Сучасний стан економіки України супроводжується низкою невирішених проблем, серед яких однією з важливіших для більшості українських бізнес-структур є проблема досягнення та збереження певного рівня конкурентоспроможності. Теоретичні питання конкурентоспроможності досліджувались багатьма вченими: Д. Рікардо, А. Сміта, Й. Шумпетера та ін. Серед сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених вагомий внесок в розробку теорії конкурентоспроможності бізнес-структури і продукції зробили В. Апопій, Л. Балабанова,, С. П. Гаврилюк, І. Должанський, П. Друкер, М. Портер, В. Прохорова, С. Шевельова тощо [1-4].
До поширених методів оцінки конкурентоспроможності бізнес-структури відносять диференціальний метод оцінки конкурентоспроможності, заснований на використанні одиничних параметрів продукції, що аналізується, бази порівняння та їхньому зіставленні також.
Диференціальний метод дозволяє лише констатувати факт конкурентоспроможності аналізованої продукції або наявності в неї недоліків у порівнянні з товаром-аналогом. З його допомогою важко вирішувати більш складні задачі, а також розробляти варіанти оптимального поліпшення продукції за критерієм витрат, тому що для цього необхідно знать вагомість кожного параметра з погляду його впливу на перевагу споживача при виборі товару [2, 4].
Другим розповсюдженим методом оцінки конкурентоспроможності бізнес-структури є метод «профілів». Цей метод дозволяє виконати оцінку рівня конкурентоспроможності за техніко-економічними факторами.
Профілем називається графічне зображення вибраних техніко-економічних показників продукції за певними правилами. Він використовується для оцінки рівня конкурентоспроможності шляхом порівняння профілів конкуруючої продукції, побудованих на одному полі для оцінки. Для побудови профілю обираються найбільш значимі, з погляду споживачів продукції, техніко-економічні показники та прямокутне поле для оцінки Поле для оцінки поділяється на рівні (n-1) частини, де n – кількість обраних техніко-економічних показників.
Питому вагу всіх показників можна приймати однаковою. Ширина поля для оцінки H обирається довільно. На шкалах ліворуч проставляється якісно найбільш погане можливе значення показника продукції, праворуч – якісно краще можливе його значення. Кожний показник відкладається на шкалі. У результаті, чим більше площа профілю, тобто заштрихована область поля для оцінки, тим вище конкурентоспроможність [3].
Проведене дослідження дало змогу розглянути найпоширеніші методи оцінки конкурентоспроможності продукції та дійти висновку, що різні методики враховують лише частину тих критеріїв від яких залежить конкурентоспроможність продукції.
У сучасних ринкових умовах найдоцільнішим є застосування комплексного та змішаного методів, проте вони потребують подальшої модифікації і врахування таких критеріїв як: інтеграція, інтелектуальний потенціал бізнес-структури, регіональні відмінності ринку.
Крім того, корективи потрібно вносити до самого алгоритму оцінки конкурентоспроможності, адже він не враховує фактора споживацької поведінки. Потрібно розробляти механізм захисту від неточностей при виборі параметрів оцінки.
Список літератури:
1. Богацька Н. М., Христич С. Г. Оцінка конкурентоспроможності підприємства. Молодий вчений. 2019. № 11. С. 455-458.
2. Брінь П. В., М. Н. Нехме. Конкурентоспроможність підприємства: сутність, показники та методичні засади динамічної оцінки. Причорноморські економічні студії. 2021. № 64. С. 36-43.
3. Кваско А.В. Аналіз методів оцінки конкурентоспроможності підприємства. Наукові записки. № 1 (54). Харків, 2017. С. 111-118.
4. Ковтуненко К. О. Конкурентоспроможність підприємства: сутність і підходи до визначення. Бізнес Інформ. 2021. № 3. С. 33-38.
____________________
Науковий керівник: Карлова Олена Анатоліївна, доктор економічних наук, професор, Українська інженерно-педагогічна академія
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter