Наприкінці XX століття вчені почали вивчати явище «глобалізації». Багато хто припускав, що ці різноманітні міжнародні процеси (соціальні, економічні та політичні) призведуть до того, що громадяни стануть менш прив’язаними до своєї країни чи нації, приймаючи більш міжнаціональні колективні або транснаціональні ідентичності [1; 2]. На сьогодні цей аргумент заслуговує на ретельний перегляд, особливо того, що було описано як «нова ера популістського націоналізму» [3].
В.Bearce, A.McLeer, K.Stallman [4] визначають «соціальну ідентичність» як позитивну асоціацію з якоюсь групою, зосереджуючись тут на національних і більших транснаціональних спільнотах. Це визначення узгоджується з концепцією соціальної ідентичності J.Tajfel та ін. [5], які визначають її як відчуття людиною того, ким вона є на основі її членства в групі, що є джерелом позитивної асоціації. Оскільки ці групові асоціації сприймаються позитивно, то ті, хто не входить у ці групи, сприймаються більш негативно, що призводить до розбіжностей у групі та поза групою, до суперництва. Відтак, групова ідентичність людини – це не те ж саме, що її зв’язок із цією групою, оскільки люди можуть почуватися пов’язаними з групами або частиною груп, з якими вони негативно асоціюються або яким не довіряють. Ця відмінність підкреслює, що «приналежність» і «лояльність» представляють різні поняття в теорії соціальної ідентичності. Люди навряд чи будуть відчувати лояльність, гордість або довіру до групи, до якої вони не належать. Членство в групі саме по собі не означає лояльності, гордості або довіри, особливо якщо така групова асоціація сприймається негативно. Наприклад, люди можуть відчувати зв’язок зі своєю сім’єю, оскільки вони живуть неподалік, але не довіряти цій групі через негативну сімейну історію. Так само людина може належати до країни як законний громадянин із паспортом, але не відчувати гордості за її історію та/або політику; отже, буде лише слабка ідентифікація з цією країною, незважаючи на належність до неї.
Вчені [4] визначають «глобалізацію» як відкритість країни та зв’язки з іншими суб’єктами міжнародної системи: здатність спілкуватися та подорожувати через національні кордони (соціальна глобалізація), міжнародна торгівля та потоки капіталу (економічна глобалізація), зв’язки через міжурядові організації (політична глобалізація). Визначена як така, глобалізація являє собою набір міжнародних процесів із варіаціями на рівні країни (тобто деякі країни більш/менш відкриті та пов’язані з іншими країнами). Дослідники [4] визначають два основні механізми, за допомогою яких ці міжнародні процеси формують соціальну ідентичність індивідів: 1) досвід через особистий контакт, пов’язаний з глобалізацією. Цей механізм включає як прямий контакт з людьми в інших країнах (наприклад, міжнародні подорожі), так і непрямий досвід з ними (наприклад, придбання продуктів, вироблених людьми в інших країнах); 2) інформація або більше знань про міжнародні процеси та про те, як вони можуть вплинути на життя людини. Наприклад, люди можуть відчувати меншу загрозу від людей з інших країн, якщо дізнаються, що їх країни беруть участь у тому самому наборі міжнародних інституцій, їх уряди співпрацюють.
Соціальна глобалізація, що визначається як можливість спілкуватися з людьми в інших країнах і подорожувати за кордон, швидко зросла завдяки значному прогресу в інформаційних і комунікаційних технологіях, хоча залишається «цифровий розрив» як між державами через рівень економічного /політичного розвитку, так і серед окремих осіб у державах на основі їх доходу та освіти (серед інших факторів). Так само спостерігається значне зростання міжнародного туризму завдяки покращенню транспортної інфраструктури та особистих доходів, що дозволяє більшій кількості людей дозволити собі подорожі через національні кордони. З усіх аспектів глобалізації соціальний вимір може бути тим, що безпосередньо відчувають люди. На основі цього досвіду люди можуть стати більш довірливими до жителів інших країн [6].
Економічну глобалізацію визначають [4] як вільніший потік товарів і послуг (міжнародної торгівлі) і факторів виробництва (капіталу та праці) через національні кордони. Люди стикаються з цими економічними потоками, коли купують продукцію, вироблену в інших країнах і/або виробляють продукцію для споживачів закордон. Хоча вони не завжди можуть усвідомлювати цей досвід як міжнародний, оскільки зазвичай він не передбачає прямого контакту чи спілкування з іноземцями (на відміну від соціальної глобалізації). Так само люди можуть мати можливість переміщувати свої фінансові активи закордон (міжнародна мобільність капіталу) і працювати в інших країнах (міжнародна мобільність робочої сили) на основі свого доходу та освіти. Якщо люди займаються такою транскордонною економічною діяльністю, тоді вони можуть відчувати себе не лише менш прив’язаними до рідної країни, але й більш пов’язаними з людьми, які живуть в інших країнах, що призводить до менш національної та більш транснаціональної соціальної ідентичності.
Політична глобалізація стосується зростаючої кількості міжурядових організацій та держав, що беруть в них участь [7]. Хоча звичайні люди, переважно, не беруть участі в процесах політичної глобалізації, деякі все ж можуть отримати інформацію про зростаючу кількість міжнародних структур, посилення їх політичної активності та впливу. Таким чином люди починають, можливо, більше довіряти міжнародній поведінці. Виходячи з цього, політична глобалізація також може вплинути на ставлення на індивідуальному рівні, мабуть, у більш колективному та менш суто національному напрямку.
Хоча глобалізація, безумовно, розширилася в ХХІ столітті, світ далеко не «плоский», якщо використовувати популярний термін Th.Friedman [8] щодо цього явища. Вище описані глобальні процеси покладаються на досвід (прямий чи непрямий) та/або інформацію для зв’язку з ідентичністю індивідуального рівня. Отже, цей зв’язок має бути сильнішим для членів суспільства, які мають більше досвіду, пов’язаного з глобалізацією, а саме для заможніших людей, які здатні подорожувати за кордоном і купувати бажані іноземні товари. Так само ця асоціація має бути сильнішою серед більш освічених членів суспільства, які мають більше знань про глобалізацію. Таким чином, не слід очікувати, що глобалізація, яка залишається незавершеною, буде пов’язана з більш транснаціональною і менш національною ідентичністю для всіх індивідів.
Список літератури:
1. Rosenau J. Along the domestic-foreign frontier: exploring governance in a turbulent world. Cambridge: Cambridge University Press, 1997. 270 p.
2. Wendt A. Collective identity formation and the international state. American Political Science Review. 1994. No.88 (2). P.384-396.
3. Copelovitch M., Pevehouse J. International organizations in a new era of populist nationalism. Review of International Organizations. 2019. No.14 (1). P.1-18.
4. Bearce В., McLeer A., Stallman K. Globalization and social identities at the individual level: populism from shifting at the top?. Global Studies Quarterly. 2023. No.3 (3). e-ksad038. https://doi.org/10.1093/isagsq/ksad038
5. Tajfel H., Turner J., Austin W., Worchel S. An integrative theory of intergroup conflict. Organizational Identity: A Reader. 1979. No.56 (65). P.56-65.
6. Norris P., Inglehart R. Cosmopolitan communications: cultural diversity in a globalized world. Cambridge: Cambridge University Press, 2009. P.329-378.
7. Pevehouse J., Nordstrom T., Mcmanus R., Spencer J. Tracking organizations in the world: the correlates of War IGO Version 3.0 datasets. Journal of Peace Research. 2020. No.57 (3). P.492-503.
8. Friedman Th. The world is flat: a brief history of the 21st century. New York: Farrar, Strauss and Giroux, 2006. 488 p.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter