Важливою ознакою сучасної філософії є її поліпарадигмальність, тобто використання методологічного апарату, що був розроблений в межах великої кількості філософських доктрин. Досліджуючи процес трансформації соціальних систем, доречним є звернення як до діалектичних загальнофілософських методів, так і до методологічних наробок синергетики, що дозволяє збільшити пояснювальний потенціал обох цих парадигм.
Двома вихідними принципами діалектики є принцип історизму (пов’язаний з ідеєю розвитку) та принцип всезагального зв’язку. Принцип історизму акцентує увагу на необхідності дослідження будь-якого процесу, явища у динамічному контексті, тобто у єдності його минулого, теперішнього і майбутнього, а, отже, у процесі розвитку. Застосування цього принципу дозволяє дослідити особливості функціонування і розвитку суспільства, як соціальної системи. Суспільство, пройшовши стадію перебудови своєї структури, може зберігати свою ідентичність. Таким чином, результатом трансформації є не нова соціальна система, а та ж сама соціальна система у новому структурному стані. Звичайно, адже «розвиток – це закономірна якісна зміна матеріальних і ідеальних об’єктів, що характеризується як незворотна та спрямована. В результаті виникає новий якісний стан об’єкту» [2, с. 18]. Отже, результат розвитку – нова якість об’єкту, а не новий об’єкт. Приймаючи розуміння розвитку у діалектиці у цьому аспекті, ми все ж таки не можемо погодитися з ним в іншому, а саме: в цій парадигмі дві протилежні тенденції суспільного розвитку - прогрес і регрес - розглядаються не як рівноправні. Регрес завжди вважається побічною тенденцією за загальної прогресивної спрямованості розвитку людства. Таким чином, відбувається перебільшення значення необхідності у порівнянні з випадковістю.
Саме фактор випадковості відіграє неабияку роль у побудованій в рамках синергетичної парадигми концепції розвитку. Згідно з цією концепцією розвиток суспільства (а також зміни у багатьох інших органічних та неорганічних системах) відбувається під впливом великої кількості випадкових факторів. Система (соціальна також), перебуваючи у фазі розгалуження можливих шляхів розвитку (стані нестабільності), точці біфуркації, може почати розвиватися за одним з можливих сценаріїв, який визначається випадковим фактором, який вплине на неї в цей момент. Неважко помітити, що основною проблемою діалектичної і синергетичної концепції розвитку є їхня поляризованість. Розвиток є, в основному, прогресивним, стверджують діалектики; спрямування розвитку визначається випадковими чинниками, тому він може бути і прогресивними, і регресивним, отже, не можна говорити ані про загальні прогресивні, ані про регресивні тенденції у розвитку – такий висновок можна зробити, аналізуючи синергетичну концепцію. Основною проблемою, яка лежить в основі протистояння цих парадигм, є відношення до випадковості. Випадковість у першій методологічній концепції недооцінюється; у другій – абсолютизується. Випадковість може бути визначена, як «суб’єктивно неочікувані, об’єктивно сторонні явища, це те, що в даних умов може бути, а може і не бути» [1, с. 22]. Суб’єктивна неочікуваність може ототожнюватися з суб’єктивною непоінформованістю, незнанням. Можливість зменшити значення випадковості, таким чином, лежить у наявності знання. По відношенню до суспільного розвитку можна сказати, що, чим більшою є загальна маса знання про теперішнє і можливе майбутнє соціальної системи, тим меншим стає значення випадковості. Синергетичний варіант розвитку можливий в ситуації незнання, непоінформованості, коли суб’єктивна неочікуваність розвитку зростає, у зв’язку з неконтрольованістю внутрішніх та зовнішніх чинників. Це, звичайно, можливо за відсутності цілісності соціальної системи, коли зворотний зв’язок між її керівною та керованою підсистемами не є ефективним. Отже, можна дійти висновку, що методологічний потенціал діалектики та синергетики у розгляді проблеми розвитку є надзвичайно великим, якщо не абсолютизувати відповідні положення кожної з них. Діалектичний варіант розвитку можливий у соціальних системах, які розвиваються нормально, тобто на момент початку трансформації є цілісними. Але, знову ж таки, не можна говорити про загальний прогрес суспільств всього світу. Прогресивно будуть розвиватися ті з них, які почали цей процес у нормальному режимі. З іншого боку катастрофічний режим розвитку соціальних систем може бути описаний у руслі синергетичної парадигми. Результатом цього розвитку може бути і прогрес, і регрес, все залежатиме від ступеню суб’єктивної неочікуваності факторів та непоінформованості про умови, що вивели систему до режиму невизначеного розвитку.
Список літератури
1. Василенко М. Проблема випадковості в сучасній науці. Світогляд. 2021. № 2. С.21-25.
2. Сегеда С.А. Методологічні основи категорії «розвиток»: філософський аспект. Економіка та держава. 2018. № 10. С. 14-22.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter