Сьогодні, на тлі постійного розвитку сценічного мистецтва та зростанням вимог до професійної підготовки хореографів, сучасний танець відіграє ключову роль у формуванні універсальності та творчої самобутності хореографа, що дозволяє ефективно взаємодіяти з широким спектром сценічних задач та аудиторій. Детальне вивчення та аналіз принципів використання виразних засобів сучасного танцю в контексті професійної підготовки майбутніх хореографів може значно збільшити їхній професійний потенціал, відкриваючи нові можливості для кар'єрного росту і творчого самовираження.
Фахова підготовка хореографів спрямована на розвиток у них компетентностей і вмінь, необхідних для творчої діяльності у сфері художньо-естетичного виховання молоді за допомогою виразних прийомів хореографії. Протягом професійної підготовки хореограф має засвоїти низку загальноосвітніх та спеціалізованих дисциплін, таких як: «Теорія і методика викладання хореографічних дисциплін», «Практикум з хореографічного ансамблю», «Підготовка концертних номерів» та інші.
Хореограф повинен володіти навичками організації навчально-виховної роботи в хореографічних колективах, а саме: вміннями самостійного складання комбінацій та танцювальних композицій в різних стилях сучасної хореографії; навичками відбору музичного матеріалу; вмінням використовувати науково-обґрунтовану методику роботи з хореографічними колективами; вмінням формувати танцювальний репертуар. Хореограф співпрацює з танцюристами, допомагаючи їм досягти завершеності рухів, яка втілюється у вигляді танцювального номера. Деякі хореографи використовують свої навички для переробки вже існуючих танців, інші за допомогою імпровізації створюють абсолютно нові постановки. Хореограф проводить учбово-тренувальну роботу у хореографічному колективі.
Також, хореограф розробляє ідеї, проводить оцінювання і відбір танцюристів, підбирає костюми, музику тощо. Кожен хореограф прагне уявити та втілити в танці конкретну ідею та сюжет твору, використовуючи специфічні виразні засоби для їх реалізації.
Сучасний танець – вид танцювального мистецтва, що включає танцювальну техніку і стилі ХХ – ХХІ ст., що формувався на основі американського і європейського танцю модерн і постмодерн [3, с.81-83].
Виразними засобами сучасного танцю є все те, чим ми користуємось пристворенні хореографічного твору: музика, драматургія, хореографічна лексика, текст, малюнок, міміка, пантоміма, жести, костюм, декорації, світло. У даному випадку сучасний танець розглядається як інструмент для розвитку тіла танцівника і формування його індивідуальної лексики. Засобами цього виступає синтез, актуалізація і розвиток різних технік і танцювальних стилів. Для сучасного танцю характерна дослідницька спрямованість, обумовлена взаємодією танцю і філософією руху, що постійно розвивається, і комплексом знань по можливості людського тіла. Стилями сучасного танцю є: contemporary dance (контемпорарі), джаз, теп, модерн, контактна імпровізація, рок и поп, соул, фанк, хип-хоп, брейк, чорний поп [3, с.55-78].
Принципи використання виразних засобів сучасного танцю у процесі фахової підготовки хореографів у профільних ВНЗ є: техніка роботи з пластикою тіла, диханням, свідомістю, акцент на емоційному стані та індивідуальній виконавчій майстерності людини, імпровізації, легкості; відображення інтуїтивного відчуття, об’єктивного ставлення до художньої творчості, інтуїція, як попередник враження, відчуття імпульсу, емоції, поєднання драматичного (сюжетного) та абстрактного (безсюжетного) жанру; використання пересувних декорацій, орнаментації, жіночих суконь вільного фасону, із закритими рукавами та довгою спідницею, метаморфози, відчуття балансу, динаміки рухів [2, с.16-21].
Взаємодія різних засобів виразності сприяє дієвому сприйняттю навчального матеріалу, що позитивно впливає на естетичний, творчий розвиток особистості, виховує моральну, емоційно-інтелектуальну сферу, що визначає подальшу насиченість її життя, в результаті чого вона навчається нестандартно мислити, почувати, співпереживати, бути більш емоційною, чуйною. Сучасна хореографічна традиція також орієнтована на тісні зв’язки із суміжними сценічними мистецтвами, а саме: впливом літератури, музики, живопису, архітектури на хореографічні постановки [2, с.345-357].
Музично-ритмічні ігри є важливою частиною хореографічних занять. Гра є дієвим засобом всебічного розвитку. Національні музично-рухливі ігри виховують особистість не шляхом словесних переконань і доказів, а завдяки своїй природі, художньо-образним розкриттям певних життєвих явищ, ситуацій, характерів героїв, тобто емоційно впливає психіку учня, а також і на практичну діяльність. . Значення рухливих музичних ігор у тому, що художній образ, який лежить в їх основі, розкриває з одного боку, об'єктивну картину дійсності, з іншого – суб'єктивне, індивідуальне бачення її виконавців. Саме завдяки іграм–інсценізаціям студенти вчяться перевтілюватися у відповідний до змісту гри художній образ, розвиваються артистичні здібності, паралельно навчаючись танцювальним рухам.
Балетмейстер-хореограф повинен розуміти розвиток музичної думки, вірно почувати та оцінювати музичну мову, тобто зміст музики, а не тільки її темпо-ритмічну структуру. Дотримання хореографом правильного співвідношення законів драматургії (експозиції зав'язки, розвитку дії, кульмінації та розв'язки), вигадування хореографічної лексики в її логічному взаємозв'язку – все це грає на виразність танцювального номера [1].
Професійно-педагогічна взаємодія – це інтегрований творчий процес взаємозалежних і взаємообумовлених між собою дій суб'єктів, заснований на взаємовпливі внутрішньо значимих і творчо сприйнятих зовнішніх факторів, у результаті якого здійснюється цілепокладання, інтенсивний і продуктивний професійно-особистісний розвиток [4, c.16].
Структура і зміст взаємодії суб’єктів у процесі підготовки педагога-хореографа включає сукупність взаємообумовлених компонентів: ціннісного, когнітивного, поведінкового та емоційного, специфіка яких обумовлена врахуванням полі функціональної діяльності педагога-хореографа. При взаємодії із студентами педагогу-хореографу необхідно враховувати темперамент, характер, професійну культуру. Педагогічна взаємодія передбачає особистісний контакт хореографа і студента, вербальний або невербальний, який має наслідком взаємні зміни їхньої поведінки, діяльності, відносин, установок. Ефективність впливу викладача залежить від його авторитету. Авторитетний педагог впливає не тільки спрямовано, але часто й опосередковано (не тільки коли він реально присутній, але і коли на нього посилаються, про нього думають), ефективним є не тільки вербальний, але і невербальний вплив. Педагогічне спілкування визначається як взаємодія між викладачем і студентом, в процесі якої педагог вирішує навчальні, особистісно-розвивальні і виховні завдання.
В обов’язки педагога-хореографа входить також і створення системи рухів тіла в просторі сцени або будь-якого іншого танцювального майданчика. Педагог-хореограф затверджує грим і костюми персонажів, бере участь в процесі вибору декорації і освітлення. Всі ці елементи вистави підкорюються основній ідеї для того, щоб танцювальне видовище представляло єдине, гармонійне ціле. Підготовка танцю ведеться викладачем під час репетицій танцювального колективу. Завершальним етапом роботи будь-якого педагога-хореографа є показ танцювального номера, виступу, спектаклю у присутності глядачів. Балетмейстер-хореограф повинен розуміти розвиток музичної думки, вірно почувати та оцінювати музичну мову, тобто зміст музики, а не тільки її темпо-ритмічну структуру.
Дотримання хореографом правильного співвідношення законів драматургії (експозиції, зав’язки, розвитку дії, кульмінації, розв’язки), вигадування хореографічної лексики в її логічному взаємозв’язку – все це впливає на виразність танцювального номера. В залежності від задачі номера, балетмейстер може створювати симетричний та асиметричний малюнок. Він повинен будувати малюнок від простого до складного, щоб кульмінація співпадала з більш насиченим малюнком танцю. Логіка розвитку малюнка, як і лексика диктується завданням хореографа. Для балетмейстера велике значення має співвідношення костюмів у танцю, тоді художник намагається відобразити це в ескізах костюмів. Декорації повинні відповідати хореографічному задуму [1].
Завершуючи, можна сказати, що професійна підготовка хореографів є комплексним процесом, що вимагає не тільки засвоєння технічних навичок, а й глибокого розуміння артистичного та культурного контексту. Така підготовка дозволяє хореографам ефективно працювати з танцівниками, розробляти оригінальні постановки і впливати на естетичне сприйняття глядачів.
Список літератури
1. Волчукова В., Бугаєць Н., Ліманська О., Тіщенко О. Методика роботи з хореографічним колективом : основи курсу : навч. метод. посіб. – Харків : ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2013. – 326 с.
2. Дункан А. Танець майбутнього. Моя життя : мемуари – Київ : Мистецтво, 1989. – 349 с.
3. Плахотнюк О. Стилі та напрями сучасного хореографічного мистецтва – Львів : ЦТДЮГ, 2009. – 138 с.
4. Танько Т. Теорія та практика музично-педагогічної підготовки майбутніх вихователів дошкільних закладів у педагогічних університетах : автореф. дис. доктора пед. наук : 13.00.04 – Харків : Харків. держ. пед. ун-т імені Г. С. Сковороди, 2004. – 41 с.
5. Швачко О. Організація роботи колективу сучасної хореографії : метод. рекомен. для керівників хореографічних колективів – Полтава : Полтавський обласний центр естетичного виховання учнівської молоді, 2007. – 28 с.
______________________
Науковий керівник: Алтухов Вадим Анатолійович, кандидат педагогічних наук, доцент, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter