Проблема сім'ї й організації сімейного виховання дітей є одним із найактуальніших питань в сімейній психології. В сучасних сім’ях простежується недостатні рівні підготовки дорослих до сімейного життя. Актуальними проблемами є нездатність батьків усвідомити і спрогнозувати наслідки виховання дитини, нерозуміння унікальності кожної дитини, прагнення до зайвої опіки або нехтування, ігнорування потреб дитини, надлишкові заборони або вседозволеність.
Сьогодні ми бачимо значні зміни в сімейному області. Формування нового типу особистості, орієнтованої на матеріальну незалежність, забезпеченість, підприємливість, призводить до популяризації розвитку і самовдосконалення за межами сімейного кола. Це характерно і для чоловіків, і для жінок. В результаті такі процеси сприяють дестабілізації, зростання кількості неблагополучних сімей. Зміна системи цінностей ускладнює функціонування сім’ї як соціального інституту, в тому числі реалізацію виховної функції.
Проблеми сімейного виховання та усвідомленого батьківства вдало розв'язував А.Макаренко. Він вважав, що “виховання дітей – найголовніша сфера нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни й громадяни світу. Наші діти – це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти – наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, наші сльози, наша провина перед людьми, перед усією країною” [1].
За народною родинною етикою, особи обох статей мають бути однаковою мірою готові до здійснення благородної місії батьківства й материнства. А потреба в сім’ї формується тоді, коли дитина росте в атмосфері сімейної злагоди, добра і любові. Діти, які ростуть в такому середовищі, у власній уяві навіть не допускають свого поза сімейного становища, а ставши дорослим, взагалі собі не уявляють, як можна жити, не маючи власної сім’ї. Такий погляд цілком природно засвідчує нормальне пристосування підготовки майбутнього сім’янина [2].
У зв’язку з особливою виховною роллю родини виникає питання про те, як зробити так, щоб максимізувати позитивні і звести до мінімуму негативні впливи родини на виховання дитини. Для цього необхідно точно визначити внутрішньосімейні фактори, що мають виховне значення. Саме в родині дитина одержує перший життєвий досвід, робить перші спостереження й учиться, як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чому батьки навчають дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб вона бачила, що в дорослих теорія не розходиться з практикою. Головне у вихованні маленької людини – досягнення щиросердечного єднання, морального зв’язку батьків з дитиною. Батькам в жодному разі не варто пускати процес виховання на самоплив.
Усе це свідчить про те, що справжня сутність виховання – не в розмовах з дитиною, не в прямій, а в опосередкованій дії на дитину – в організації сім'ї, життя дитини. Виховна робота – це насамперед робота організатора. Можна з упевненістю сказати, що в цій справі немає дрібниць.
Таким чином, основна причина проблемного сімейного виховання – це насамперед неготовність до усвідомленого батьківства чоловіка і жінки. Сукупність установок батьків, їх емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і відповідних способів поводження з нею утворюють стиль сімейного виховання. Перша й основна задача батьків – це створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються.
Список використаних джерел:
1. Макаренко А.С. Книга для батьків. К.: Рад. школа, 1980. 327 с.
2. Ничипоренко С.В. Демографічний аспект сімейної політики в Україні.
Демографія та соціальна економіка. 2005. № 2. С. 30-37.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter