У сучасних умовах психологи, які часто стикаються у своїй роботі з людськими стражданнями та втратами, говорять про виснаження в професійній діяльності. Тому актуальним є дослідження особливостей виникнення ризиків для психологів, пов’язаних з професійним вигоранням та формуванням симптомів дезадаптації.
Мета дослідження – експериментальним шляхом виявити особливості формування професійного вигорання та дезадаптації у психологів, які працюють в умовах військових конфліктів. Задачі дослідження: 1) здійснити короткий аналіз теоретико-методологічних джерел з проблеми професійного вигорання та дезадаптації; 2) виявити особливості формування професійного вигорання та дезадаптації у психологів, які працюють в умовах військових конфліктів.
Мета та завдання дослідження зумовили використання комплексу методів дослідження: 1) теоретичні: аналіз, синтез, узагальнення теоретичних та експериментальних розробок досліджуваної проблеми; 2) психодіагностичні, які забезпечили реалізацію констатуючого експерименту: методика професійного вигорання К. Маслач, С. Джексон в адаптації Н.Є. Водоп’янової, опитувальник «Оцінка рівня психологічної, фізіологічної і професійної дезадаптації» О.Н. Родіної; 3) статистичні: знаходження середніх величин, процентних співвідношень.
Термін «вигорання працівників» ввів американський психіатр Г.Фрейденбергер для характеристики психічного стану здорових людей, що перебувають в інтенсивному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це люди, які працюють в системі «людина – людина»: лікарі, соціальні працівники, юристи, вчителі, психіатри, психологи, тощо [2, с.503]. Процес протікав близько року та супроводжувався рядом симптомів у сфері фізичного здоров'я та інтелектуальної сфери. Соціальний психолог К. Маслач встановила, що досліджувані феномени впливають на професійну ідентифікацію та поведінку працівників [6, с.206]. За трикомпонентною моделлю професійного вигорання К. Маслач перший компонент – це посилення відчуття емоційного виснаження. Другий компонент – деперсоналізація, тобто працівники реагують на постійний стрес шляхом розвитку негативних реакцій, цинічного ставлення до своїх клієнтів. Третій компонент — редукція особистих досягнень, тобто працівник сприймає свою роботу негативно та відчуває незадоволення зі своїми трудовими досягненнями [1, с.256]. Вигоряння настає тоді, коли людина протягом тривалого часу віддає надто багато енергії та практично не відновлює її. Отже, під професійним вигоранням розуміється специфічний стрес – синдром, який виникає внаслідок хронічної напруженої психоемоційної діяльності та призводить до деструктивних змін структури діяльності або особистості психолога.
Неадаптованість розуміється як невідповідність між цілями і досягненими результатами діяльності людини, неспроможність адаптуватися в цих умовах до діяльності. Соціально-психологічна дезадаптація позначає зрив процесів взаємодії людини з навколишнім середовищем, які спрямовані на підтримання балансу самого організму та організму з навколишнім середовищем [5, с.52]. Поняття дезадаптації розглядається як процес і результат порушеної взаємодії індивідуальної системи репрезентації навколишнього середовища та об’єктивних вимог соціуму, ситуації. Професійна дезадаптація являє собою процес порушеної взаємодії суб’єкта праці и професійного середовища, результатом якого є негативні зміни діяльності людини (виробничі конфлікти, зниження ефективності професійної діяльності, зниження мотивації, деструктивні зміни особистості, професійно обумовлені психосоматичні захворювання тощо). Вона виникає як реакція на різкі зміни у системі сприйняття суб’єктом праці професійного середовища, свого місця у професії, в усвідомленні своєї професійної ролі та професійних функцій [4, с. 10-11].
Дослідження проводилося серед психологів кризових служб та практичних психологів міст Київ, Словʼянськ, Ужгород, Чернігів, Дніпро, Кропивницький, Новоукраїнка (Україна), Хайфа (Ізраїль). Загальна кількість респон¬дентів, які взяли участь у експерименті, скла¬дала 50 психологів.
У процесі дослідження за методикою професійного вигорання К. Маслач, С. Джексон в адаптації Н.Є. Водоп’янової високий рівень емоційного виснаження було виявлено у 54% опитаних психологів. Цей стан супроводжувався зниженням емоційного фону, байдужістю, відчуттям виснаження, втоми, погіршення якості сну, зниженням концентрації уваги, відчуттям роздратування, цинічним ставленням до клієнтів, відстороненістю від колективу, відсутністю мотивації, зниження професійної ефективності, відчуттям безсилля. Було з’ясовано, що 26% психологів мають високий рівень деперсоналізації, яка проявлялася у деформації стосунків з іншими людьми, зростанні залежності від клієнтів або зростанні негативізму, цинічного ставлення до почуттів клієнтів, підвищенням тривоги через усвідомлення порушеного сприйняття реальності. Високий рівень редукції особистих досягнень визначено у 49% психологів, у яких проявлялися тенденції до негативного оцінювання себе, своїх професійних досягнень, нівелювання особистої гідності, обмеження своїх можливостей щодо клієнтів, незадоволеністю продуктивністю своєї праці [3, с.7].
Середній рівень компонентів професійного вигорання було визначено: у 34% психологів – емоційного виснаження, 40% – деперсоналізації, 40% – редукції особистих досягнень. Ця група фахівців увійшла до групи ризику, так як за несприятливих умов, таких як підвищення кількості складних клієнтів, зменшення кількості вихідних та збільшення годин роботи, професійне вигорання має тенденцію до зростання та має кумулятивний ефект. Низький рівень компонентів професійного вигорання було визначено: у 12% психологів – емоційного виснаження, 34% – деперсоналізації, 11% – редукції особистих досягнень. Отримані дані занесені в таблицю 1.
Таблиця 1. Розподіл компонентів професійного вигорання за рівнями прояву у психологів, які працюють в умовах військових конфліктів, %
Узагальнюючи результати варто зазначити, що всі рівні компонентів професійного вигорання у психологів, які працюють під час військових конфліктів, виражені, особливо високий та середній.
За результатами опитування за опитувальником «Оцінка рівня психологічної, фізіологічної і професійної дезадаптації» О.Н. Родіної було зроблено аналіз показників дезадаптації високого рівня. Найбільш вираженим показником стало погіршення самопочуття – відчуття втоми, це 20% опитаних. Фахівці цієї групи відмічали погане самопочуття, загальне погіршення здоров'я, відчуття розбитості після роботи, хронічне відчуття втоми, бажання тільки лежати та відпочивати. Наявність емоційних порушень зазначили 17% респондентів, які відчували пасивність, байдужість, роздратування, пригнічений настрій, похмурі думки тощо. Також у 17% психологів виявлено симптом порушення циклу «сон – активність», які страждали через безсоння, неможливість виспатися, складнощі як в тому, щоб заснути, так і в тому, щоб прокинутися, неспокійний сон, бажання спати вдень. Так як сон є важливою складовою для емоційного та фізичного відновлення, ці психологи становлять групу ризику розвитку емоційної лабільності, погіршення фізичного здоров’я, посилення ризиків нещасних випадків. Соматовегетативні порушення, які позначилися плямами та тілі, частою пітливістю, відчуттям задишки, нападами серцебиття та перепадами тиску, запамороченнями, відчуттям нудоти та головокружіння, набряками ніг та болями в голові та животі, погіршенням зору тощо, були в 14% психологів, які працюють під час військових конфліктів. Таке значне порушення стану фізичного здоров’я потребує негайної уваги та необхідності звернення до лікаря. Необхідність часто брати лікарняні, брак можливостей для відновлення здоров’я призводить до подальшої дезадаптації та навіть неможливості роботи із клієнтами. 11% респондентів з високим рівнем особливостей окремих психічних процесів відзначили погіршення концентрації уваги та пам’яті, що є природнім на фоні хронічного недосипання та втоми. Складнощі в сфері соціальної взаємодії на високому рівні зазначили 11% фахівців досліджуваної групи, які стали уникати товариства близьких, друзів, скупчення людей, стали усамітненими та роздратованими. Також це могло впливати на бажання уникнути роботи з клієнтами, відсутності бажання взаємодіяти з колегами. 9% психологів відзначили зниження загальної активності, яким стало важче працювати, складно збиратися із силами, щоб налаштуватися на повсякденну роботу із клієнтами. Звісно, що високі показники дезадаптації вплинули на зниження мотивації до діяльності, тому 9% респондентів зазначили в опитувальниках, що їм хочеться якнайшвидше закінчити роботу та піти додому, а робота перестала подобатися.
Середній рівень симптомів дезадаптації було з’ясовано в таких пропорціях: 43% – порушення циклу «сон – активність», за яким слідувало по 37% – зниження загальної активності (погіршення самопочуття) та зниження мотивації до діяльності, по 29% – особливості окремих психічних процесів (погіршення самопочуття)та відчуття втоми (погіршення самопочуття), 23% – особливості соціальної взаємодії, 20% – емоційні порушення (погіршення самопочуття), 6% – соматовегетативні порушення. Як видно, основну частку симптомів дезадаптації у групі досліджуваних із середнім рівнем дезадаптації, займають порушення якості та тривалості сну, який варто негайно відновлювати, щоб зупинити деструктивні процеси у ментальному здоров’ї. Зниження активності та мотивації до діяльності виявилися на одному рівні та опосередковано вказують на професійне вигорання з подальшим униканням контактів із людьми. Погіршення самопочуття у сфері когнітивних функцій та відчуття втоми є наслідками недосипання, виснаження, втоми та ведуть до допущення помилок під час роботи, роздратування та зниження фону настрою, емоційних порушень.
Симптоми дезадаптації на низькому рівні у групі досліджуваних психологів було виявлено в наступних долях: 80% – соматовегетативні порушення, 66% – особливості соціальної взаємодії, 63% – емоційні порушення (погіршення самопочуття), 60% – особливості окремих психічних процесів (погіршення самопочуття), по 54% – зниження загальної активності (погіршення самопочуття), відчуття втоми (погіршення самопочуття) та зниження мотивації до діяльності, 40% – порушення циклу «сон – активність». Чим менше фахівців із порушенням циклу сну, тим менше проявлялося погіршення самопочуття та соматовегетативних порушень. Отримані дані занесені в таблицю 2.
Таблиця 2. Розподіл симптомів дезадаптації за рівнями прояву у психологів, які працюють в умовах військових конфліктів, %
Слід зазначити, що всі рівні компонентів дезадаптації у психологів, які працюють під час військових конфліктів, виражені яскраво, в яких особливу увагу привертають показники відчуття втоми, емоційних порушень та порушення циклу «сон – активність».
Висновки. Розвиток синдрому професійного вигорання у психологів відбувається через перший компонент – емоційне виснаження, який характеризувався емоційною спустошеністю, втомою, апатією, зменшенням взаємодії з оточуючими, неадекватним емоційним реагуванням. Завершення циклу формування синдрому професійного вигорання у психологів було відображено у вираженому рівні редукції особистих досягнень. Психологи цієї категорії відчували зниження компетентності в своїй роботі, невдоволення собою, зменшення цінності своєї діяльності, мали негативне самосприйняття. Серед симптомів дезадаптації високого рівня найбільш вираженими виявилися погіршення самопочуття – відчуття втоми, емоційних порушень, циклу «сон – активність», що, на жаль, позначилося на соматовегетативних порушеннях та загрозах розвитку хронічних захворювань, зниження імунітету тощо. Такий вплив професійного вигорання на симптоми дезадаптації потребує подальшого вивчення, але також негайного реагування у вигляді психосоціального супроводу для психологів групи ризику, ретритів, відпусток, медичних обстежень, зміни звичок сну, перегляду графіка дня.
Список літератури
1. Lloyd C., King R., Chenoweth L. Social work, stress and burnout: A review. Journal of Mental Health, 2002, 11, 3. pp. 255 – 265.
2. Wilmar B. Schaufeli, Esther R. Greenglass Introduction to special issue on burnout and health. Psychology and Health, 2001, vol.16. pp. 501 – 510.
3. Бабій М. Вікова редукція професійного здоров’я вчителів у сучасній школі. Психологія: реальність і перспективи. Збірник наукових праць РДГУ. № 16 (2021), С. 5 – 11.
4. Кошин С. Синдром емоційного вигорання як прояв професійної дезадаптації вчителів спеціалізованих навчальних закладів для дітей з вадами розвитку. Дипломна робота з психології. Житомирський державний університет імені І.Франка, м. Житомир, 2014, 47 с.
5. Норкіна І. Психологічна дезадаптація як чинник незадоволеності сексуальним життям. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Психологія», № 2(9), С. 52-56 (2018). URL: https://doi.org/10.17721/BSP.2018.2(9).13 (дата звернення 21.04.2024).
6. Перхайло Н.А. Попередження професійного вигорання майбутніх фахівців соціальної сфери. Збірник наукових праць «Педагогіка та психологія». 2016. № 55. С. 202 – 210.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter