Важливою умовою існування ефективної освітньої системи держави є конструювання національної стратегії її розвитку. Тож цілком закономірно, що успадкувавши від Радянського Союзу достатньо розвинену, але надзвичайно заідеологізовану модель освіти, українська держава поставила собі за мету модернізувати її відповідно до потреб суспільства, яке ступило на шлях демократії та пошуку самоідентичності. Осмислення феномену освіти вимагало оновлення та обґрунтування науково-теоретичних підходів до розуміння її терміносистеми, точність у тлумаченнях якої почало розглядатися як визначальний критерій об’єктивної оцінки впроваджувних освітніх інновацій.
Для характеристики трансформаційних процесів у теорії та методиці навчання історії в школі у науковій літературі найчастіше застосовуються поняття «зміни», «реформа», «модернізація» та «модифікація». За своїм змістом вони утворюють синонімічний ряд, що об’єктивно корелюючи з концептом «трансформація», наділяє його дефініції ознаками процесуальності, структурності та системності.
Найбільш загальним поняттям, що використовується в педагогічній літературі при аналізі чи характеристиці трансформаційних процесів в освіті, є «процес». У більшості джерел даний концепт потрактовується як будь-яке перетворення, структурними елементами якого є: зародження, становлення (взаємодія буття та небуття за виникнення певних станів), розвиток (саморух), прогрес (поступальний розвиток, вдосконалення), морфогенез (переструктурування системи) та перехідний процес [1, c. 632–633].
В аспекті освітніх трансформацій, «процесом» прийнято називати будь-які перетворення, які у своїй основі мають зміну форми або окремих характеристик об'єктів, на які вони спрямовані. Дослідження процесуальних зрушень в освіті як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними проходить через призму та в контексті розгалуженої системи спеціальних термінів, ключовим з-поміж яких є концепт «зміна» ˗ перехід, перетворення чого-небудь у щось якісно інше [2, c. 373; 3, c. 78].
Процес закономірної зміни, переходу від одного якісного стану до іншого, вищого називається розвитком [2, c. 1043]. За твердженням Н. Осипова, розвиток може проходити шляхом революції (комплексної, радикальної зміни істотно важливих сфер життєдіяльності суспільства, що відбувається різко, у формі стрибка та є переходом від одного якісного стану до іншого), реформи (часткові зміни у будь-якій сфері суспільної системи, що самі по собі не змінюють її природи, поступові зміни в якій сфері буття людей, які можуть бути стрімкими або планомірними), модернізаці (системну або точкову), або ж трансформації. У будь якому варіанті фінальним результатом розвитку має стати прогрес ˗ еволюція від від нижчого до вищого, поступовий рух уперед [3, c. 215].
Виступаючи змістоутворюючою складовою концепту «змін», розвиток корелює із концептом «трансформація», осмислення якого є ключовим завданням представленого дослідження. У вітчизняних словниках основне його значення етимологічно виводиться з префіксу trans- «пере-» та дієслова formāre «формувати», похідного від іменника forma «форма, вид», що у своїй єдності дозволяють розглядати «трансформацію» як перетворення або/чи видозміну [2, c. 1263; 5, c. 903].
Незважаючи на усю зовнішню простоту тлумачення, термін «трансформація» складніший, ніж видається на перший погляд й не може бути зведений лише до концепту «зміна», який лінгвістично окреслюючи зміст слова, все ж не розкриває його глибинних значень, а відтак і його лінгвопрагматичного потенціалу. На цьому, зокрема, наголошує І. Маркович, яка здійснивши аналіз історіографії з проблеми трактування поняття «трансформація» виділила три підходи до його тлумачення:
процесний ˗ розглядає трансформацію як серію послідовних, доволі тривалих і взаємопов'язаних процесів націлених на зміну зовнішніх чи внутрішніх характеристик об’єкту впливу;
системний ˗ характеризує трансформацію як іманентну особливість, яка відбувається постійно і є явищем безперервної зміни форми властивостей чого-небудь;
ситуаційний ˗ пояснює трансформацію як момент кардинальних перетворень, у результаті яких структура, ознаки, взаємозв'язки у системі змінюються повністю й радикально [3, c. 79].
Поняття трансформації необхідно відрізняти від інших суміжних, але не тотожних йому категорій, як то: «модернізація», «модифікація», «реформування». Усі вони у тій чи іншій мірі, позначають процес розвитку та змін. Але на відміну від «трансформації» не передбачають глобальних перетворень, концентруючись в основному на локальному рівні реалізації пріоритетів трансформації.
Слід зазначити що часто синонімізовані в українському науковому дискурсі поняття «реформа» і «реформування» також не тотожні. Реформування може містити в собі кілька реформ. Відтак цей термін найчастіше застосовується для означення діяльність з удосконалення національної системи освіти, що цілеспрямовано організовує державна влада на різних рівнях управління. Його сутністю є сукупність дій держави й суспільства щодо приведення системи у відповідність з актуальними політичними, соціально-економічними та іншими вимогами. Поняття ж «освітні реформи» або «реформи освіти» застосовуються у сенсі інструменту реформування, що має форму державного проекту, який спрямовано на зміну системи освіти, або окремих її складників з метою удосконалення [6, c. 19].
Отже, основними поняттями, що окреслюють теоретичні засади трансформаційних процесів у теорії та методиці навчання є: «трансформація», «модернізація», «модифікація», «реформа», «реформування». В загальному розумінні усі вони є етимологічно подібним, адже характеризують процес зміни з метою покращення існуючої ситуації. Проте у змісті даного дослідження вони утворюють своєрідний логічний ланцюг взаємозалежностей, у якому криза політичної системи держави, що виникла в наслідок розпаду СРСР, послужила точкою біфуркації для початку трансформаційних процесів у соціальній системі, яка своєю чергою активізувала перетворення у системі її специфічних інститутів, до числа яких належить і система освіти.
Список літератури:
1. Цивилизационная структура современного мира : в 3 т. Т. 1 : Глобальные трансформации современности / под ред. Ю.Н. Пахомова, Ю.В. Павленко Київ : Наукова думка, 2006. 686 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / за ред. В. Т. Бусел. Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун». 2002. 1440 с.
3. Маркович І. Б. Розкриття сутності поняття трансформації економічного простору в системі категорій розвитку національної економіки. Економіка розвитку. 2014. № 2. С. 77˗81.
4. Соціологія : підручник / Н. П. Осипова, В. Д. Воднік, Г. П. Клімова та ін. Київ: Юрінком Інтер, 2003. 336 с.
5. Словник іншомовних слів / за ред. Л. Пустовіт. Київ: Довіра. 2000. 1018 с.
6. Трансформаційні процеси у шкільній освіті країн Європейського Союзу та США: монографія / А.П. Джурило, О.З. Глушко, О.І. Локшина та ін. Київ: ТОВ «КОНВІ ПРІНТ», 2018. 192 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter