Сьогодні, у часи військового протистояння російській агресії в Україні – найбільшої континентальної війни в Європі останніх часів, тема сімей військовослужбовців все частіше привертає увагу науковців та громадськості. Сім’я завжди була тим осередком, де люди могли задовольняти свої базові емоційні та соціальні потреби, а також відновлювати свої ресурси. Однак, родини військових через війну позбавлені можливості нормального функціонування, а відтак і можливості звичного способу підтримки і допомоги один одному.
Вивчення особливостей функціонування родин військовослужбовців, як в Україні, так і за її межами, здійснювалося переважно у сфері соціології (Розенхек, Маман і Бен-Арі, 2003). Психологічні ж дослідження стосуються різних моделей психологічної допомоги, переважно, дружинам та дітям військовослужбовців (Н.Денисевич, 2020; Н.Дідик, 2018; Н.Журавльова, 2020). О.Буряк, М.Гіневський, Г.Катеруша у своїх дослідженнях з’ясували, що для бійців, які повернулися із зони бойового конфлікту, найбільш значущими, поряд із підтримкою командира, є підтримка матері та дружини [1]. Згадані та інші дослідження свідчать про надзвичайно важливу роль сім’ї у підтримці психологічного стану військовослужбовців як під час виконання службово-бойових завдань, так і після повернення додому.
Метою цих тез є на основі теоретичного аналізу існуючих досліджень виявити реабілітаційний потенціал родин мобілізованих військовослужбовців в Україні та порівняти його із досвідом таких родин в Ізраїлі, а також окреслити, як цей потенціал можна використовувати для реабілітації та благополуччя українських солдат.
Україна та Ізраїль – країни, схожі своєю боротьбою за незалежність від сусідів, які прагнуть їх знищити. Ще з 2014 року Ізраїль та Україну порівнюють у питаннях військової підготовки та готовності населення до відсічі збройної агресії ззовні. Ізраїль має також і значний історичний досвід виживання та психологічної стійкості під час війни, який нам, безумовно, може бути цінним у реагуванні на воєнні виклики.
Концепція сімей військових в Ізраїлі досить багатогранна і має свої унікальні характеристики, які відрізняють їх від аналогів в інших країнах. Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) відіграла значну роль у формуванні цієї концепції, наголошуючи на таких принципах, як обов’язковість військової служби, резервів і складової професійних волонтерів. Ця структура призвела до унікального досвіду для сімей ізраїльських військових, які навчилися надавати не лише емоційну, а й практичну підтримку. Так, беручи до уваги невеликий географічний розмір Ізраїлю і, відповідно, несення служби порівняно недалеко від дому, сім’ї можуть відвідувати своїх дітей, чоловіків/дружин, забезпечуючи їх втішною їжею та дбаючи про інші їхні потреби. Подібна система підтримки слугує «безпечною гаванню» для військовослужбовців під час несення служби, створюючи життєво важливе для них відчуття безпеки і благополуччя [4].
В Україні ситуація дещо інша. Родини мобілізованих військовослужбовців зіткнулися з неабиякими проблемами, серед яких не лише постійне стресове тло через участь у бойових діях, віддаленість несення служби, неможливість бачитися місяцями, а й додаткова напруга, пов’язана з неготовністю членів родин до мобілізації та несення військової служби їхньою близькою людиною. Звідси розгубленість та неабиякі перешкоди для реалізації того реабілітаційного потенціалу сім’ї, який можна було би віднайти, актуалізувати, і тим самим допомогти солдатам впоратися з викликами війни та військової служби.
У цьому контексті, українська сімейна психологиня Світлана Ройз згадує про одну дуже важливу річ – про те, що люди здатні відчувати зв’язок та близькість лише з тими, з ким у них спільна реальність. Найбільшою перешкодою для сімей українських військовослужбовців часто стає те, що члени родин військових і самі військові починають жити у різних реальностях, поступово віддаляючись один від одного та втрачаючи такий важливий і необхідний для обох сторін зв’язок. А, як відомо, відчуття зв’язку з іншими, особливо близькими, вкрай необхідне для відчуття приналежності, що є однією з базових потреб людини. Сьогодні науковцями встановлено, що якщо ця потреба задоволена, то людина краще підготовлена до боротьби зі стресовими чинниками. Крім того, близькі стосунки надають людям безпечний простір для вираження своїх емоцій, що може мати терапевтичний ефект, зменшуючи емоційний тягар. Відтак, міцні зв’язки можуть полегшувати наслідки стресу і збільшити ефективність його подолання.
Тому родинам військовослужбовців дуже важливо подбати про те, щоб створювати спільну реальність. І тут можна використати досвід ізраїльських родин, які поширюють емоційну підтримку на практичні аспекти життя. В українських реаліях віддаленості несення служби це можливо робити за допомогою посилок і послуг служб доставки. Світлана Ройз говорить про важливість створення нових ритуалів, адже ритуали дають відчуття ритмізації життя, а це вже про передбачуваність і отже, безпеку. Такими ритуалами може стати, наприклад, по можливості виходити на контакт у певні частини дня, обмін фото тощо. Щоб не було великих перерв, розриву, щоб було відчуття неперервності життя і стосунків [3].
Солдати, які відчувають непохитну підтримку своїх сімей, з більшою ймовірністю впораються зі стресовими факторами та зможуть підтримати своє психічне та емоційне благополуччя. П.Волошин, Л.Шестопалова, В.Підкоритов встановили, що гармонійні стосунки в родині є протективним чинником виникнення ПТСР [2].
У контексті реабілітації сім’ї військових можуть допомогти бійцям ефективно повернутися до цивільного життя. Солдати, повертаючись зі служби, часто стикаються з викликами, пов’язаними із посттравматичним стресовим розладом, реінтеграцією в суспільство, пошуком стабільної роботи. Сім’ї можуть відігравати важливу роль у цьому процесі, пропонуючи стабільне та сприятливе середовище для відновлення.
Підсумовуючи, зазначимо, що проблема реабілітаційного потенціалу сімей військових як в Ізраїлі, так і в Україні є складною. Виклики, з якими стикаються родини військових, зокрема в контексті війни, спонукають до пошуку нового підходу до її вивчення та вирішення. Майбутні дослідження родин військовослужбовців будуть, ймовірно, передбачати можливості поєднання безперервності та змін, а також вивчення ролі таких родин у мотивації та підтримці військовослужбовців. І практична, і емоційна підтримка, надана родинами, можуть сприяти їх успішній реабілітація та реінтеграції в суспільство. Реабілітаційний потенціал сімей військовослужбовців є життєво важливим ресурсом, яким не можна нехтувати для піклування про добробут тих, хто служить своїй країні.
Список літератури:
1. Буряк О.О., Гіневський М.І., Катеруша Г.Л. Шляхи та методи реабілітації осіб з «військовим синдромом» та посттравматичним стресовим розладом. Збірник наукових праць Харківського університету Повітряних Сил. 2015. Вип 3 (44). С. 137 – 141
2. Волошин П.В. Посттравматичні стресові розлади: діагностика, лікування, реабілітація: методичні рекомендації. Харків, 2002. 47 с.
3. Ройз Світлана. Як це – бути дружиною військового. 11 важливих речей, які варто знати кожному. New Voice. 07 грудня 2023. https://nv.ua/ukr/opinion/viyna-v-ukrajini-yak-ce-buti-druzhinoyu-viyskovogo-zsu-osobistiy-dosvid-50374324.html
4. Uzi Ben-Shalom. Military families in Israel: Characteristics and processes of continuity and change. Families, States and Militaries: Changes in Relations and Conditions. Working Paper No. 284. March 2019. Р. 159-167.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter