Історична ретроспектива розвитку Японії демонструє стійку тенденцію до унікального унормування управління державою. Сьоґунат, ставши унікальною формою військового правління наприкінці XII ст., на середину ХІХ ст. дійшов до стану глухого кута як цілісна політично-адміністративна система. В період Бакумацу (1853-1868 рр.), що ознаменував останні роки сьоґунату Токугава в Японії, відбулися значні перетворення. Цей період, відомий як «кінець правління бакуфу», засвідчив відкриття Японії світові і поклав початок процесам демонтажу традиційного суспільства, що зачепив політичну та економічну систему сьоґунату [1, р. 250].
В результаті Японія пройшла швидкий перехідний період, який характеризувався радикальними змінами, що визначили траєкторію її розвитку у ХХ ст. Ці зміни сприяли активізації капіталізму, прискорили модернізацію країни, кардинально змінили структуру суспільства і, зрештою, визначили вектори подальшого курсу та заклали основи для процвітання Японії [2].
При цьому з початком епохи «Мейдзі ісін» (1868-1912 рр.) відбулося своєрідне «перезавантаження» державної ідеології (тенноїзм, «кокутай») та культурно-освітньої системи Японської імперії. Фактично в цей час було проголошено «вестернізацію» та курс на формування «освіченого націоналізму» у державі [3, с. 108]. Мейдзійська епоха справила значний вплив на становлення Японії як провідної світової держави та вплинула на її подальший розвиток. Дослідження особливостей процесів модернізації, які відбувалися в Японській імперії впродовж другої половини ХІХ ст., показують, як японське суспільство засвоювало досвід західних країн і одночасно зберігало традиційні цінності, успішно відповідаючи на виклики Заходу [4]. Цей процес допоміг Японії досягти провідних позицій у ХХ ст.
Завдання нашої статті ‒ проаналізувати військову реформу доби «Мейдзі ісін» та визначити її вплив на долю самурайського стану.
Феномен самурайства справедливо вважається однією з головних особливостей японської нації та культури. Поява самураїв як окремого стану датується безпосередньо кінцем XII ст., включно з формуванням сьоґунату на чолі з лідерами клану Мінамото (1192-1333 рр.). Пізніше самурайство трансформувалося у складну військову касту. В період Едо з’явилась низка документів, які законодавчо закріплювали перевагу самураїв над іншими верствами японського суспільства, тим самим впливаючи на остаточний вибір «шляху воїна» [5, с. 1019].
Криза японської державності в період Бакумацу окреслила зниження економічного впливу і соціального статусу самураїв. У результаті зросла кількість ронінів – самураїв, змушених залишити службу у свого сюзерена. Роніни шукали засобів до існування в містах: одні займалися ремеслами, торгівлею, інші ставали письменниками, художниками, лікарями [6, р. 380]. Нерідко роніни опинялися на найнижчих щаблях суспільства. У відповідь на економічні труднощі, з якими зустрівся правлячий стан, бакуфу і даймьо посилювати експлуатацію селянства для отримання прибутків і покращення свого фінансового становища.
Модернізація Японії за доби Мейдзі (1868-1912 рр.) охопила всі напрями суспільного життя. З-поміж трансформацій і нових проекцій розвитку чільне місце посіли такі реформи, як аграрна, адміністративна (були ліквідовані феодальні князівства і створені префектури) та військова. Після Реставрації Мейдзі у 1868 р. і ліквідації самурайства як соціального стану політичне керівництво імперії продовжувало активно послуговуватись духовною культурою Бусідо в рамках ідеологічного впливу на населення та в педагогічних цілях [7, с. 149].
Військова реформа, що почалася в 1872 р., суттєво вплинула на модернізацію Імперської армії Японії. Самурайські ополчення зазнали кардинальних змін, перетворившись на регулярну армію, підпорядковану імператорському уряду [8, р. 454]. Набір до армії здійснювався на основі загальної військової повинності. Колишні самураї відігравали в армії помітну роль і могли претендувати виключно на офіцерські посади. Військова підготовка солдатів та офіцерів здійснювалася на основі самурайського кодексу честі Бусідо. В результаті Імперська армія Японії стала вирізнятися агресивним характером і підтримувати експансіоністські цілі політичної еліти та військового командування [9, с. 247].
1890-ті рр. стали для Японії періодом бурхливого промислового зростання: протягом перших десяти років після Реставрації Мейдзі було створено близько 500 промислових підприємств. Однак навіть активне формування промислової бази, що мало протекціоністський характер і призвело до яскраво вираженого економічного ривка, не змінило ситуації: країна за загальним рівнем свого розвитку значно поступалася великим імперіалістичним державам світу.
Інший підхід до формування армійського корпусу дозволив самураям, які зубожіли за період Бакумацу, повернутися до військової справи [10, с. 75], тим самим посиливши мілітарні формування та зробивши можливим подальше зростання військово-промислових підприємств. Для багатьох ронінів це означало опосередковане повернення до військового ремесла, наприклад, через розширення виготовлення озброєння, реставрацію й масштабування військово-морського флоту.
Однак суттєвою була й зворотна сторона цих перетворень. Окремі елементи реформи у військовій сфері мали переважно формальний характер. Крім того, сама по собі концепція зміни підходу до мобілізації в армію зустрічала шалений спротив з боку самурайських нащадків, які фактично втрачали свою монополію у військовій сфері. Японська імперія відчувала потребу в сильній регулярній армії, тому колишня військова знать була поставлена перед поступками й компромісом стосовно майбутнього Японії. Загальна військова повинність була запроваджена, проте право представників інших соціальних верств обіймати офіцерські посади здебільшого так і залишилося правом [8, р. 430].
Зазначимо, що впровадження військової реформи в Мейдзійській Японії значною мірою відобразилося на процесі становлення представницької демократії та участі самураїв у її функціонуванні [11, с. 137]. Фактично обставини обумовили такий сценарій, за якого посилення впливу перших партій і становлення плюралістичної політичної системи було доказом зміни покоління політичних діячів, оскільки на зміну самураям із південно-західних князівств прийшли випускники університетів, які вирізнялися не лише освітою та життєвим досвідом, а й походженням [12, с. 148].
Таким чином, військова реформа періоду «Мейдзі ісін», хоча й не повернула самурайство як колишній стан у тогочасне стратифіковане суспільство, однак дозволила послідовникам кодексу самурайської честі зайняти провідні місця в новій адміністративно-політичній системі. Самурайська ідеологія міцно вкорінилася у військових і політичних структурах, що вплинуло на подальше формування Японської імператорської армії, її підготовку, стратегію зовнішньополітичних відносин на межі ХІХ ‒ ХХ ст., участь у регіональних військових конфліктах, Першій і Другій світових війнах, формування державної ідеології останньої третини ХІХ ‒ першої половини ХХ ст.
Список літератури:
1. Gordon Andrew. A Modern History of Japan from Tokugawa Times to the Present. New York: Oxford University Press, 2003. 400 р.
2. The Meiji Restoration and Modernization. URL: http://afe.easia.columbia.edu/special/japan_1750_meiji.htm
3. Медвєдєва Ю.Ю. Модернізаційні і контрмодернізаційні складові синтоїзму та дзен-буддизму: ретроспектива і сучасність. Грані: науково-теоретичний альманах. 2016. № 4 (19). С. 106-111. DOI: https://doi.org/10.15421/1716086
4. Kendra M. McClain. Explaining Meiji Japan’s Top-Down Revolution. URL: https://apps.dtic.mil/sti/trecms/pdf/AD1053365.pdf
5. Плюта Н.В., Синяк С.Л., Десятничук І.О. Ідеологія бусі в період Бакумацу та самураї. Актуальні питання у сучасній науці. 2023. № 8 (14). С. 1017-1030.
6. McClain James L. Japan: A Modern History. New York: W.W. Norton & Company, 2002. 752 р.
7. Гайдар Ю.В., Ямпольська Л.М. Японська родина в період «Мейдзі ісін» (1868‒1912 рр.) Сходознавство. Актуальність та перспективи: Матеріали ІV Міжнародної науково-методичної конференції (м. Харків, 24 березня 2023 р.): у 2 ч. / ХНПУ імені Г.С. Сковороди. Харків: ХНПУ імені Г.С. Сковороди, 2023. Ч. ІІ. С. 148‒152. URL: https://dspace.hnpu.edu.ua/items/bed4a4c1-2268-4a09-b55b-3cbdf5e2c8ac
8. Meirion H., Susie H. Soldiers of the Sun. New York: Random House, 1991. 569 р.
9. Пронь С.В. Історія Японії (від реставрації Мейдзі до сучасності: 1868-2009 роки). Миколаїв, 2010. 547 с.
10. Черкун Н.А. Кризові явища сьогунату Токугава напередодні реставрації Мейдзі. Вісник Маріупольського державного університету. 2013. № 6. С. 74-79.
11. Ушенко Д.О. Контент-аналіз конституції Японської імперії 1889 року. Історіосфера: матеріали XIV наукової конференції викладачів, здобувачів вищої освіти та молодих учених Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. Одеса: Університет Ушинського, 5-6 квітня 2019. С. 133-140.
12. Бесєдіна Н.В. Повоєнні реформи та становлення представницької демократії в Японії. Історична пам’ять. 2012. № 28. С. 140-154.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter