Дивлюсь я на небо та й думку гадаю.
Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, Боже, Ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав... Слова М.Петренка, муз. Л.Александрової
ПРЕВЕНТИВ: Найпрестижнішу міжнародну Нобелівську премію (швед. мовою «Nobelpriset») – щорічно присуджують за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значущий внесок у культуру чи розвиток суспільства. Заснована, згідно із заповітом шведського підприємця, винахідника та філантропа Альфреда Бернарда Нобеля 27 листопада 1895 року, а роки його життя: 1833-1896 [3; 11]. Присуджується кожного року, починаючи з 1901 р. за видатні заслуги у галузі фізики, хімії, фізіології та медицини, літератури і діяльності за збереження миру. 1968 року Банком Швеції заснована так звана Нобелівська премія з економіки, офіційна назва – Премія Шведського центрального банку з економічних наук – теж на честь Альфреда Нобеля, вперше присуджена наступного, 1969 р. [3]. Завжди цікаво-оригінальні формулювання присудження премії! Сума Нобелівської премії змінюється, залежно від доходів «Фундації Нобеля» [11], але в попередні роки вона була не менше 1 млн дол. США. До речі, в Житомирі та Кривому Розі є вулиці з назвою – Нобелівська.
ВСТУП. Безпосередніх вихідців із України, її уродженців – лавреатів найпрестижнішої у світі Нобелівської премії – 7-м:
1. Ілля Мечников (1845-1916 рр.ж.) – мікробіолог, ембріолог, зоолог, хто народився в с.Іванівка-Панасівка Куп'янського повіту на Харківщині. 1908 року Іллі Мечникову разом із німецьким науковцем, лікарем, бактеріологом і біохіміком Паулем Ерліхом (1854-1915 рр.ж.) присуджено Нобелівську премію – у галузі фізіології та медицини за дослідження імунітету – «За праці про імунітет».
2. Зельман Ваксман (1888-1973 рр.ж.) – із с.Нова Прилука Липовецького повіту Київської губернії (нині Вінницька область). Присуджено Нобелівську премію 1952 року в галузі фізіології та медицини: «За відкриття стрептоміцину – першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».
3. Шмуель Йосеф Аґнон (справжнє прізвище Чачкес) (1888-1970 рр.ж.) – народився у місті Бучачі на Тернопільщині. За два найвідоміші романи: «Весільний балдахін» і «Нічний гість» – 1966 року йому було присуджено Нобелівську премію в галузі літератури (разом із Неллі Закс, німецька поетка і драматург, 1891-1970 рр.ж.) – «За глибоко оригінальну й майстерну прозу по мотивах життя єврейського народу».
4. Роалд Гоффман (1937) – народився в Золочеві на Львівщині. Лавреат Нобелівської премії 1981 року «За розробку теорії протікання хімічних реакцій», що значно розширює можливості для планування хімічних експериментів. Саме йому належать слова: «Україно, обітована земле мого серця»!
5. Георгій Харпак (Жорж Шарпак) (1924-2010 рр.ж.) – родом із Дубровиці на Рівненщині, кого вважають одним із найталановитіших учених-експериментаторів. Присуджено Нобелівську премію з фізики 1992 року «За винахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багатопровідної пропорційної камери».
6. Світлана Алексієвич (1948 р.н.) – народилась у Станіславі (нині Івано-Франківськ), лавреатка Нобелівської премії із літератури 2015 року «За поліфонічні тексти, що є монументом страждання і хоробрості в наш час».
7. Першим і наразі єдиним лавреатом в Незалежній і Суверенній Україні є правозахисна організація Центр громадянських свобод (Премія миру 2022 року). У своїй промові, виголошеній 10 грудня 2022 року, у день вручення, у головній залі Ратуші Осло, голова організації Олександра Матвійчук (1983 р.н.) заявила: «Люди в Україні як ніхто хочуть миру. Але мир не настає, коли країна, на яку напали, складає зброю. Тоді це не мир, а окупація. Ми знаходили тіла цивільних людей на вулицях та подвір’ях їхніх будинків після звільнення Бучі. Ці люди не мали зброї взагалі. Потрібно перестати маскувати відкладені воєнні загрози під «політичні компроміси». Демократичний світ звик до поступок диктатурам. І тому така важлива готовність українського народу протистояти російському імперіалізму. Ми не залишимо людей на окупованих територіях на смерть і тортури. Життя людей не може бути «політичним компромісом». Боротися за мир – це не піддаватися на тиск агресора, а захищати людей від його жорстокості» [6]. (Уривок із виступу).
АКТУАЛЬНІСТЬ І СУТНІСТЬ ПРОБЛЕМИ. Висування кандадатів і присудженням їм найпрестижнішої премії завжди складним процесом. Так, п е р ш и м Нобелівським лавреатом повинен бути геніальний український фізик і електротехнік, винахідник Іван Пулюй (1845-1918 рр.ж., народився у містечку Гримайлів на Тернопільщині), хто на 9 років раніше дослідив і продемонстрував Х-промені, підтверджені фотознімками, які стали відомі багатьом науковцям, зокрема і в США, що потім присвоїв тихенько німецький інженер і фізик Вільгельм Рентген (1845-1923 рр.ж.), зробивши ще й низку публікацій для просування своїх украдених дослідів. Як писав українцю в листі відомий фізик-теоретик (згодом теж лавреат Нобеля) Альберт Ейнштейн (саме так він промовляв своє прізвище), (1879-1955 рр.ж.): «Я розумію ваше занепокоєння, але хто за вами, крім слов’ян, стоїть? А за ним – уся Європа»! [1]. Знайдено таку фразу в зазначеному листі, коли писано есей до ювілею Великого Українця – Івана Павловича ПУЛЮЯ, який заслужено і справедливо повинен бути лавреатом Нобелівської премії № 1 у галузі фізики «За відкриття Х-променів»!
А д р у г и м Нобелівським лавреатом, рахувати варто по роках, мова за українських претендентів, точно став би геніальний Іван Франко (1956-1916 рр.ж.), Титан Слова і Духу, енциклопедист, письменник, літературознавець, перекладач, філософ, уродженець Нагієвичів Дрогобицького повіту Королівства Галичини (Львівщина). Його кандидатуру як «Великого Провідника свого народу, міжнародного генія», «Справді найвизначнішого письменника сучасної Європи» висунув 26 листопада 1915 р. професор, доктор філософії з Відня Йосип Застирець (1873-1945 рр.ж.) [9]. Кандидатуру І.Франка підтримав шведський історик Гаральд Єрне (1848-1922 рр.ж., Уппсальський університет), тоді голова Нобелівського комітету [2; 9]. Ймовірно назвати причини, через які Іван Франко так і не удостоївся цієї премії. Перша – та, що лист від Й. Застиреця надійшов надто пізно, коли Список претендентів уже був затверджений. Друга причина – смерть Івана Яковича Франка 1916 року, після виснажливої хвороби. А Премію, за Заповітом відомого шведського винахідника, підприємця і благодійника Альфреда Нобеля, посмертно не дають, тільки при житті [3]. Хоча кандидатуру українця розглядали і на заключному етапі, але проти І. Франка і відомого чеського поета Отокара Бржезіни (1868-1929 рр.ж.) тоді чомусь виступив той же Гаральд Єрне. Іван Франко на сьогодні є одним з п'яти видатних українських письменників, кого номінували на здобуття Нобелівської премії з літератури. В архіві Шведської академії зберігається документ № 19 за 1916 рік, де Іван Франко вказаний за № 4 [8]. Із номінацією виступив 25 листопада 1915 року вже згадуваний священник УГКЦ, доктор Йосип Застирець із Відня [2; 9]. І як зазначено, його кандидатура була підготовлена! Однак Івана Франка 28 травня 1916 року не стало, тому його виключили зі списку претендентів. За умовами Нобелівського комітету доступні відомості – інформація про номінантів є закритою впродовж 50 років. Але термін уже давно минув і з архівами Нобелівського комітету працював відомий український історик та публіцист, професор Ярослав Грицак (1960 рр.н.). Як він зазначає, «... у багатьох інших українських справах, пальма першості у цій історії належить Іванові Франку. 1916-го його висунув віденський священик отець Йосип Застирець, з мотивів почасти політичних: Львів кілька місяців тому звільнили від російської окупації, тому своїм поданням він хотів звернути увагу на долю українців. Ця історія поросла вигадками. Найбільша з них: Франку не дали премію, бо смерть поета 28 травня 1916-го виключила його з числа кандидатів. Нобелівські документи показують, що ця версія неправдива. Франкову кандидатуру таки розглядали. І подання на нього підтримали не одна, а двоє людей. Другим був професор історії з Упсали Гаральд Єрне – нота бене, голова Нобелівського комітету. І тут з'являється головна інтрига: коли дійшло до фіналу, Єрне дав негативну оцінку. Вона стосувалася не самого Франка, а іншого кандидата, чеського поета Отокара Бжезіни (Бржезіна правильно. В.Б.). Зрештою, не так поетів, як їхніх народів: мовляв, чехи й українці ще не досить цивілізовані, щоб їхні представники могли заслуговувати на таку премію» [2]. ОТАКОЇ!? Дискримінація від самого голови Нобелівського комітету? Є такий жарт: "Чи може бути Нобелівський лауреат в Україні?" – "Може, проїздом". Але ж наявність попередніх лавреатів спростовують цей недоречний жарт!
МЕТА І ЗАВДАННЯ. Дослідити проблему висування видатного Головного конструктора космічних кораблів С.П.Корольова на ймовірне присвоєння йому Нобелівської премії 1958 року і 1962 року та причини, через які не одержано високі нагороди? Побіжні згадування саме про т а к і події зустрічаються у спогадах [8] і деяких пубікаціях [4-5], але комплексно-предметне вивчення проблеми не здійснювалося. Тому дослідження зазначеної проблеми і висновки дають змогу
зрозуміти сутність проблеми, пригнічення, утаємничення та утиски щодо кандадатів радянською системою, волюнтаризм керівництва країною і наукою.
МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Використано такі методи: архівно-пошуковий, історичний, медіаджерельний, аналітичний, діалектичний, компаративістський.
ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ. Т р е т і м лавреатом Нобелівської премію (беремо знову хронологію років) повинен бути Сергій Корольов (1907-1966 рр.ж.), хто народився у Житомирі, став Головним конструктором ракет і космічних кораблів, здійснив запуск першого в світі Супутника Землі (1957 р.) і а у 1961 р. – технічно й організаційно політ на космічну орбіту першого космонавта від планети Земля Юрія Гагаріна (1934-1966 рр.ж.). Будучи у Гжатську проїздом восени (1972 р.), завітав разом із екскурсійною групою до Будинку-музею космонавта, спілкувався із його сусідами, бачив дерев’яну хату батьків; постамент, на якому стояла тоді дефіцитна і недоступна для звичайних людей чорна «Волга».
С.П.Корольов першим у світі здійснив 10-ть (а, ймовірно, більше, дещо ж було утаємничено!?) історично-наукових відкриттів, які визначили подальший розвиток космічної науки й техніки, Космонавтики – загалом!
• Запуск у Космос першого штучного супутника Землі.
• Запуск балістичної ракети з підводного човна.
• Запуск першого супутника з живою істотою, песиком. Примітка. До речі, тоді вживали словосполучення не «політ у Космос», а «політ у Стратосферу».
• І нарешті – запуск першого в світі людини-космонавта Ю.Гагаріна.
• Зробив «Начерки...» на освоєння Місяця, про політ туди Людини, якими тепер користується американський міліардер, винахідник і колоніст Червоної планети неоднозначний Ілон Маск (1971 р.н.). (До речі, він чудово і справедливо відгукнувся про С.П.Корольова, дослівно: I spoke with Korolev’s family today. He was one of the very best. Корольов / Elon Musk (@elonmusk) July 10, 2020. ("Сьогодні я говорив із родиною Корольова. Він був одним з найкращих") [10].
• Очолював розробку і запуски супутників серій "Електрон", "Молнія", "Космос", першої автоматичної міжпланетної станції "Зонд".
• Керував створенням ракет-носіїв "Спутник", "Молнія", "Восток".
• Створення надійних носіїв для пілотовних проєктів.
• Керував розробкою і запуском пілотованих космічних кораблів "Восток", "Восход", на яких уперше в історії науки і техніки здійснені польоти Людини у Всесвіт із виходом у відкритий Космічний простір...
Саме тому Сергій Павлович Корольов – г е н і й із України!
Примітка: 15- рік пишу монографію «ФЕНОМЕН ГЕНІЯ і ГЕНІАЛЬНОСТІ». Розділ І називається «Основні критерії геніальності», домінантними із яких є: «Зроблені відкриття торують новий шлях у розвитку людства, цивілізації, суспільств, певних сфер науки і техніки, культури.
Відомий німецький інженер-винахідник і науковець Вернер фон Браун (1912-1977 рр.ж.), Головний конструктор страшної у ІІ Світовій війні ракети VAU-2 (A-4) (Vergeltungswaffe), а також ракети Сатурн V, гітлерівський посіпака, який вирішував у 1945 р., куди йому податися, все ж таки опинився у США (хоча СРСР прагнув теж одержати цього науковця) і зробив там Космічну програму, ставши «Батьком» американської космонавтики і ядерної бомби, ніби сказав якось, що США не змогли випередити СРСР тому, що у них не було свого Корольова.
Сергій Павлович Корольов міг отримати Нобелівську премію вже за успішний запуск першого у світі штучного супутника Землі 4 жовтня 1957 р., кодова назва ПС-1 (Простий супутник перший), – у 1958 році, тобто в наступному після польоту ШСЗ! Нобелівський комітет звернувся до Академії наук СРСР із проханням висунути на отримання премії трьох науковців, чиї розробки відкрили людству шлях у космос. Кандидатура № 1, тобто С.П.Корольова була поза конкуренцією, проте за інші два місця розпочалася конкурентна боротьба. Самі керівники високого рангу наполягали на внесення до списку своїх прізвищ. Але претендентів погодити так і не вдалося. Тоді лідер Радянського Союзу Микита Хрущов відмовив у запиті Нобелівському комітету, заявивши, що розробником супутника є «увесь радянський народ» [4]. А згодом він додав, що у такий спосіб «захищав» учених від зазіхання ворогів». Так, С.П.Корольов й інші заслужені кандидати залишилися без найпрестижнішої премії. У тому, що за видатними науковцями такої закритої і стратегічної галузі полювали іноземні спецслужби, звісно, було раціо. Але ж мова йшла про найпрестижнішу в свті Нобелівську премію! Відкараскалися тоді наданням Головному констуктору двопоперхового будинку в центрі міста.
Ще такі факти. Коли 4 жовтня 1957 року, як зазначено, запущено перший Штучний супутник Землі, Герман Оберт (1894-1989 рр.ж.) – німецький науковець, теоретик ракетної техніки і космонавтики, написав (Корольову. В.Б.) листа: «Ви втілили в життя ту мрію, яка жила в нашій свідомості багато років… людство вдячне вам» [4]. Але лист (чого і слід було очікувати тоді) не дійшов до адресата. Відмовили Г. Оберту і в проханні зустрітися з творцем першого супутника, який, на думку німецького вченого, був гідний Нобелівської премії. Якби дійшов лист чи він зустрівся з ним, то логічно, що про кандидата на премію стало б відомо від Г.Оберта.
С.П. Корольов, звісно, не зупинявся на досягнутому. У 1959 р. його ракета досягла Місяця і вдалося зробити знімок зі зворотного боку. «Фотографія століття» обійшла весь світ. А створений понад 80 років тому носій, до цього часу лишається найнадійнішим для пілотованих проєктів.
Але справжнім тріумфом Головного конструктора став, звісно, політ першої людини у космічний простір, про що вже зазначалося вище.
За політ першого в світі космонавта на навколоземну орбіту Сергій Павлович Корольов також заслуговував – уже д р у г о ї Нобелівської премії.
1963 р. в СРСР побував сер Бернард Лоуелл (1913-2012 рр.ж.), видатний британський вчений-астроном, якого шанували навіть у закритій країні, оскільки його обсерваторія давала змогу слідкувати за радянськими космічними об’єктами і навіть відшукувати деякі з них. Науковець просив представити його керівнику космічної програми. Однак його познайомили, так би мовити, з відкритим науковцем, зі Мстиславом Келдишем (1911-1978 рр.ж.), ідеологом Космічної програми, але не з Сергієм Корольовим. А коли британець у книзі в Переліку всіх академіків знайшов прізвище Сергія Корольова, йому відповіли, що це – всього-на-всього псевдонім, а взагалі – Головного конструктора космічних кораблів просто не існує [4]. Отак вони дурили увесь науковий світ!?
До речі, С.П. Корольов у складі радянської делегації був у Німеччині на огляді трофейної ракетної техніки, зокрема VAU-2 у званні капітана і ним зацікавилися закордонні спецслужби? А знаєте чому? Та тому, що офіцер не мав на грудях нагород? Як же це так: Фронтовик і без нагород!? Прокол.
Отже, йому все-таки дали б Нобелівську премію, але СРСР не повідомив Нобелівському комітету прізвище Головного конструктора. Радянський Союз ретельно приховував імена своїх героїв, своїх рабів-науковців. М.С.Хрущов ше в якійсь із промов, знову ж таки, не називаючи С.П.Корольова та інших на ім’я, зазначив, що захищає секретних учених від ворогів, яких хочуть їх викрасти, а, може, і вбити [4].
До речі, колишній отаман Роменського козацтва, кадровий полковник
Олександр Мирончук, генерал-хорунжий УК (нині у засвітах), хто закінчив тоді Академію Генерального штабу і входив у десятку фахівців із відомої та нині скаженої С-300, які в Україні за Будапештським моморандумом порозрізали на метал, розповідав мені, що його теж ледь не викрала іноземна спецслужба?
С.П.Корольов був полковником, а наколо нього – генерали і маршали. І тут радянське керівництво зневажливо поставилося до нього.
Хоча з часом він став Двічі Героїм Соціалістичної Праці, академіком, а куди їм було діватися, він давно заслужив й інших високих звань!
До речі, його єдина донька Наталія Сергіївна Корольова, у кількох інтерв’ю і книзі «Отец» також розповідала про факти приховування батька та ігнорування вищим керівництвом СРСР щодо присвоєння йому Нобелівської премії. Ще такий звідти спогад Корольової Н.П.: «Саме слово Україна вимовляли у нашій родині трепетно, з великою любов'ю. Дитинство мій батько провів у Ніжині, народився він у Житомирі, мешкав у Києві (був студентом Київського політехнічного інституту. В.Б.), в Одесі. Перші 24 роки, майже половину свого життєвого шляху, батько прожив в Україні. Він дуже її любив. Полюбляв українські пісні, українську мову. Це точно. „Дивлюсь я на небо“, „Реве та стогне Дніпр широкий“ – улюблені пісні бабусі й батька» [8]. До речі, згодом вона відвідала усі міста і місця, де жив і бував її батько.
Сам же С.П. Корольов, щоразу підписуючи важливу статтю про розвиток космонавтики для центральної газети «Правда», обраним кимось із ЦК КПРС псевдонімом (К. Сергеєв), зупиняючися на мить, казав: «Наступного разу тут з’явиться моє справжнє ім’я» [8]. З часом ім’я таки появилося, дійсно, його справжнє ім’я, але він цього вже не міг побачити і прочитати, бо це був Н е к р о л о г у в тій же газеті «Правда»…
De-facto: У часи хрущовської «відлиги», точніше регульованої владою радянської демократії, члени Політбюро, можливо, й ЦК КПРС, деякі причетні науковці, та й провідні журналісти центральних газет і Центрального телебачення, думаю, що з часом, знали спражнє ім’я Головного конструктора. Були спеціальні журналісти з космічної тематики і допущені до Байконура – Ярослав Голованов (1932-2003 рр.ж.) та полковник Микола Варваров (1912-1998 рр.ж.), льотчик, пам’ятаю ці імена та їхні публікації ще зі студентства, але, зрозуміло, що вони мали підписку про нерозголошення імені Головного конструктора і їхні статті та виступи по радіо проходили жорстку цензуру. Знали його, кому треба і за «залізною занавісою/iron curtain»! Як у народі кажуть, кому треба, ті все знають!? АЛЕ: Чи було логічно приховувати його ім’я для присудження Нобелівської премії – престижної і найвищої у світі нагороди для науковців? Це ж і для СРСР було б також дуже престижно! Тим більше, – як першопрохідцям в освоєнні Стратосфери/Космосу!
Ще такий важливий факт: ЯКБИ!? Свій термін С.П. Корольов після Бутирки, відбував у таборі Мальдяк на Колимі (у перекладі з евенської мови – «знищуватися», «вимирати»). По 10-12 годин на день ув'язнені штовхали візки з породою, з якої після промивання витягували золотий пісок [7]. (Саме через це С.П.Корольов усе життя ненавидів золото). Зима 1939 року для знесиленого Корольова стала б останньою, якби він не опинився у списку серед 150 недавніх розробників нової техніки в КБ, яку називали «шарашкою» Андпія Туполєва, яких за особистим наказом Й.Сталіна відбирали в різних концтаборах ГУЛАГу та звозили для подальшої конструкторської роботи. Насувалася війна і вождь розумів чи Берія, нарком НКВС підказував, що, мабуть, так і було: для майбутніх боїв потрібні не лише найсучасніші літаки, але й – ракети.
Ймовірно, що десь у глибинах Всесвіту, все ж таки сіяла Зірка Сергія Корольова, яка була для нього щасливою та її сяйво дійшло до Л.Берія і Й.Сталіна!?
Зоря проміння віддає
і добрі знаки подає:
Там – геніальний Корольов,
ракети хто створить готов! В.Б.
Так, його рішучість і наполегливість у свої правоті й необхідності для ракетобудування, підтримка родини й видатних колег – перемогли. У вересні 1940 року, так звані, запобіжні заходи покарання замінили відбуванням терміну в ЦКБ-29, яким керував «зек» Андій Туполєв.
ВАЖЛИВА РЕМАРКА. Це ж треба Л.Берії, главі НКВС, таким ідіотом бути, що, знаючи про вибивання показань і розуміючи всю нікчемність «Дела...», заарештувати провідного ракетобудівника й інших конструкторів, навіть на шкоду безпеці країни, розуміючи, що ніякого «троцькізму» там не було й не має, але – аби догодити вождю, головному борцеві і вбивцеві свої конструктивних опонентів.
Пригадується ще така ситуація. Коли заарештували видатного філософа, уродженця м.Обухова на Київщині Миколу Олександровича Бердяєва (1874-1948 рр.ж.), його допитував особисто головний чекіст країни Ф.Е.Дзержинський (1877-1926 рр.ж.). У ході допиту він був вражений глибиною філософських міркувань М.Бердаєва і визнав його невинним! За леніським планом нелояльних до Радянської влади науковців саджали на «філософський корабель», тобто давали можливість виїхати за кордон. А тут же – С.П.Корольова відправили по етапу за 5 525 кілометрів на край світу, на золотокопальню, звідки ніхто не повертався живим. Хоча Л.Берія міг знайти достатньо аргументів, щоб звільнити С.П.Корольова. Але цього не сталося?
Через перебування на Колимі майбутній Головний конструктор був на межі повного фізичного виснаження. Тут він дивом протримався 5 місяців 3 дні – із 20 липня 1939 по 23 грудня, того ж 1939-го. А 23 грудня 1939 року засуджений С.П.Корольов, направлений із копальні Мальдяк у Магадані в розпорядження Владлага НКВС і потім – до Москви на перегляд «Дела...» [7]. Почалося оформлення документів на вчорашнього в'язня «Мальдяка», але з невідомих причин, певне, як завжди, бюрократичних, у Магадані вони затрималися. За іншою версією, він захворів і його поклали у місцевий лазарет [7]. Але, як би там не було, головне, що Сергій Корольов запізнився на пароплав «Індигірка», який 13 грудня 1939 року вирушив із бухти Нагаєва до Владивостока. Під час шторму в протоці Лаперуза пароплав збився з курсу, вдарився об підводне каміння і застряг між ними біля берегів японського острова Хоккайдо. У пробиті трюми хлинула вода, але начальник конвою, який охороняв ув'язнених, заборонив відкрити люки, боявся, мабуть, щоб не утекли – і для всіх 1064 зеків плавуча в'язниця «Індигірка» стала за лічені хвилини братською підводною могилою. Серед тих загиблих під № 1065-м у списку мав бути і ув'язнений із «Мальдяка» Сергій Корольов [7]. Ймовірно, що його запізнення і врятувало йому життя від загибелі, хоча можливий теж інший щасливий випадок, бо інакше не було б такої розвинутої і прогресної КОСМОНАВТИКИ!? Отака історія!?
А ЯКБИ діагноз був правильним!? Помер С.П.Корольов 16 червня 1966 р. [8], як з’ясувалося через помилку з діагнозом. Офіційні джерела тоді стверджували, що він пішов із життя у розквіті творчих сил, переповнений новими задумами. Саме таким він пам’ятається і мені з художніх та докуменальних фільмів про С.П.Корольова! Скільки б ще він міг зробити! Так, інноваційні ідеї в нього були! Вони постійно роїлися в його голові! Але фізичні сили науковця виснажені, особливо ГУЛАГом, таборами, «шарашками» (як називали закриті конструкторські бюро, де працювали видатні «зеки»). Тривалі інтриги, нелюдське перевантаження, протистояння, відстоювання своїх проєктів, постійні стреси – все це безповоротно підірвало здоров’я Українського велета людського Духу і Космосу! Не помер, а саме у м е р т в и л и Сергія Павловича Корольова через халатність з визначенням діагнозу та на операційному столі, коли у нього відкрилася кишкова кровотеча, і після обстеження та діагностування була призначена операція через ендоскоп. Оперувати С.П.Корольова запросили академіка Д.В.Петровського, міністра охорони здоров’я, який міг би зробити цю операцію за 15 хвилин. Але діагноз виявився помилковим і через сильну кровотечу перейшли на операцію, що вимагала наркозу. Виявилося, що у С.П.Корольова – велика пухлина, яку не знайшли вчасно. Міністр не справлявся з операцією і на підмогу викликано інших спеціалістів. Пухлину видалили, але в реанімації його серце зупинилося. Втомлене серце Великого науковця не змогло витримати таке навантаження. До речі, доктор медичних наук, Н.С.Корольова, професор зазначала, що при проведенні операції далися взнаки тортури НКВС, особливо шиї, яких зазнавав її батько при арешті, в Бутирці та на засланні [8].
За офіційною версією, С.П. Корольов помер 14 січня 1966 року від гострої серцевої недостатності під час операції на кишківнику. Офіційний медичний висновок опубліковано 16 січня 1966 р. у газеті «Правда» 1966. № 16 (17333):
«Тов. С. П. Корольов був хворий на саркому прямої кишки. Крім того, у нього були: атеросклеротичний кардіосклероз, склероз мозкових артерій, емфізема легень та порушення обміну речовин. С.П.Корольову була проведена операція з видалення пухлини з екстирпацією прямої та частини сигмоподібної кишки. Смерть тов. С.П.Корольова настала від гострої серцевої недостатності (гостра ішемія міокарду). Міністр охорони здоров'я СРСР, дійсний член АМН СРСР, професор Б. В.Петровський; дійсний член АМН СРСР, професор О.А.Вишневський; завідувач хірургічного відділення лікарні, доцент, кандидат медичних наук Д.Ф.Благовидов; член-кореспондент АМН СРСР, професор А.І.Струков; начальник Четвертого головного управління при Мінохорони здоров'я СРСР, заслужений діяч науки, професор А.М.Марков». (Переклад з рос. на українську мову). Подробиці летальності Офіційна версія замовчувала, тобто про вище описані обставини та хід операції, бо саме вони й прискорили смерть видатного науковця. Далися взнаки, як під час одного із допитів слідчий НКВС, ударив Корольова графином в обличчя, що призвело до повного перелому щелепи. У таборах кістки зрослися неправильно, через що його щелепи більше не могли повністю відкриватися. З цієї причини, під час операції Корольова не змогли екстрено інтубувати – тобто ввести у його трахею трубку для штучного дихання і підтримання рівня кисню в крові [8]. Наймовірніше, саме це і призвело до наростання серцевої недостатності та подальшої смерті [8]. До речі, лише в некролозі, вперше відкрили справжнє ім’я Головного конструктора.
ВИСНОВКИ. Якби ще пожив Великий і Геніальний українець С.П.Корольов, його б точно висували на Нобелівську премію! Якщо – не там, то від України – обов’язково! І він її б одержав! Але час, історія не знають умовного способу!?...Готуючи матеріали, мене постійно нуртувало проблемне запитання: «А чи повернувся б С.П.Корольов до України після набуття Незалежності та Суверенітету»? Звісно, якби йому дозволяло здоров’я у поважному віці? У тому, що він би вітав Україну і, як й раніше, приїхав би у Київ, Житомир, Ніжин, Одесу – я не сумнівавася! Але важливо, щоб він переїхав в Україну і став Генеральним конструктором чи Генеральним консультатнтом на знаменитому Південному машинобудівному заводі в чудовому місті на Дніпрі!?...
Пригадує дочка Наталія Корольова, професор, доктор медичних наук: «Я можу сказати, життя мого батька своїм корінням пов'язане з Україною. По-перше, його дід Микола Якович Москаленко, мій прадід, був ніжинським козаком. Його дружина, Марія Матвіївна, уроджена Фурса, також народилася в Ніжині. Батько мій народився у Житомирі. Потім мешкав у Києві. Дитячі роки його пройшли у Ніжині, у бабусі та дідуся. Потім знову Київ. Потім – Одеса. Фактично, третина життя пройшла в Україні. Він любив українську мову, українські пісні» [8].
«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю»... Можливо, добре відома українська колоритна пісня, яка стала давно народною, яку знають і співають українці й українки у всіх куточках світу, теж спонукала, тоді молодого українця, до космонавтики!? Бо – це була улюблена пісня академіка С. П. Корольова, яка прозвучала у виконанні першого українського льотчика-космонавта Павла Поповича (згодом двічі Героя Радянського Союзу) також у польоті 12 серпня 1962 року на його ж прохання у Космосі– перша у Всесвіті – саме для свого Великого Вчителя, Головного конструктора космічних кораблів і міжпланетних ракет, відкривача нової Космічної ери для людської цивілізації і від обох – для своєї Матері-України!... Світлини із відкритих джерел. 18-20.03; 2-3.04. 2024 р. м.Київ
ДЖЕРЕЛА і ЛІТЕРАТУРА
1. Бугрим В. Нобелівська премія: Чому її не одержав Іван Пулюй / Валентин Бугрим // [Інтернет-ресурс – літературно-історичний портал «Ромен»] / Режим доступу: https://romen-sula.org/nobelivsjka-premiya-chomu-yiyi-ne-oderzhav-ivan-pulyuy/ (Дата звертання 20 березня 2024 р., з екрана).
2. Грицак Я. Франко і Нобелівська премія: історик розвіяв міфи / Ярослав Грицак //[Інтернет-ресурс – блог «Обозреватель»] / Режим доступу: https://znaj.ua/society/franko-i-nobelivska-premiya-istoryk-rozviyav-mify / (Дата звертання 3 квітня 2024 р., з екрана).
3. Заповіт Альфреда Нобеля від 25 листопада 1895 року. Оригінал. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4% (...) B9%D0%BB:Alfred_Nobels_will-November_25th,_1895.jpg (Дата звертання 2 квітня 2024 р., з екрана).
4. Из-за Хрущова Сергей Королев остался без Нобелевской премии // [Інтернет- ресурс – інтернет-видання https://gazeta.ua] / Режим доступу: /ru/articles/history/_izza-hruschova-sergej-korolev-ostalsya-bez-nobelevskoj-premii/476852 (Дата звертання 3 квітня 2024 р., з екрана).
5. Катенёв В.Л. Сергей Королев – сквозь тернии к звездам / В.Л. Катенёв // [Інтернет-ресурс – Агентство: «Незвичайні екскурсії неймовірною Одесою»] / Режим доступу: https://tudoy-sudoy.od.ua/ru/korolev-5/ (Дата звертання 2 квітня 2024 р., з екрана).
6. Промова Олександри Матвійчук на врученні Нобелівської премії миру // [Інтернет-ресурс – Історична првада] / Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2022/12/12/162157/ (Дата звертання 30 березня 2024 р., з екрана).
7. Райзман Д. «Мальдяк» в жизни Королева. М.: Современный гуманитарный университет. Магаданский филиал, 1998. 37 с.
8. Хандрос Б. Наталия Королева: Слово об отце / Борис Хандрос // [Інтернет-ресурс – щотижневик «Дзеркало тижня»] / Режим доступу: https://zn.ua/SOCIUM/nataliya_koroleva_slovo_ob_ottse.htmlhttps://zn.ua/SOCIUM/nataliya_koroleva_slovo_ob_ ottse.html (Дата звертання 2 квітня 2024 р., з екрана).
9. Цалик С. Блог історика: Івану Франку – 160 / Станіслав Цалик. BBC News Україна. 27 серпня 2016. Архів оригіналу за 28 серпня 2016 / Режим доступу: https://web.archive.org/web/20160828192957/http://www.bbc.com/ukrainian/blogs/2016/08/160827_ history_blog_franko_it (Дата звертання 25 березня 2024 р., з екрана).
10. I spoke with Korolev’s family today. Elon Musk (@elonmusk). July 10, 2020 / Режим доступу: https://web.archive.org/web/20200712051600/https://twitter.com (...) (Дата звертання 2 квітня 2024 р., з екрана).
11. The Nobel Foundation. Архів оригіналу за 7 липня 2013: «The Nobel Foundation is a private institution established in 1900 based on the will of Alfred Nobel. The Foundation manages the assets made available through the will for the awarding of the Nobel Prize in Physics, Chemistry, Physiology or Medicine, Literature and Peace. It represents the Nobel Institutions externally and administers informational activities and arrangements surrounding the presentation of the Nobel Prize» / URL: https://www.nobelprize.org/nobelfoundation/index.html (Дата звертання 3 квітня 2024 р., з екрана).
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter