Сучасне мовознавство характеризується посиленням інтересу до комунікативної функції мови. Cаме тому у центрі уваги лінгвістів опинилася категорія дискурсу і сформувалась нова галузь – дискурсознавство, яка скерувала вектор досліджень у площину комплексного вивчення мовної комунікації [3, с. 4].
Теперішній парламентський дискурс є складним і багатогранним явищем, що характеризується різноманіттям тем, учасників і стилів спілкування. Успіх у роботі парламенту залежить від уміння ефективно спілкуватися та досягати поставлених цілей. Таке спілкування у парламентському середовищі є важливою передумовою успішного законодавчого процесу та побудови довіри громадян до влади. Воно охоплює всі аспекти комунікації в парламенті, вимагаючи від представників застосування різноманітних стратегій для досягнення своїх цілей і взаєморозуміння.
Теоретичним аспектам дискурсу як лінгвістичного феномена присвячено значну кількість праць, авторами яких є Ф. С. Бацевич, В. І. Карасик, М. Л. Макаров, О. І. Морозова, М. М. Полюжин, А. Н. Приходько, В. Є. Чернявська, І. С. Шевченко, J. Blommaert, T. van Dijk, N. Fairclough, M. Jørgensen, J. Renkema, R. Scollon. Cпостерігається і помітне збільшення досліджень, присвячених типам дискурсу, виокремлюваних за різними критеріями–парламентському (Н. І. Андрейчук, Г. Л. Рябоконь, Е. О. Кущ) , політичному тощо (Г. Л. Жуковець, В. А. Ущина, Є. Й. Шейгал, G. E. Lauerbach) [3, с. 4].
Політичний дискурс – це сукупність усіх дискурсів, реалізованих політичними діячами та спрямованих на широку громадськість. Мета політичного дискурсу полягає в презентації власних політичних концепцій, проблем та ідей стосовно інших концепцій, проблем та ідей, що конкурують [2].
Політичний дискурс – це мовленнєві утворення (усні або письмові), що стосуються сфери політики, реалізуються вербально та невербально, актуалізуються в певному ситуативному контексті та спрямовані на досягнення певної соціальної мети. Політичний дискурс є підсистемою дискурсу й розглядається як частина механізму політичної комунікації в системі політичної лінгвістики. Цей дискурс має будову, в центрі якої містяться такі жанри: парламентські дебати, промови політичних діячів, голосування [1].
Парламентський дискурс – це різновид політичного дискурсу, тип комунікативної діяльності, що проявляється в усній та письмовій формах, актуалізується в межах політичного інституту – парламенті, продукується професіоналами у сфері політики та непрофесіоналами, регулюється стратегіями і тактиками учасників і виступає як така організаційна структура, яка має безпосередній і великий вплив на розвиток суспільства [1].
Прийнято вважати, що сутність парламентського дискурсу як різновиду політичного полягає в боротьбі за владу, яка суттєво впливає на діяльність політиків. Так, метою опозиційного депутата є вплив на електорат [2].
Тобто, парламентський дискурс є видом політичного дискурсу, який відбувається в парламенті між представниками різних політичних сил, включаючи парламентарів, урядовців та опозиційних діячів. Такий дискурс стосується поточних політичних подій, таких як законодавство, бюджет, зовнішня політика тощо. Зазвичай він є офіційним і формальним.
На нашу думку, однією з найважливіших стратегій спілкування в парламентському дискурсі є усвідомлення аудиторії. Парламентські діячі повинні розуміти, до кого вони звертаються і враховувати інтереси та потреби реципієнтів. Це допоможе їм сформулювати ефективні аргументи та довести свою точку зору.Для того, щоб зрозуміти аудиторію,можна використовувати такі методи: дослідження громадської думки, аналіз виборчих результатів, відстеження соціальних мереж, спілкування з представниками різних груп населення.
Варто зазначити, що здатність аргументувати та переконувати є чи не ключовою стратегією спілкування в парламенті. Представники повинні чітко висловлювати свої погляди, підкріплювати їх доказами та логікою, щоб переконати інших у правильності своїх позицій. Це стає ключовим чинником при формуванні громадської думки та прийнятті важливих рішень. Аргументація в парламентському дискурсі може бути представленау таких формах:
Дедуктивна аргументація – це аргументація, в якій точку зору обґрунтовують або критикують, застосовуючи форми дедуктивних міркувань [4]. До прикладу, парламентський діяч може стверджувати, що для покращення економічного становища країни необхідно знизити податки. У якості посилок він може навести дані про те, що в країнах з низькими податками зростає ВВП і знижується безробіття.
Індуктивна аргументація – спочатку ти наводиш факти, а потім зводиш їх до єдиного висновку [5]. Приміром, парламентський діяч може стверджувати, що в країні зростає рівень злочинності. У якості доказів він може навести дані про те, що кількість зареєстрованих злочинів збільшилася в останні роки.
Опора на авторитет – це форма аргументації, в якій висновок випливає з твердження авторитетного джерела. Наприклад, парламентський діяч може стверджувати, що введення нової системи оподаткування призведе до зниження економічної активності. У якості доказу він може навести думку експерта з економіки.
Треба сказати, що не менш важливою є стратегія емпатії. Здатність відчувати та розуміти позиції інших членів парламенту допомагає уникнути конфліктів та побудови позитивного і довірливого робочого середовища.
Крім того, активна слухацька стратегія відіграє важливу роль у взаємодії між парламентаріями. Слухання поглядів інших членів парламенту, врахування їхніх думок та взаємне розуміння сприяє побудові конструктивного діалогу та спільного пошуку оптимальних рішень.
Враховуючи сучасні технології, важливо також вміти використовувати різноманітні комунікаційні платформи для ефективного спілкування з виборцями та іншими зацікавленими сторонами. Соціальні мережі, вебсемінари та інші засоби стають необхідними інструментами для забезпечення відкритості та доступності політичного процесу.
Важливо відзначити, що використання різних стратегій спілкування в парламентському дискурсі залежить від конкретної ситуації. Парламентський діяч повинен бути в змозі адаптувати свою стратегію до конкретних умов.
Пропонуємо рекомендації щодо використання стратегій спілкування в сучасному парламентському дискурсі:
1) Будьте чесними і відкритими. Парламентські діячі повинні будувати свої виступи на правдивих і об'єктивних відомостях.
2) Будьте конкретними. Ви повинні формулювати свої позиції, аргументи ясно і чітко.
3) Будьте переконливими. Парламентарі повинні використовувати сильні аргументи і емоції, щоб переконати інших у своїй правоті.
4) Будьте ввічливими і толерантними. Парламентський дискурс часто є досить напруженим і конфліктним. Однак це не означає, що політики повинні допускати особисті нападки або образи. Навпаки, вони повинні бути ввічливими і толерантними до думок інших, навіть якщо вони не поділяють їх.
5) Будьте готові до діалогу і компромісу. Цього роду дискурс не повинен бути просто полем битви, де кожна сторона намагається нав'язати свою точку зору. Навпаки, парламентські діячі повинні бути готові до діалогу і компромісу, щоб знайти рішення, яке буде прийнятне для всіх сторін.
6) Будьте уважні до аудиторії. Діячі повинні розуміти, що їх виступи чують не тільки їх колеги-парламентарі, а й широка громадськість. Тому вони повинні враховувати інтереси та потреби різних аудиторій, щоб їх виступи були зрозумілими і переконливими.
7) Будьте креативними і інноваційними. Парламентський дискурс не повинен бути обмежений традиційними формами спілкування. Діячі мають бути готові використовувати новітні технології та методи спілкування.
8) Будьте готові до критики. Політики повинні бути готові до того, що їх виступи будуть критикуватися. Вони повинні спокійно сприймати критику і використовувати її як можливість для саморозвитку.
На нашу думку, ці рекомендації допоможуть парламентським діячам використовувати стратегії спілкування більш ефективно і досягти своїх цілей. Вміння ефективно спілкуватися в парламентському дискурсі є важливим чинником успіху для будь-якого політика. Парламентські діячі, які використовують ефективні стратегії спілкування, мають більше шансів досягти своїх цілей і впливати на хід подій.
Отже, на основі проведеного дослідження є підстави зробити такий висновок: ефективне спілкування в парламентському дискурсі є ключовим чинником успіху політика. Для цього важливо відчувати свою аудиторію та формулювати чіткі й переконливі аргументи, вміти використовувати різні стратегії спілкування, адаптувати свою стратегію до конкретної ситуації.
Враховуючи динамічний розвиток суспільства, парламентський дискурс потребує постійного дослідження та оновлення знань про ефективні стратегії спілкування. Рекомендації, подані в статті, можуть бути корисними не лише для парламентарів, але й для всіх, хто прагне вдосконалити свої навички спілкування в публічній сфері. Важливо пам'ятати, що ефективне спілкування – це основа для побудови довіри, порозуміння та прийняття спільних рішень.
Список використаних джерел
1. Басюк М.Л. Дебати в парламентському дискурсі Великої Британії і США: лінгвопрагматичний аспект : автореф. дис. на здобуття наук. тупеня к. філ. наук : 10.02.04. Київ, 2018. 20 с.
2. Лінгвальні особливості вираження критики в парламентському дискурсі (на матеріалі німецької та української мови) : веб-сайт. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/25001/1/%D0%BB%D1%96%D0%BD% D0%B3%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%BE%D1%81 %D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96.pdf
3. Сологуб Л.В. Комунікативні стратегії фахової соціалізації адресата у науково-дидактичному дискурсі (на матеріалі сучасних англомовних підручників з екології) : автореф. дис. на здобуття наук. тупеня к. філ. наук : 10.02.04. Львів, 2015. 214 с.
4. Форма аргументації : веб-сайт. URL: https://pidru4niki.com/15941024/ritorika/forma_argumentatsiyi
5. Що таке аргументація? : веб-сайт. URL: https://uzhgorod.net.ua/news/160129
___________________
Науковий керівник: Волянюк Інна Оверківна, кандидат філологічних наук, доцент, Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса Шевченка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter