистісну рису, що проявляється емоційною лабільністю, тривожністю і низьким рівнем стресостійкості, що іноді може супроводжуватися низькою самооцінкою. Отже, наявність даної особистісної риси підвищує ризик пригніченого і руйнівного стану під час переживання самотності. Зв’язок рівня суб’єктивного переживання самотності з особливостями самооцінки та рівня домагань особистості емпірично доведено сучасними вітчизняними дослідниками [4].
Гостріше суб’єктивне переживання самотності проявляється у осіб з особистісною тривожністю, оскільки тривожність як особистісна риса наявна заздалегідь і є актуальною рисою конкретної особистості, що скеровує її поведінку та емоційний стан, а ситуативна потребує конкретної ситуації для стимулювання тривожності [8]. Отже, індивіди що схильні до тривожних станів більш піддатливі до станів самотності та їх переживань. При особистісній тривожності переживання самотності може бути більш інтенсивним і пролонгованим у часі ніж при ситуативній тривожності.
Отже, самотність як феномен відрізняється неоднозначністю і складністю наукового осмислення. В науковій літературі самотність розглядається і як внутрішнє переживання дефіциту соціальних зв’язків, і як суб’єктивна оцінка при порівнянні свого фактичного стану з очікуваним, що позначається як суб’єктивне переживання самотності. Розуміння самотності як суб’єктивного переживання привертає увагу до особистісних чинників його виникнення.
Список літератури:
1. Sullivan Y.S. The interpersonal theory of psychiatry. N.Y. : W. W. Norton & Company, 1968. 412 р.
2. Гриценко В. А. Соціально-педагогічні умови подолання стану самотності студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації : автореф. дис. … канд. психол. наук. : 13.00.05. Київ, 2014. 21 с.
3. Weiss R. S. Loneliness: The experience of emotional and social isolation. Cambridge : MIT Press, 1975. 236 р.
4. Помазова О. В. Психологічні особливості самосвідомості підлітків із суб’єктивним переживанням самотності : дис. … канд. психол. наук: 19.00.07. Харків, 2019. 307 с.
5. Свендсен Л. Фр. Г. Філософія самотності. Львів : Видавництво Анетти Антоненко ; Київ : Ніка-Центр, 2017. 208 с.
6. Гайдук Н. С. Психологія самотності та проблема адаптації особистості. Актуальні напрями практичної психології і психотерапії : матеріали VIII Міжнар. наук.-практ. конф. молодих вчених, студентів та аспірантів, м. Харків, 16 груд. 2020 р. Харків, 2016. С. 45–47.
7. Гудзь Т.О. Розвиток емоційного інтелекту як умова профілактики самотності у зрілому віці. Усамітнення та самотність в житті особистості : зб. тез за матеріалами круглого столу, м. Київ, 24 квіт. 2020 р. Київ, 2020. С. 21–24.
8. Калінкіна К. О., Кузнєцов М. А. Емоційні чинники самотності людини. Scientific progress: innovations, achievements and prospects : рroceedings of I International Scientific and Practical Conference, Munich, Germany, 9-11 оctober, 2022. Munich, 2022. Р. 308–311.
________________________
Науковий керівник: Меднікова Ганна Ігорівна, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter