Український сучасний кінематограф почав формуватися від здобуття Україною незалежності 24 серпня 1991 р. і набув своїх пікових форм після 2013-2014 рр. На думку Д. Єпика точкою неповернення та переламним періодом для вітчизняного кінематографу у його різноманітності, можна назвати початок ХХІ ст., адже до прикладу протягом 2000-2001 рр. випущено 4 ігрових та 29 неігрових кінопроєкти. Характерною жанровою ознакою кінематографії 1990-х років за словами А. Колодко було те, що кіномитці працювали переважно у жанрах драми та історичного сюжету із перекликання гри у театрі – «Чутливий міліціонер» (1992, реж. К. Муратова»), «Фучжоу» (1993, реж. М. Іллєнко) та інші [Колодко, с. 203].
На початку 1990-х почав розвиватися жанр телесеріалів. Найвідомішими із них є «Роксолана» (1996-2003) із О. Сумською у головній ролі. [Шлінчак, с. 453]. Також слід згадати серіали «Сад Гетсиманський» (1993), «Острів любові» (1995-1996). Ці серіали вважаються першими україномовними серіалами доби незалежності України і формували національну свідомість українців того часу. Такі фільми як «Атентат. Осіннє вбивство у Мюнхені», «Фучжоу» за словами науковця нічим не відрізняють за технологією подачі від українського радянського кіно періоду 1970-1980 рр. («Пропала грамота», «Білий птах з чорною ознакою»). На нашу думку, це врешті можна пояснити тим, що Україна лише здобула незалежність і оговтувалася від радянської спадщини, тому в цей період все ще дуже сильно відчувався радянський вплив.
Українська дослідниця Н. Авер’янова,стверджує про появу в українському кінематографі не типових для нашої держави жанрів – вестерну, хорору, трилеру, бойовика, нуар, кримінал. Усі ці жанри були і є притаманні кінематографу США, який є надзвичайно розвинутим. Попри це, вона вказує на те, що для різноманіття кіножанрів, більшої творчості такі жанри можуть і мають право існувати у кінопросторі України.
Необхідність таких жанрів полягає в тому, що вони є затребуваними у інших країнах, як наслідок, за словами Н. Авер’янової, це покращує касові збори фільмів і приносить по-перше, міжнародне визнання, а по-друге, більші кошти, які потім можна буде направити на реалізацію нових фільмів.
Зміну тематики сучасного українського кіно зумовили Революція Гідності та російсько-українська війна, що розпочалася у 2014 р., адже суспільство ввійшло у новий етап свого розвитку. Почалися пошуки осмислення сучасного українського кіно та його трансформацію відповідно до викликів часу. Саме тому у різних сегментах кінематографу відбулися тематичні зміни.
Так, за словами З. Алфьорової у ігровому кінематографі після 2014 р. виділилися три тематичні напрями:
1) кінорепрезентація подій буття в Україні;
2) осмислення та розгляд історії України під новим кутом;
3) віддзеркалення у фільмах подій Революції Гідності та російсько-української війни;
Однією із головних персон, що творять сучасні історичні фільми є О. Янчук, який відзняв низку фільмів без залучення державних коштів – «Голод 33», «Нескорений», «Залізна сотня». Останні два фільми є класикою українського кінематографу на історичну тематику початку 2000-их років.
Документальне кіно як жанр кінематографу почало активно розвиватися із 2013 р., коли розпочалася Революція Гідності, розстріли Небесної Сотні. Від того часу режисери звернули увагу на історії очевидців події, хроніку історії, а також історії простих українців.
Згідно із дослідженнями І. Гавран та М. Ботвина розвитку документального кіно на даному етапі сприяли низка факторів:
1) Формування платформи для розвитку даного виду кіномистецтва;
2) Зріст попиту саме на цей вид кіномистецтва;
3) Наявність необхідних ресурсів для відображення життя нації;
Дослідники відзначають як негативну тенденцію розвитку документального кіно (телеканали не готові до серйозного використання документалістики, про що у 2016 р. говорив Десятник), так і позитивну (поштовх до знімання журналістами власного документального кіно).
Як жанр, документальне кіно почало розвиватися в середині 1990-х рр., а Золота гілка Каннського кінофестивалю за фільм «Подорожні» у 2005 р. показало нові можливості української кінодокументалістики.Поступово на фоні документалістики на початку та у другому десятилітті ХХІ ст. у кінематографі прокинувся інтерес до персони автора. Своєрідний пошук особистості, за словами Д. Єпика сильне авторське начало, спонукало до появи великої кількості автобіографічних стрічок – і мова йде не лише про ігрові (художні) фільми, але й документальні.
Поступово, український кінематограф оговтувався від тоталітаризму і вводив жанрові та піджанрові аспекти. До прикладу на початку 2000-их рр. у фільми повернувся образ батька (фільм «Золота лихоманка» 2003, реж. М. Бєліков). Повернення такого образу важливе з огляду ціннісних орієнтирів, адже протягом століть образ батька в українській історії, культурі нації, як і образ матері був сакральним. Це важливо з погляду духовного єднання глядача із своїми родичами, відчуття єдності, родинного тепла, адже у родині формуються підвалини національної, а відтак громадянської позиції.
Розвивається молодіжне та експериментальне кіно – цикл короткометражок «Любов – це…», що складалася із 13 відеофільмів, що стилістично, тематично та жанрово були різними одне від одного. Головним завданням даного експериментального циклу фільмів – показати сутність любові та її різноманітність – від палкого кохання до любові батька до своєї дитини. Розвиток короткометражок продовжився і у наступні роки. Це пояснюється тим, що зменшилася кількість зйомок ігрового кіно і документального і кіно, що як наслідок створило гостру потребу у даному жанрі.
Із початком агресії росії проти України, перед державою постала надважлива проблема – створення патріотичного кіно. Ми вже згадували, що найпліднішими роками можна вважати період 2017-2020 рр., а ключовим фільмом «Кіборги» того ж А. Сеітаблаєва, як перший художній фільм про російсько-українську війну. В той період вийшли такі фільми – «Позивний Бандерас», «Іловайськ 2014. Батальйон Донбас», «Додому», «Черкаси», «Іній», «Наші котики», «Донбас».
Найбільше патріотичного кіно було знято на основі історичних подій, або як зауважує Д. Єпик, художня манера оповіді певного історичного періоду чи доби. До значних кінопроектів можна віднести:
- «Крути 1918» (реж. О. Шапарєв)про бій під Крутами 29 січня 1918 р.
- «Чорний Ворон» (реж. Т. Ткаченко) про Холодний Яр
- «Заборонений» (реж. Р. Бровко) про В. Стуса
- «Червоний» (реж. З. Буадзе) про УПА
- «Король Данило» (реж. Т. Химич) про історчну постать Данила Романовича. Перший історичний бойовик;
- «Ціна правди» (реж. А. Холланд)про журналіста, що розповів світові про голод в Україні.
Історичні фільми на думку Л. Єпик є тими фільмами, які показують реальні події через бачення автора стрічки, яке часто переплітається із сучасними віяннями політичного характеру із застосуванням історичних документів.
Насамкінець слід звернути увагу на думку, висловлену І. Грабовичем щодо українського кіно, яке «…все ще перебуває в пошуку якоїсь визначеної картини світу» [посилання в літературі на цитату]. Таким чином, нині жанрова специфіка сучасного українського кіно представлена практично усіма жанрами, а також вперше представлені жанри, що до цього не були притаманні українському кіноринку. Це свідчить про динамічний, хоча й складний розвиток українського кіно протягом останніх років.
Список літератури:
1. Авер'янова Н. Консолідація українства як пріоритетне завдання національної еліти України. Українознавчий альманах. 2017. Т. 22. С. 69. URL: https://ukralmanac.univ.kiev.ua/index.php/ua/article/view/258 (дата звернення: 22.03.2024)
2. Алфьорова З. «Нове» українське кіно в контексті сучасного аудіовізуального мистецтва. Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Аудіовізуальне мистецтво і виробництво. Т. 3, №
3. Гавран І., Ботвин М. Документальне кіно в сучасному екранному дискурсі. Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Аудіовізуальне мистецтво і виробництво. 2020. № 3 (1). С. 12. URL: http://audiovisual-art.knukim.edu.ua/article/view/202649/0 (дата звернення: 23.03.2024)
4. Єпик Д. Вплив українського кінематографу початку ХХІ ст. на формування національно-патріотичної свідомості молоді : Кваліфікаційна робота на здобуття освітнього ступеня магістра. Суми, 2021. С. 19 URL: https://repository.sspu.edu.ua/items/d3894014-f348-40eb-a2c6-600c5fe05e16 (дата звернення: 23.03.2024)
5. Єпик Л., Єпик Д. Особливості розвитку документального кіно України у контексті жанрової специфіки мистецтва. ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Modern science: problems and innovations», 3-5 травня 2020 р., Стокгольм, Швеція.
6. Єпик Л. Засновано на реальних подіях: українське історичне кіно початку ХХІ ст. Траєкторія науки. 2021. Т. 7, № 10. С. 8004. URL: https://www.scienceopen.com/document_file/3a040bfc-f224-4a56-ba4d-3a4cfca40762/API/8.1-14%20Yepik+.pdf (дата звернення: 23.03.2024)
7. Колодко А. Масове кіно України періоду незалежності. Народознавчі зошити. 2021. № 1 (127). С. 204. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/NaZo_2016_1_23 (дата звернення: 23.03.2024)
8. Кузьменко Н. Кіно як інструмент формування національної iдентичності. KulturyWschodniosłowiańskie – oblicza і dialog. 2012. Т. 2. С. 73. URL: https://www.researchgate.net/publication/328128985_Kino_ak_instrument_formuvanna_nacionalnoi_identicnosti_ Ukrainskij_kontekst/fulltext/5bb95cffa6fdcc9552d502bc/Kino-ak-instrument-formuvanna-nacionalnoi-identicnosti-Ukrainskij-kontekst.pdf (дата звернення: 23.03.2024)
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter