Корупцію в нашій державі можна назвати «хронічним захворюванням». Проблему більш актуальну сьогодні знайти складно. У суспільстві склалася стала думка про те, що корупції в більшому ступеню схильний державний апарат.
Корупційні прояви у системі державного управління мають багатовікову історію. Свого часу французький письменник, правознавець та філософ Ш. Монтеск'є зауважив: «...відомо вже з досвіду століть, що кожна людина, яка має владу, схильна зловживати нею, і вона йде в цьому напрямку, доки не досягне належної межі» [10, с.87]. Модернізація сучасної суспільно-політичної системи України на тлі економічного реформування призвела до розростання корупції та проникнення її у всі сфери життя, особливо у владні структури. Володіння дискреційною владою може спричинити дії корупційного характеру, оскільки головним стимулом корупції є можливість отримання економічного прибутку (так званої «посадової ренти») [4, с.22; 8, с.343].
Більшість дослідників схильні вважати, що тенденція зростання корупційних проявів у владно-управлінській сфері детермінована пробілами у законодавстві, що регулює питання врегулювання конфлікту інтересів [11, 56-57; 14, с.64].
Правове закріплення інституту вирішення конфлікту інтересів на державній службі не лише сприяло виникненню умов для ефективного виконання державними службовцями своїх посадових обов'язків, але також дозволило виключенню можливих зловживань на службі та підвищенню довіри до державних інститутів з боку суспільства.
В даний час словосполучення «конфлікт інтересів» міцно асоціюється з державною службою як характеристика процесів та явищ у сфері державного управління. У нормативно-правовій інтерпретації під конфліктом інтересів розуміється ситуація, при якій особиста зацікавленість (пряма або непряма) особи, яка заміщає посаду, заміщення якої передбачає обов'язок вживати заходів щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, впливає або може вплинути на належне, об'єктивне та безпосереднє виконання посадових (службових) обов'язків (здійснення повноважень) [7, с.70; 16, с.163; 15, с.208].
Іншими словами, конфлікт інтересів - це «ситуація, при якій службова особа, виконуючи свої обов'язки, має приватний інтерес (особисту заінтересованість), який хоча і не обов'язково призводить до прийняття неправомірного рішення або вчинення неправомірного діяння, але здатний до цього призвести» [17, с.151].
Під особистою зацікавленістю, у свою чергу, розуміється можливість отримання доходів у вигляді грошей, іншого майна, у тому числі майнових прав, послуг майнового характеру, результатів виконаних робіт або будь-яких вигод (переваг) державним службовцям та (або) тими, хто перебуває з ними в близькій спорідненості [2, с.109; 13, с.96]. Як, бачимо, основними термінами, визначальними зміст конфлікту інтересів на державній службі, становлять терміни «інтерес» і «особиста зацікавленість». Дані терміни представляють для нам безпосередній інтерес, оскільки є певного роду узагальнюючими поняттями, без яких неможливо виявити соціальну суть такого явища як конфлікт інтересів на державній службі.
Не викликає сумніву, що найбільш значущою для розгляду сутності конфлікту інтересів на державній службі є категорія – «інтерес». О.А. Голяшкіна Д.І. вказує, що «конфлікт інтересів завжди обумовлюється залежністю особи від інтересів, в першу чергу своїх особистих, що суперечать з інтересами, які захищаються правом» [5, с.691]. На думку багатьох дослідників, під час розгляду поняття «конфлікт інтересів» за відправну дефініцію слід приймати категорію «інтерес» [1, 642; 12, с.67; 9, с.157].
При цьому необхідно розуміти різницю між поняттями «конфлікт інтересів» та «корупція». Конфлікт інтересів може існувати за відсутності корупції і навпаки. Наприклад, державний службовець, зайнятий у процесі прийняття рішення, в якому має особисту зацікавленість, може діяти справедливо і в рамках закону, і, відповідно, жодної корупції немає. Інший державний службовець міг взяти хабар (корупція) за ухвалення рішення, яке він і так би прийняв у будь-якому випадку без будь-якого конфлікту інтересів, пов'язаного з його діями. Однак у більшості випадків корупція виникає, коли існуючий особистий інтерес впливає на результат роботи державного службовця. Це причина, через яку слід розглянути питання про запобігання конфліктам інтересів як складову ширшої політики щодо запобігання та боротьби з корупцією.
Під зазначені вище тлумачення конфлікту інтересів підпадає значна кількість ситуацій, які можливі при виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків. Маючи на увазі різноманіття особистих інтересів державних службовців, сформувати повний перелік таких ситуацій видається дуже скрутним, проте можливо виділити деякі ключові «області регулювання», де з великою часткою ймовірності можливе виникнення конфлікту інтересів:
- здійснення деяких управлінських функцій щодо родичів або інших осіб, з якими пов'язана особиста зацікавленість державного службовця;
- виконання іншої оплачуваної роботи;
- володіння цінними паперами, банківськими вкладами;
- отримання подарунків та послуг;
- майнові зобов'язання та судові розгляди;
- взаємодія з колишнім роботодавцем та працевлаштування після звільнення з державної служби;
- очевидне порушення встановлених заборон (наприклад, використання службової інформації, отримання нагород, почесних та спеціальних звань (за винятком наукових) від іноземних держав тощо) [6, с.123; 2, с.114; 3, с.105].
Конфлікт інтересів у системі державної служби за своєю природою та змістом є переважно моральною колізією державних інтересів та особистих інтересів особи, яка заміщає відповідну посаду. На практиці дуже часто виникає дуже спокуслива для державного службовця ситуація, з якою його особисті та суспільні інтереси перетинаються. Більше того, реалізація публічного інтересу «на свою користь», на свій розсуд вимальовує для чиновника чималу матеріальну, політичну чи іншу вигоду.
Зазначені ситуації мають певний вплив на зміну особистих якостей державних службовців. Гіпертрофоване почуття смаку до влади у чиновника, наділеного значними повноваженнями, сприяє трансформації державної волі на особисту зацікавленість, присвоєння державної влади та використання її у корисливих інтересах. Підсумок – служіння чиновників суспільству заміщено прислужуванням суспільства чиновникам.
Варто звернути увагу на те, що конфлікт інтересів не можна розглядати як службову суперечку, у зв'язку з тим, що вона не пов'язана з умовами праці. Стрижнем даного конфлікту є особиста зацікавленість державного службовця. Конфлікт інтересів можливий через особливості державного управління та детермінований, насамперед, неналежним здійсненням принципів захисту та охорони права і свободи людини і громадянина, закріплених у конституції держави; відступом від основних принципів державної служби; девіантними діями державних службовців, результатом яких є суб'єктивне виконання ними посадових обов'язків; розбіжністю між особистою зацікавленістю та законними інтересами громадян, організацій, суспільства, держави.
Отже, конфлікт інтересів на державній службі як об'єктивна реальність сучасних суспільних відносин є складним завданням. Низька ступінь результативності механізму попередження та вирішення конфлікту інтересів обумовлена, на наш погляд, такими невирішеними проблемами:
- нестача чітких уявлень про причини та умови, що сприяють виникненню конфлікту інтересів;
- дефіцит узагальненої практики вирішення «типових ситуацій»;
- рамкове представлення механізму запобігання та врегулювання конфлікту інтересів;
- відсутність критеріїв оцінки ефективності врегулювання конфлікту в цілях виключення його повторення,
– прогалини у системі навчання службовців, зокрема, не розробленість навчальних матеріалів щодо поведінки в умовах конфлікту інтересів.
Крім зазначених проблем, дуже важливо збалансувати базові цінності, серед яких рівність всіх громадян перед законом, відкритість влади, відродження духовних цінностей, формування системи цивільного контролю.
Список літератури:
1. Богатирьова П. Управління конфліктом інтересів в органах місцевого самоврядування. Матеріали науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих вчених (27-28 березня 2023 р., м. Дніпро). С.642-643
2. Василевська Т.Е. Конфлікт інтересів на державній службі: етичні аспекти. Науково-інформаційний вісник Академії національної безпеки. 2014. № 1. С. 106-120.
3. Гайдук А. В. Запобігання конфлікту інтересів на публічній службі: проблеми законодавчого врегулювання. Вісник академії адвокатури України. 2013. № 1. С. 101–107.
4. Гвоздецький В. Д. Оновлення адміністративно-правового механізму запобігання і протидії корупції в Україні підтверджено Революцією Гідності. Міліція України. 2014. № 11–12. С. 20–29
5. Голяшкіна О.А. Механізм запобігання та врегулювання конфлікту інтересів на державній службі за законом України «Про запобігання корупції». Молодий вчений» № 10 (50) жовтень, 2017. С.690-693. URL: http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2017/10/158.pdf (дата звернення 07.01.2024)
6. Гудков Д. В. Конфлікт інтересів та шляхи його врегулювання в національному законодавстві. Право і суспільство. 2014. № 1-2. С. 120–124
7. Дрозд О.Ю. Конфлікт інтересів як прояв неопотизму, фаворитизму та кронізму. Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції. Харків, 2017. С.69-70
8. Заяц В.Ю. Деякі теоретичні аспекти поняття (сутності) корупції як об’єкта протидії. Право та державне управління. № 2/2022. С.338-348
9. Зелінська Я.С. Прояви конфлікту інтересів в публічному адмініструванні: теоретичні та практичні аспекти. Юридичний науковий електронний журнал. № 3/2022. С.155-158. URL: http://lsej.org.ua/3_2022/35.pd (дата звернення 08.01.2024)
10. Левчук А.О. Поняття, сутність корупції та корупційних правопорушень. Особливості застосування антикорупційного законодавства: від розслідування до вироку суду. Харків, 2019. С.86-91
11. Мельник М. І. Корупція – корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії). К. : Юрид. думка, 2004. 400 с.
12. Миколаєнко О.І. «Конфлікт інтересів» в національній правосвідомості та законодавстві України. Правова держава 33’2019. С.65-70
13. Олійник Є.О. Врегулювання конфлікту інтересів на державній службі як важливий напрям адміністративної реформи в Україні. Інвестиції: практика та досвід № 20/2019. С.91-97. URL: http://www.investplan.com.ua/pdf/20_2019/18.pdf (дата звернення 07.01.2024)
14. Панфілов О. Є. Адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення : дис. на здобут. наук. ступеня канд. юрид. наук :12.00.07. Київ, 2013. 219 с.
15. Прокоф’єв М.М. Правові засоби запобігання конфлікту інтересів на державній службі. Юридичний науковий електронний журнал. № 1/2021. С.206-209. URL: http://www.lsej.org.ua/1_2021/52.pdf (дата звернення 07.01.2024)
16. Хиль М. Конфлікт інтересів керівників закладів освіти. Молодий вчений. 2019. № 4 (1). С. 161–164. URL : http://nbuv.gov.ua/ UJRN/molv_ 2019_4(1)_40 (дата звернення: 07.01.2024)
17. Янюк Н. Поняття «конфлікт інтересів» у міжнародно-правових актах та адміністративному законодавстві України. Вісник Львівського університету. Серія «Юридична». 2018. Вип. 66. С. 147–154.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter