В сучасному світі, де темпи життя стрімко зростають, а технології набувають нових рис, транспортна система стає ключовим елементом економічного, соціального та екологічного розвитку. Залежність від транспорту стає все більше очевидною, але водночас постає потреба взяти під контроль негативні аспекти цього впливу, такі як забруднення довкілля, перевантаженість доріг та нераціональне використання ресурсів [3, с. 54]. Переглядаючи наявні тенденції, можна помітити необхідність радикальних змін у транспортній системі, щоб забезпечити ефективність, безпеку та екологічну стійкість. Тому ми вважаємо, що трансформація транспортної системи вимагає комплексного підходу та інноваційних рішень, щоб враховувати розвиток суспільства та нові вимоги до мобільності.
Однією з ключових точок перетину є розробка ефективних та стійких до зношування технологій, що можуть вдосконалити роботу транспортних засобів та інфраструктури. Електрифікація, автономність та інновації можуть зробити транспорт більш безпечним та екологічно чистим [1, с. 61]. Трансформація також повинна враховувати соціальні аспекти, такі як доступність транспорту для всіх верств населення та забезпечення зручностей для осіб з обмеженими можливостями. Поруч з технічними змінами важливо створювати ефективні політичні та економічні механізми, які сприятимуть розвитку транспорту на користь всього суспільства. Якісні зміни транспортної системи є викликом, який вимагає глибокого розуміння й потужних заходів для майбутнього, які будуть збалансованими, стійкими та сучасними у всіх аспектах.
Таким чином дослідники та експерти, звертають увагу на те, що модернізація, вдосконалення, покращення та трансформація транспортної системи може бути досягнута шляхом ефективної, системної і якісної взаємодії між державою та бізнесом:
1. Активне стимулювання інновацій, адже держава може створити сприятливе середовище для розвитку інновацій у транспортній галузі, наприклад, шляхом надання фінансової підтримки, податкових пільг або створення відповідного підґрунтя для стартапів.
2. Тісне партнерство держави й приватного сектору через спільні ініціативи між урядом і приватними компаніями, тобто такий підхід може сприяти розвитку нових технологій та послуг у сфері транспорту. Наприклад, уряд може надавати ліцензії на використання інфраструктури, а приватні компанії — реалізовувати інноваційні рішення.
3. Підтримка з боку держави для переходу до електромобільності та зелених технологій може включати субсидії для електромобілів, розвиток інфраструктури для зарядних станцій, а також встановлення екологічних стандартів для транспортних засобів.
4. Впровадження “Smart Transportation Systems” може полегшити рух на дорогах, зменшити затори та покращити безпеку. Для цього держава може співпрацювати з технологічними компаніями для розробки та впровадження цих систем.
5. Використання міжнародних даних, показників та аналітики для вдосконалення транспортної системи, таким чином держава може сприяти створенню централізованої системи збору та обробки даних для ефективного моніторингу та управління.
6. Підтримка інтеграції різних видів транспорту (автомобілів, громадського транспорту, велосипедів, пішоходів) може полегшити переміщення та зменшити залежність від особистих автомобілів.
7. Створення сприятливого правового середовища, тобто коли уряд може розробити прозорі та стабільні правила гри для бізнесу в транспортній сфері, що сприятиме інвестиціям та розвитку нових технологій [5, с. 117, 134; 6, с. 226, 231, 236].
У ряді країн світу взаємодія держави та бізнесу у сфері транспортної системи виявилася вкрай ефективною, сприяючи трансформації та вдосконаленню цього стратегічно важливого кластеру. Одним із наочних прикладів є Сінгапур, де активна роль уряду в поєднанні з інноваційними підходами привела до створення високоефективної транспортної інфраструктури. Державні ініціативи, такі як впровадження електричних транспортних засобів та розробка інтелектуальних систем управління рухом, сприяли зменшенню транспортних заторів та покращенню екологічної ситуації у місті. Проєкт "Smart city" у Сінгапурі функціонує в рамках співпраці держави та бізнес-середовище, наприклад уряд Сінгапуру запустив ініціативу "Smart city", спрямовану на інтеграцію різних технологій для поліпшення транспортної інфраструктури, а технологічні компанії та стартапи активно залучаються до проєкту, розробляючи рішення для моніторингу трафіку, впровадження систем розумного паркування та оптимізації громадського транспорту [6, с. 301].
Ще одним успішним прикладом є Нідерланди, де партнерство між урядовими інстанціями та приватним сектором привело до розвитку інтегрованих транспортних систем. Сучасні технології та інновації в області електромобільності та гнучких транспортних рішень допомогли оптимізувати рух пасажирів та вантажів, сприяючи ефективному використанню інфраструктури та зниженню викидів CO2 [6, с. 316].
Враховуючи сучасні виклики, зміни, можливості, міжнародні експерти наголошують на тому, що трансформація транспортної системи можлива через взаємодію суспільства, держави та бізнесу. Тому були напрацьовані моделі співпраці держави та бізнесу в розвитку транспортного кластера відповідно до концепту “New Social Contract”:
1. Модель, що ґрунтується на використанні методів непрямого управління галуззю. Характеризується мінімальним втручанням держави у діяльність транспортних компаній, використовуючи заходи податкової та кредитної політики. Така модель впливу держави на розвиток транспортної галузі спостерігається у США та Канаді.
2. Модель прямого управління при фінансуванні галузі в повному обсязі. Така модель використовується Україною, Китаєм, Індією.
3. Модель, заснована на поєднанні методів прямого та непрямого державного управління галуззю. Характеризується використанням методів кредитного та податкового стимулювання організацій транспортної галузі. Прикладом використання цієї моделі є країни Західної Європи [6, с. 341].
Тому, відносини між державою та підприємництвом повинні мати партнерський характер, бути взаємовигідними та становити взаємну зацікавленість. З погляду підприємництва держава повинна створювати умови для досягнення різними сферами бізнесу своїх економічних цілей. У свою чергу, з погляду держави, підприємництво має підтримувати високий рівень зайнятості, зростання загального добробуту народу, досягнення соціально-політичної стабільності та економічної сили держави.
Світові тенденції розвитку транспортної галузі свідчать про те, що держава залишає за собою вирішення більшості питань, пов'язаних з розвитком транспортної галузі та залучає капітал бізнес-структур у різних формах: від укладення договорів на керування об'єктами транспортної галузі, що діють, до передачі в експлуатацію нових об'єктів транспортної інфраструктури. Досвід зарубіжних країн показує економію державних коштів на 10-20% під час передачі об'єктів транспортної інфраструктури в концесію приватним бізнес-структурам [5, с. 195]. Тому продуктивна, ефективна та дієва взаємодія держави та бізнес-структур у транспортній галузі має відповідні характеристики:
1) модель взаємодії держави та бізнес-структур передбачає об'єднання зусиль та ресурсів як держави, так і приватного капіталу;
2) у результаті взаємодії між її учасниками відбувається розподіл ризиків;
3) предметом взаємодії держави з бізнес-структурами є розвиток, використання та управління державною власністю;
4) взаємодія держави та бізнес-структур необхідна насамперед для реалізації найбільш значущих для галузі проектів;
5) взаємодія держави та бізнес-структур має здійснюватися на довгостроковій основі та в рамках чинного законодавства [2, с. 171].
Відповідно до вище зазначеного, трансформація транспортної системи в Україні розвивається в рамках ефективної співпраці між державою та бізнесом й відповідно до Національної транспортної стратегії України на період до 2030 року [4]. По-перше, держава стимулює розвиток транспортної інфраструктури шляхом залучення приватних інвестицій через партнерства. Наприклад, створення публічно-приватних партнерств для будівництва та управління новими автомагістралями або залізничними лініями значно поліпшило якість та доступність транспортних послуг в Україні.
По-друге, взаємодія з бізнес-сектором посприяла впровадженню інновацій у транспортній галузі, — спільні проекти з використанням новітніх технологій для оптимізації трафіку та управління логістикою покращили ефективність транспортної системи України в цілому. Такий симбіоз між державою та бізнесом сприятиме розвитку інфраструктури, підвищенню конкурентоспроможності та створенню сприятливих умов для розвитку транспортного сектору в Україні.
Отже, трансформація транспортної системи можлива через ефективну взаємодію держави та бізнесу, що створює сприятливий клімат для розвитку і впровадження нових технологій та підходів. Регулююча політика та стандарти можуть бути ключовими інструментами, щоб стимулювати бізнес до впровадження екологічно чистих технологій, безпеки та інновацій. Держава також може інвестувати в великі транспортні інфраструктурні проекти, такі як розширення мережі швидкісних залізниць, будівництво нових доріг або розвиток громадського транспорту.
Важливою аспектом є стимулювання інновацій. Держава може надавати фінансову підтримку та податкові пільги для підприємств, що розробляють і впроваджують інноваційні технології в транспорті, такі як електромобілі, автономні транспортні засоби. Також важливо активно співпрацювати з приватним сектором, включаючи транспортні компанії, для спільного розвитку та впровадження нових технологій та послуг.
Зелена транспортна політика може бути ефективним інструментом у зменшенні впливу транспорту на навколишнє середовище. Встановлення норм та стимулів для використання екологічно чистих технологій сприяє створенню сталої та екологічно відповідальної транспортної системи. Цифрові технології можуть підвищити ефективність транспортної системи. Участь громадськості важлива для забезпечення легкості впровадження нових ініціатив та технологій. Створення відкритого середовища для обміну ідеями та залучення громадськості в процес прийняття рішень може сприяти більшому прийняттю нововведень.
Загальний успіх трансформації транспортної системи залежить від ефективної координації та партнерства між державним сектором і бізнесом, спрямованих на досягнення спільних цілей щодо сталого розвитку, ефективності та комфорту транспортних послуг.
Список літератури:
1. Гаран О. Трансформація правового механізму державного регулювання державно-приватного партнерства в контексті будівництва та експлуатації транспортних шляхів. Наука і техніка сьогодні. 2024. №1 (29). С. 54-67.
2. Костюк О.С., Костюк Ю. С. Стратегічні вектори розвитку транспортної системи україни в умовах євроінтеграції. Scientific notes of Lviv University of Business and Law. 2023. № 39. С. 167-175.
3. МихальченкоО.А.,РайчеваЛ.І.Державно-приватне партнерство як стратегічний інструмент розвитку транспортного комплексу України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2023. Вип. 46. С. 51-57.
4. Національна транспортна стратегія України на період до 2030 року. Схвалено Кабінетом Міністрів України від 30.05.2018 No 430-2018-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/430-2018-р#Text (дата звернення: 17.02.2024).
5. Lakhera M.L. Economic Growth in Developing Countries: Structural Transformation, Manufacturing and Transport Infrastructure. Palgrave Macmillan. 2016. 281 р.
6. Wee B., Annema J., Banister D. The Transport System and Transport Policy: An Introduction, Second Edition. Edward Elgar Publishing. 2023. 402 р.
______________________
Науковий керівник: Максіменцева Надія Олександрівна, доктор юридичних наук, доцент кафедри парламентаризму Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter