Для боротьби з антибіотикорезистентністю у лікувально-профілактичних закладах України наказом від 03.08.2021 № 1614 МОЗ затвердило «Інструкцію з впровадження адміністрування антимікробних препаратів в закладах охорони здоров’я, які надають медичну допомогу в стаціонарних умовах» та з 01.01.2022 всі заклади охорони здоров’я (ЗОЗ) незалежно від форми власності зобов’язані дотримуватися її вимог.
У ЗОЗ антибактеріальні препарати застосовують із лікувальною та профілактичною метою. Для того щоб розробити й упровадити принципи раціонального застосування антибактеріальних препаратів, у ЗОЗ повинна бути створена мультидисциплінарна група — відділ інфекційного контролю (ВІК), що складається з: керівника ВІК, бактеріолога, епідеміолога, клінічного провізора. В свою чергу на ВІК покладаються такі функції: контроль призначення та застосування антибактеріальних препаратів у лікувальних та профілактичних цілях відповідно до клінічних рекомендацій та стандартних операційних процедур (СОП), проведення моніторингу та аналіз результатів антибактеріальної терапії, формування зворотного зв'язку із лікарями, навчання лікарів та медсестер передових практик використання антибіотиків і питань запобігання розвитку стійкості мікроорганізмів до них, розгляд можливостей призначати резервні групи антибіотиків індивідуально для кожного конкретного пацієнта й за необхідності надання допуску, формування переліку антибактеріальних препаратів для профілактичного й лікувального використання [1].
За клінічної необхідності антибіотикотерапії з лікувальною метою її починають з емпіричного призначення антибактеріального препарату. Під час емпіричного призначення антибіотикотерапії лікар приймає рішення, щодо раціональної антибіотикотерапії конкретному пацієнту згідно з клінічними проявами та рекомендаціями протоколів лікування, оцінює ступінь інфекції за конкретного захворювання, локалізацію, алергічний анамнез пацієнта. За можливості бактеріологічного дослідження, проводить забір матеріалу. Після того як отримали результати щодо виявленої мікрофлори та її чутливості до антибактеріальних препаратів, корегують вид препарату та його дозування [1].
Стійкість до антибактеріальних препаратів виникає через те, що медичні працівники нераціонально або надмірно застосовують антибіотики, зокрема: нераціонально призначають та застосовують антибіотики у випадках, коли вони не є необхідними; призначають та застосовують резервні антибіотики в ситуаціях, де успішно можна застосовувати антибактеріальні препарати широкого спектра дії; продовжують застосовувати антибіотик широкого спектра дії після того, як отримали результати чутливості; призначають і застосовують невідповідний антибіотик та/або його некоректні дози та/або курс застосування [1].
Для зниження ризику антибіотикорезистентності використовують розподіл антибіотиків на групи: 1) антибіотики групи доступу – група включає антибіотики, які активні щодо широкого спектра найпоширеніших бактеріальних патогенів і з якими пов'язана менша ймовірність формування резистентності порівняно з антибіотиками груп спостереження та резерву. Антибіотики групи доступу рекомендовані як препарати першого або другого вибору під час лікування інфекційних синдромів згідно з керівництвом ВООЗ та CDC. До них належать: амоксицилін, амоксицилін/клавуланова кислота, амоксицилін/сульбактам, ампіцилін, ампіцилін/сульбактам, бензилпеніцилін, гентаміцин, доксициклін, метронідазол, нітрофурантоїн, тобраміцин, цефазолін, цефалексин, цефуроксим, хлорамфенікол; 2) антибіотики групи спостереження. До цієї групи належать антибіотики, з якими пов'язана більш висока ймовірність формування резистентності, що належать до «Переліку критично важливих протимікробних препаратів для медичного застосування та/або антибіотики, з якими пов'язаний високий ризик селекції резистентних мікроорганізмів»: азитроміцин, амікацин, ванкоміцин, еритроміцин, іміпінем, кларитроміцин, кліндаміцин, ко-тримоксазол, лінкоміцин, меропенем, офлоксацин, піперацилін, рифампіцин, флуконазол, цефіксим, цефотаксим, цефтазидим, цефоперазон, цефуроксим, ципрофлоксацин; 3) антибіотики групи резерву. До цієї групи належать антибіотики та класи антибіотиків, які мають застосовуватися виключно для лікування підтверджених або підозрюваних інфекцій, спричинених бактеріальними збудниками з множинною резистентністю. Антибіотики групи резерву повинні розглядатися як препарати «крайньої міри». Застосування цих антибіотиків необхідно обмежити винятковими специфічними випадками та умовами, коли інші альтернативи виявляються недієвими або невідповідними. До них належать: азтреонам, воріканазол, доріпінем, ертапенем, ітраконазол, колістин, лінезолід, левофлоксацин, моксифлоксацин, піперацилін/тазобактам, поліміксин B, тайгециклін, фосфоміцин (для в/в), цефоперазон/сульбактам, цефтазидим + авібактам, цефтріаксон. Допуск до призначення резервних антибіотиків видає ВІК [1, 2].
Список літератури:
1. Інструкція з впровадження адміністрування антимікробних препаратів в закладах охорони здоров'я, які надають медичну допомогу в стаціонарних умовах: Наказ МОЗ від 03.08.2021 р. № 1614. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1322-21#Text (дата звернення: 21.03.2024).
2. Зміни до деяких наказів Міністерства охорони здоров’я України від 21.02.2023 р. № 354. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0563-23#n2 (дата звернення: 21.03.2024).
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter