Довоєнний період характеризується активізацією процесу децентралізації в Україні, проявами якого було скорочення кількості адміністративно-територіальних одиниць та підвищення фінансової автономності. Для ефективного розвитку територіальні громади повинні оптимально використовувати отримані фінансові ресурси з усіх джерел надходжень. Це передбачає реалізацію економічних планів і проєктів, а також соціальних програм на місцевому рівні.
Передумовою цього стала децентралізація трьох аспектів функціонування фінансової системи територіальних громад, як-от автономія видатків, автономія надходжень і організаційна самостійність, що передбачало отримання громадами можливості самостійно розпоряджатися отриманими фінансовими ресурсами, права отримувати власні доходи, а також самостійного ведення та подання фінансової звітності [1].
Основними джерелами фінансових ресурсів територіальних громад є доходи місцевого бюджету, величину та механізми отримання яких вони могли визначати автономно відповідно до законодавста, фінансова підтримка держави у формі дотацій, міжбюджетних трансфертів (інфраструктурної, медичної, освітньої субвенцій), коштів із цільових фондів розвитку, а також коштів із комерційних джерел [2].
В результаті реформи 2020 року в Україні відбулася зміна територіального устрою, внаслідок якої кількість територіальних громад у лютому 2021 року становила 1597 одиниць. У 2021 році частка власних доходів місцевих бюджетів у ВВП України складала 7,3%, що було обумовлено збільшенням доходної частини місцевих бюджетів за рахунок стрімкого розвитку бізнесу та інтенсифікації господарської діяльності. Результатом цього став той факт, що питома вага доходів місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України у 2021 році становила 23,3%. У структурі доходів місцевих бюджетів у 2021 році переважали податки на доходи фізичних осіб (59,7%), доходи від органів державного управління (34,9%), тоді як питома вага неподаткових надходжень була незначною (4,7%) [3]. Це свідчить про розвиток місцевого бізнесу та підвищення доходів мешканців територіальних громад, що створювало перспективи сталого розвитку територій.
Додатковими джерелами фінансових ресурсів стали інструменти фінансової підтримик з боку держави. До них можна віднести субвенції (кошти з державного бюджету для цільового використання, включаючи сферу охорони здоров'я, освіти, інфраструктури та соціального захисту тощо), дотації (надання безповоротної фінансової допомоги, що не носить цільовий характер, з метою загального збалансування бюджету територіальної громади), фінансову допомогу та гранти (в рамках спеціальних проєктів, які фінансуються ЄС, урядами іноземних держав, міжнародними організаціями, іншими донорськими установами та передбачають співфінансування з боку громади), а також цільового комерційного кредитування (отримання коштів на принципах платності, строковості і поверненості) [4]. Перевагою таких інструментів фінансової підтрими є наявність певних гарантій отримання ресурсів з державного бюджету у випадку погіршення ситуації всередині громади, а також підтримка мінімального рівня соціального забезпечення, освітніх і медичних послуг.
З 2012 року територіальні громади України мають можливість отримувати фінансування з Державного фонду регіонального розвитку, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету. Обсяги коштів, механізм їх розподілу та використання регулюється чинним законодавством України. Призначенням цього фонду є розвиток регіонів, стимулювання використання власного потенціалу територій, підтримка територіальних громад, що мають специфічні проблеми у сфері соціально-економічного розвитку, потреби охорони навколишнього середовища тощо. Кошти ДФРР розподіляються на основі конкурсного відбору проєктів на підставі заздалегідь визначених критеріїв, причому відповідно до законодавства, у ДФРР асигнувалося не менше 1 % прогнозованої величини доходів проєкту державного бюджету із загального фонду. Із 2017 року кошти до ДФРР могли надходити також за рахунок спеціального фонду. Передбачається, що ресурси ДФРР розподіляються між регіонами збалансовано, тобто 80 % коштів відповідно до чисельності населення, а 20 % коштів – відповідно до обсягу валового регіонального продукту на одну особу. Це стимулює територіальні громади до пришвидшення власного розвитку. Обов'язковою умовою отримання коштів є співфінансування з боку громади в обсязі не менше 10 % вартості проєкта. Наприклад, у 2019-2020 роках кошти ДФРР виділялися здебільшого на будівництво, реконструкцію, капітальний ремонт і добудову об’єктів соціальної і комунальної інфраструктури – у сфері освіти (35,5% та 51,1% ресурсів відповідно), спорту (18,8% та 21,7%) та охорони здоров’я (17,1% та 12%), що сукупно становить 71,4% та 84,4% від загального обсягу касових видатків ДФРР відповідно за вказаний період [5].
Таким чином, у довоєнний період в результаті процесу децентралізації територіальні громади отримали певну фінансову автономію, сформували диверсифіковані джерела фінансування місцевих видатків і отримали стимули для підтримання сталого розвитку місцевої економіки. Не всі громади мали ефективні механізми залучення та розподілу коштів, але вони поступово впроваджували прогресивні практики більш успішних сусідів, що сприяло загальному економічному розвитку країни. Нажаль, збройна агресія проти України призвела до руйнування інфраструктури багатьох громад, унеможливила успішне наповнення місцевих бюджетів внаслідок падіння ділової активності та нестачі коштів у державному бюджеті. Наразі територіальні громади потребують запровадження нових механізмів залучення коштів, що відповідають сучасним реаліям, переважно за рахунок залучення приватних і публічних зовнішніх донорів.
Список літератури:
1. Сидоренко С.В., Приходько І.П. Проблематика формування фінансового забезпечення територіальних громад сучасної України у контексті децентралізації. Публічне управління та регіональний розвиток. 2022. Том 18. С. 1163-1181. URL: https://doi.org/10.34132/pard2022.18.09
2. Крайник О., Федорчак О. (2022). Фінансування розвитку територіальних громад в умовах децентралізації. Financial and credit activity problems of theory and practice. 2022. Том 2(43). С. 118-125. https://doi.org/10.55643/fcaptp.2.43.2022.3558
3. Стойко О. Я., Шубенко І. А. Оцінка фінансових показників діяльності територіальних громад України. Проблеми економіки. 2022. № 2 (52). С. 163-174. https://doi.org/10.32983/2222-0712-2022-2-163-174
4. Демченко О. Інструментарій фінансової підтримки територіальних громад. Економіка та суспільство. 2021. Випуск 26. https://doi.org/10.32782/2524-0072/2021-26-4
5. Піхоцька О. М. Використання коштів державного фонду регіонального розвитку. Ефективна економіка. 2021. № 11. DOI: 10.32702/2307-2105-2021.11.86
____________________
Науковий керівник: Лютий Ігор Олексійович, доктор економічних наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, Україна
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter