Сучасні виклики кардинально змінюють підхід до розуміння та важливості поняття психологічних аспектів особистісного зростання педагогічних працівників. Актуальність даної проблеми полягає у забезпеченні високої якості освітнього процесу, адаптації до змін, підвищенні професійної компетентності та психологічного здоров'я педагогів, особистісний розвиток допомагає ефективно керувати емоціями, уникати професійного вигорання, бути рольовою моделлю для здобувачів освіти, адаптуватись до нових умов, сприяє задоволеності роботою, покращенню міжособистісних відносин, стимулює креативність та інноваційність.
Проблемою визначення психологічних аспектів особистісного зростання педагогічних працівників займались вітчизняні та зарубіжні науковці (К. Роджерс, Ф. Перлз, К. Вітакер, К. Левін, А. Маслоу, К.Г. Юнг, Г. Олпорт, А. Адлер, К. Хорні, О.Ф. Бондаренко, Т.М. Титаренко, П.В. Лушин) [1, c. 248-250].
Метою публікації є представлення результатів теоретичного аналізу психологічних аспектів особистісного зростання педагогічних працівників.
Однією з центральних основоположних проблем психологічної науки є проблема розвитку особистості людини. Так, у психологічному словнику «розвиток особистості» визначається як «процес формування особистості як соціальної якості особи в результаті її соціалізації і виховання, він здійснюється в діяльності, керованій системою мотивів, властивих особистості». Поняття «особистісного зростання» є суперечливим, вчені розглядають його через різні парадигми [2, c.149].
В сучасній психології існує декілька загальноприйнятих понять, що детермінують процес «особистісного зростання» та пояснюють його, це зрілість, самоактуалізація і самореалізація. Науковці виділяють два підходи до поняття зрілості: перший підхід говорить про те, що вона стосується конкретного вікового періоду в житті людини, тоді як другий підхід означає, що вона стосується передової стадії психічних можливостей, які не обмежуються віком. Ці можливості сприяють високому рівню функціонування особистості, що дозволяє людині аналізувати та розуміти події та явища в об'єктивній реальності. Водночас особистісна зрілість, на відміну від психологічної, визначає ступінь самоусвідомлення та саморозуміння, характеризується трансформаційним зростанням – здатністю до самопізнання. Отже, вона також відрізняється від соціальної зрілості, оскільки остання передбачає узгодження самопрезентації та поведінки з суспільними очікуваннями, виконання конкретних соціальних ролей згідно з заздалегідь визначеним сценарієм. Хоча кожен тип зрілості відрізняється за своєю суттю, загальна траєкторія розвитку особистості визначається рівнем психологічної та соціальної зрілості індивіда – чим більша зрілість з цих точок зору, тим більший потенціал для подальшого зростання [3, c.48-49].
У психології особистісне зростання означає прогрес у напрямку самовдосконалення, індивідуальної автономії, сприйняття власної ідентичності та пріоритетності інших. Це поняття ототожнюють з синонімами: «самоактуалізація», «самореалізація», «самовираження» і «самореалізація». У контексті гуманістичної психології особистісне зростання розглядається як природне розгортання внутрішнього прагнення до самовдосконалення та розвитку. Воно визнає роль індивіда у його власному особистісному зростанні через вибір, який він робить, узгоджуючи свій спосіб життя з принципами зростання. Екзистенціальна психологія підкреслює, що хоча позитивна сутність не є вродженою, індивіди мають здатність до особистісного розвитку шляхом самотворення [1, c.249-250].
Відповідно до теорії особистості, кожна людина має позитивне і творче прагнення до зростання, що гарантує унікальність її життя. Добре розвинена зріла особистість характеризується функціональною автономією, в якій поведінка керується свідомими процесами. Автономність зрілої особистості гарантується здатністю обирати життєві цілі, цінності, брати відповідальність за життя [1, c.250].
Особистісне зростання розташовується на вищому рівні особистості, який насамперед включає її ціннісно-смислову орієнтацію. Ціннісні орієнтації — складні утворення, що спираються на різні рівні і форми соціально-особистісних взаємодій людини і є специфічною формою усвідомлення навколишнього світу, свого минулого і майбутнього, природи власного «Я». Стійкість і сталість структури ціннісних орієнтацій визначає такі якості особистості, як цілісність, вірність певним принципам і ідеалам, здатність докладати цілеспрямованих зусиль в ім'я цих ідеалів і цінностей, позитивне ставлення до життя, цілеспрямованість до цілей. Навпаки, нерозвиненість і невизначеність ціннісних орієнтацій є проявами інфантильності, домінування в структурі особистості зовнішніх стимулів над внутрішніми бажаннями. Ціннісні орієнтації впливають на стійку систему потягів, бажань, інтересів, схильностей, ідеалів і думок, а також на переконання, світогляд, самооцінку і риси характеру людини. Вони формуються на основі всього життєвого досвіду людини, але усвідомлюються лише частково [4, c. 137-149].
Особистісне зростання і особистісна самореалізація подібні в психологічному сенсі і є результатом розвитку внутрішньої позитивної природи людини. Психологічний зміст особистісного зростання педагога актуалізується, якщо розглядати розвиток особистості протягом життя з точки зору суб'єктивного підходу. У предметній парадигмі особистісне зростання – посилення ролі людини в активному розвитку її особистості відповідно до цінностей зростання [1, c. 249].
Так кожна психологічна теорія має власний інструмент класифікації, який відображає площину аналізу. Поняття «самоактуалізація» підкреслює зовнішні об'єктивні досягнення, набуті людиною в процесі особистісного розвитку. Категорія «Самоактуалізація» дозволяє підкреслити розвиток внутрішнього потенціалу людини та можливість стати, ким вона здатна стати. Термін «самоздійснення» відображає рівень активності суб’єкта в розвитку особистості, а в центрі уваги – роль самої людини в процесі власного становлення. Вектор суб’єктної активності в процесі самоздійснення свідчить про розвиток особистості в напрямку особистісного зростання чи внутрішнього конфлікту [1, c. 249-250].
У різних психологічних концепціях особистісні досягнення людини розглядаються не як абсолютна цінність, що має певні стандарти, а як шлях особистісного розвитку, який, однак, виключає можливість встановлювати заздалегідь визначені особисті цілі щодо самовдосконалення. Загальна ідея полягає в тому, що процес особистісного розвитку не може бути самоціллю, а вимагає спрямованості особистості на світ та інших [5, c. 297].
Особистісне зростання є основною умовою формуванню цілісної особистості педагога, яка вільна від нерозв'язних протиріч між прагненнями, бажаннями і можливостями, між вимогами сучасного життя і моралі, між реальністю і планами. В особистості, яка знаходиться на шляху зростання є засіб подолання криз - особистісний сенс, відчуття внутрішньої осмисленості всіх своїх думок, почуттів і дій. Це допомагає забезпечити високу якість освітнього процесу, адаптацію до змін, підвищенню професійної компетентності та психологічного здоров'я педагога.
Список літератури:
1. Тичина І. М. Особистісне зростання як передумова і критерій збереження психічного здоров’я людини. Актуальні проблеми особистісного зростання ЖДУ ім. І. франка. 2019. С. 248–250.
2. Фурман А. Психологія смисложиттєвого розвитку особистості : монографія. Тернопіль : ТНЕУ, 2017. 508 с.
3. Особистісна зрілість як проблема сучасної психології: колект. монографія / ред. З.М. Мірошник. Кривий Ріг: Вид. Роман Козлов, 2019. Т. 1. 220 с.
4. Паламарчук О. Розвиток особистості майбутнього психолога в умовах трансформації суспільства : монографія. Вінниця : ТОВ «Нілан-ЛТД», 2016. 324 с.
5. Особистість у розвитку: психологічна теорія і практика: монографія/ ред.: С. Максименка, В. Зливкова, С. Кузікової. Суми:Вид-во СумДПУ, 2016. 430 с.
_________________________
Науковий керівник: Шевченко Н.Ф., доктор психологічних наук, професор, Запорізький національний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter