Підготовленість лижника-спринтера визначається зміною пристосованості його організму до короткочасної і напруженої роботи на лижах, специфікою рухів і техніки під час пересування на лижах з високою швидкістю [2; 4].
Загальна підготовленість лижника-спринтера – це зміни в його організмі, які досягаються фізичними вправами, що розвивають рухові здібності, а також фізичними вправами, що зміцнюють здоров'я, покращують функціональні можливості органів і систем, фізичну працездатність. Для підвищення загальної підготовленості лижників використовуються й інші види спорту: легка атлетика, велоспорт, веслування, вправи з тренажерами, спортивне орієнтування тощо [11].
Спеціальна підготовленість лижника-спринтера – це зміни в його організмі, які відбуваються під час специфічного тренування та діяльності функціональних систем організму, що відповідає характеру змагальної діяльності у лижному спринті [6]. Рівень підготовленості лижників, націлених на спортивні результати в спринтерських гонках, визначається сукупністю рухових здібностей, функціональних систем організму, фізичних можливостей і техніки лижних дій.
Засоби спортивної підготовки – фізичні вправи, спортивні змагання, педагогічні психолого-медичні засоби відновлення працездатності організму та відпочинку [3]. А також, це фізичні вправи, які прямо чи опосередковано підвищують спортивну майстерність.
У теорії і практиці лижного спорту фізичні вправи поділяються на три основні групи – змагальні, загально-підготовчі та спеціально-підготовчі вправи [1].
Змагальні вправи включають техніку класичного та ковзанярського стилю. До вправ загальної фізичної підготовки відносяться вправи для розвитку витривалості, швидкості, сили, спритності, рівноваги. До вправ спеціальної фізичної підготовки можна віднести вправи для розвитку спеціальних фізичних здібностей, імітацію лижних рухів, спеціально-підготовчі вправи.
Імітаційні вправи – рухи та рухові дії, що виконуються лижником без лиж, але подібні до рухів на лижах. Імітаційні вправи також можна виконувати з еластичними стрічками. При їх виконанні розвивається особлива м’язова сила та вдосконалюються рухи, які виконуються під час пересування на лижах.
Підготовчі вправи – спеціальні вправи, які виконуються з метою навчання і вдосконалення елементів, рухів і дій техніки лижного спорту, виправлення помилок техніки [1].
Спринтери характеризуються хорошою фізичною підготовкою [7]. Для вдосконалення координаційної підготовленості виконуються різноманітні загальнофізичні вправи, які розвивають силу, швидкість, гнучкість, спритність, координаційні здібності.
Спортсменам міжнародного рівня потрібні добре розвинені силові навички для досягнення результатів, що призводить до швидкого та сильного скорочення м’язів на всій змагальній дистанції. Вправи, що використовують реактивні властивості м'яза, тобто можливість швидкого переходу з одного режиму роботи на інший.
У лижній гонці м'язи лижника розтягуються і розслабляються. Розслаблення м'язів у потрібний момент так само важливо, як і робота м'язів при відштовхуванні на лижах, поштовху палицями [8]. Особливо важливо, щоб лижник міг розслабити м'язи під час швидких рухів і пересування на високій швидкості під час спринтерських змагань. Тому лижнику необхідно протягом року виконувати вправи на гнучкість і розтягування. Вправи з розтягування виконуються до і після тренувань, лижних гонок. Вони покращують еластичність м'язів і сухожилля, виконуються в динамічному або статичному режимі.
B. Anderson вказує на ефекти вправ на розтягування м’язів [9]:
- розтягування м'язів знімає нервову напругу і готує організм до активності;
- покращується координація, оскільки рухи стають легшими та вільнішими;
- захищає від травм, таких як розтягнення м'язів;
- зменшує біль у м'язах після фізичних навантажень;
- покращує кровообіг;
- покращує самопочуття.
Неправильне виконання вправ на розтягування можуть спричинити мікроскопічні розриви волокон.
Методи спортивної підготовки (тренування) – це сукупність прийомів спільної діяльності тренера і спортсмена для досягнення конкретних завдань спортивної підготовки [1].
Методи спортивного тренування діляться на дві великі групи:
1) методи технічної підготовки спортсменів;
2) методи розвитку рухових якостей і розвитку функціональних можливостей організму.
Методи тренування витривалості поділяються на безперервну роботу (рівномірну, поперемінну, швидкісну) і роботу з перервами на відпочинок (повторну та інтервальну). Метод силового тренування може бути повторним, ізокінетичним, ізотопним, ізометричним, пліометричним, зі змінним опором, з обтяженням, швидким ефектом [5].
Спортивно-тренувальне навантаження – це сукупність виконаних лижником фізичних вправ, відпочинку між вправами, відновлювальних заходів і дії цих факторів, що викликає додаткову функціональну активність (порівняно зі станом спокою) і визначає обсяг подоланих труднощів. Тренувальне навантаження – кількісне та якісне вираження ефекту спортивних вправ. Величина навантаження визначається обсягом навантаження – тривалістю дії навантаження за часом його виконання, кількісним і якісним вираженням виконуваної роботи, енерговитратами [8].
Інтенсивність навантаження – це кількісне і якісне вираження роботи, що виконується за одиницю часу, і величина напруги фізіологічних функцій організму при виконанні цього навантаження [12].
Для розвитку аеробної силової витривалості головним чином використовуються два методи: метод тривалої безперервної роботи (безперервний) і метод багаторазової екстенсивної роботи (переривчасте повторення). При розвитку силової витривалості безперервним методом інтенсивність вправ така, щоб ЧСС лижника становила 70-80% від індивідуальної максимальної ЧСС, а концентрація лактату в крові – близько 2,5 ммоль/л [12].
Для лижників-спринтерів дуже важливо підтримувати високу скорочувальну здатність м'язів під час змагань, тому необхідно розвивати силову витривалість м'язів для короткої високоінтенсивної анаеробної роботи під час виконання вправ. При розвитку м'язової сили анаеробної витривалості частота серцевих скорочень лижників під час виконання вправ повинна досягати до 95% від максимальної частоти серцевих скорочень, а концентрація лактату в крові повинна підвищуватися до 4-7 ммоль/л.
Для розвитку анаеробної силової витривалості зазвичай використовується метод інтервалів і повторень. У лижних спринтерських гонках швидкісні здібності лижників впливають на спортивний результат більше, ніж у змаганнях на традиційних дистанціях. Швидкість можна розвинути двома способами: вдосконаленням компонентів окремо та всіх компонентів разом. Фізичні вправи для розвитку швидкості виконуються з максимальною швидкістю або близькою до неї. Для розвитку загальної швидкості лижників виконуються фізичні вправи: біг на короткі дистанції, стрибки, вправи на швидкість, спритність, спортивні ігри. Особливу швидкість лижників найкраще розвивати за допомогою вправ на лижах і лижоролерах при виконанні вправ, що імітують техніку їзди на лижах. Рухи і рухові дії виконуються з максимальною швидкістю або 80-85 % максимальної швидкості [10].
Отже, узагальнюючи публікації авторів різних країн щодо підготовки лижників до спринтерських гонок, можна виділити такі стратегічні положення:
- оптимальний ефект від тренувального фізичного навантаження та відновлення після тренування;
- якість технічної підготовки;
- аеробні можливості лижника – основа всього тренування;
- оптимальне циклічне навантаження лижників-спринтерів протягом річного тренувального циклу;
- для спринтерів дуже важливі рухові здібності: швидкість, швидкісно-силові можливості, вибухова сила, силова витривалість і технологія розвитку цих здібностей;
- оптимальне поєднання змагальних, загально-підготовчих і спеціально-підготовчих засобів;
- ретельність і різноманітність при виборі методів спортивної підготовки.
Методологія розвитку швидкісно-силових якостей, як провідних у підготовці лижників-спринтерів, включає з одного боку, традиційні методи розвитку швидкісно-силових якостей лижників, сучасні методи, засновані на використанні повторної обмеженої м’язової роботи, не повністю відповідають збільшеним вимогам сучасних видів спорту практика і не перевірялися під час підготовки висококваліфікованих спортсменів. З іншого боку, питання про дозування фізичних навантажень при плануванні навчального процесу лижників на різних етапах річного циклу, при розвитку основних рухових якостей та ступінь активації енергетичних систем.
Список літератури:
1. Ворона В.В., Ратов А.М. Лижний спорт: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів напрямків підготовки «Фізичне виховання» і «Спорт», тренерів ДЮСШ та вчителів фізичної культури. Суми: СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2019. 184 с.
2. Котляр С. М. Удосконалення підготовки лижників-гонщиків на етапі спеціалізованої підготовки. Харків: ХДАФК, 2020. С. 45-53.
3. Котляр С. М., Котляр Т. В. Удосконалення спеціальної фізичної підготовки лижників-гонщиків 19-20 років. Основи побудови тренувального процесу в циклічних видах спорту. 2018. С. 58-64.
4. Павлюк, А. А. Швидкісно-силова підготовка кваліфікованих лижників-гонщиків на спринтерській дистанції. Молодь та олімпійський рух: Збірник тез доповідей X Міжнародної наукової конференції, 24-25 травня 2017 року Київ, 2017. С. 148-149.
5. Сидорова Т. В. Вплив повторного тренування на швидкісно-силову підготовку лижників-гонщиків. Основи побудови тренувального процесу в циклічних видах спорту. 2021. №. 5. С. 47-53.
6. Хохлов Г. Г. Швидкісно-силова підготовка кваліфікованих лижників-гонщиків у підготовчому періоді з урахуванням їх участі в змаганнях зі спринту : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук із фіз. виховання та спорту: спец. 24.00.01 «Олімпійський і професійний спорт». Харків, 2003. 20 с.
7. Ченікало, О. В., Казмірук, А. В., Зіньків, О. В., Стефанишин, Н. І. Передумови виникнення та розвиток лижних марафонів VISMA SKI CLASSICS. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені МП Драгоманова. 2022. №. 1(145). С. 126-130.
8. Юшевич Н. В., Кошовець В. І. Фізіологічні детермінанти лижників-гонщиків у спринті. Основи побудови тренувального процесу в циклічних видах спорту. 2021. №. 5. С. 73-80.
9. Andersen I., Nymoen P. Langrenn. Treining –tekniikk – taktikk. Norges Skiforbund: Universitets forlaget, 1991, 144 p.
10. Häkkinen K. Neuromuscular adaptation during strength training, aging, detraining and immobilization. Critical Reviev in Physical and Rehabilitation Medicine, 1994, 6 (3), 161-198.
11. Nilsson J. Cross – country skiing in science and practice – can the double poling technique among elite cross-country skiers be improved?. Physical activity and sport in changing society: research, theory, practice and management. Book of abstracts, 3 rd Baltic sport science conference, Riga, 2010, 16.
12. Sandbakk Ø., Welde B., Holmberg H. C. Endurance training and sprint performance in elite junior cross-country skiers. 14th annual Congress of the European College of Sport Science, Oslo, Book of abstracts, 2009, p. 293.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter