Виявом суспільно-політичного і революційного руху на Поділлі в другій половині ХІХ ст. стало розгортання боротьби селянства за соціально-економічні права. Криза кріпосницької системи, поразка самодержавства у Кримській війні викликали революційну ситуацію в країні. Царський уряд змушений був приступити до підготовки аграрної реформи, щоб послабити селянські виступи проти поміщиків. Тільки на Правобережній Україні протягом 50-х років ХІХ ст. відбулося 160 селянських виступів, третина з яких припала на Подільську губернію.
У 1853-1854 рр. проходили бурхливі селянські сходки у с. Кам’яна Криниця, Грузьке та інших Балтського повіту, на яких лунали заклики знищити кріпацтво. Звідси селянські заворушення розповсюдились на Брацлавський, Літинський та ін. повіти Східного Поділля. Проте загальне повстання селян Правобережжя, яке планувалось розпочати в день Пасхи 11 квітня 1854 р., не відбулося. Йому завадили стихійність підготовки, відсутність організаторів, арешти селян-активістів і введений військовий стан [1, с.145] .
Масові селянські рухи 1855-1856 рр. справили вирішальний вплив на політику царського уряду щодо кріпосного права. 19 лютого 1861 р. Олександр ІІ підписав маніфест про реформу, який був обнародуваний 5 березня. Маніфест і «Місцеві положення про поземельний устрій поміщицької землі» та ін. були оголошені в Кам’янці - Подільському 13 березня, а через кілька днів доведено до населення усіх повітів Подільської губернії. Хоча селянство одержало врешті звільнення від кріпосництва, проте воно швидко зрозуміло грабіжницьку суть реформи і вже в березні-квітні 1861 р. відбулося 264 селянських виступів. Загалом протягом 1861-1870 рр. виступи, спрямовані проти реформи і поміщиків, охопили 1126 подільських сіл. Найбільш масові селянські заворушення в 1863 р. відбулися в Ушицькому повіті. Тут у лютому-березні придушено 20 виступів селян, які охопили близько 100 сіл. У зв’язку з введенням на Правобережній Україні з 1 вересня 1863 р. обов’язкового викупу селянами землі, в краї піднялась нова хвиля заворушень, яку розпочали жителі м. Немирова Брацлавського повіту, де селяни рішуче відмовились визнати достовірність цього документу [2, с.184].
Характерною рисою виступів 60-х років була більша різноманітність, ніж у дореформені роки, приводів, лозунгів і форм руху. Поряд з відмовою виконувати панщину, підпалами панських маєтків, убивствами поміщиків значного поширення набрали такі форми, як відмова від обрання уповноважених для підписання уставних грамот, самоправне переобрання сільських і волосних службових осіб, припинення сплати податків та викупних платежів, опір розмежовуванню поміщицьких і селянських земель.
У 70-90-ті роки ХІХ ст. боротьба на селі не затихала. Вона поглиблювалася революційною діяльністю народників, соціалістів і спрямовувалася не тільки проти поміщиків, але й проти сільської буржуазії, лихварів, цукрозаводчиків та інших визискувачів. Протягом 1870-1899 років у Подільській губернії відбулося 409 виступів селян у близько 600 селах[2, с.211].
У 1871 р. незадоволені розподілом землі селяни с. Бичева Літинського повіту почали заорювати весною свої старі ділянки. Поміщик змушений був піти на поступки і віддав селянам 20 десятин землі. У 1874 р. відбулися виступи в с. Дзигівка Ямпільського, м. Чечельнику Ольгопільського повітів, у 1876-1877 рр. у с. Баланівці Ольгопільського, у с. Войтівцях Брацлавськокого повітів. Досить гостро боротьба за землю проходила у 1882 р. в селах Березівці, Лужок Ямпільського, у 1883 р. селах Дубівці Балтського, Софіївці Вінницького, в 1884 р. у с. Лядові Могилівського і Зятківцях Гайсинського повітів. Нова хвиля боротьби селян за землю охопила Поділля у 1887-1890 рр., пов’язана із застосуванням нового методу боротьби – страйків. Прикладом цього був виступ селян Великих Крушлинець Вінницького повіту в 1890 р. [1, с.149].
Неухильно захищаючи інтереси поміщиків, царський уряд протягом 60-90-х років ХІХ ст. кидав на придушення селянських заворушень жандармерію, десятки полків. З їх допомогою репресував не менше 20 тис. активних учасників руху. Однак ніякі репресії не могли зупинити справедливу боротьбу селянства за землю. У цій боротьбі вони були неодинокі, їх підтримували революціонери-демократи, народники, а згодом соціал-демократи [3, с.210] .
Особливістю суспільно-політичного життя Поділля протягом другої половини ХІХ ст. був зв'язок місцевого населення з польським національно-визвольним і революційним рухом, що яскраво виявися під час підготовки і в ході повстання 1863-1864 рр. Проте, через посилення процесу національного і політичного розмежування, на Поділлі повстання підняти не вдалося. За участь у повстанському русі було репресовано царськими судами 397 подолян (понад 90% - поляки, 72, 3% - шляхта і дворянство) [4, 151].
Отже, в другій половин XIX ст. селянський рух продовжував наростати. У порівнянні з попереднім часом селянські виступи були більш численними й масовими. Польський повстанський рух в Україні зберіг шляхетський характер і національну обмеженість, що й стало причиною його поразки. Після польського повстання царський уряд, боячись поширення селянських заворушень, змушений був полегшив умови скасування кріпосного права на Правобережжі, перевів на оброк селян, які виконували панщину, а оброк скоротив пересічно на 20%. Та ці поступки не могли змінити загальну грабіжницьку суть реформи 1861 р.
Список літератури:
1. Баженов Л.В., Винокур І.С. Нариси історії Поділля. Х: Облполіграфвидав, 1990 р. 327 с.
2. Лещенко М.Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму (60–90-ті роки XIX ст.). К.: Наук. думка, 1970. 304 с.
3. Сколуб М.В. Боротьба проти кріпацтва на українських землях в середині ХІХ ст. Збірник праць. К., 2009. 500 c.
4. Марахов Г. И. Польское восстание 1863 г. на Правобережной Украине. К.: Изд-во Киев, ун-та, 1967. / Корнієнко С.А., Костенко В.С. // Український історичний журнал. 1967. № 10. С. 150–151.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter