Корупція – одна із тих проблем, яка є досить таки поширеною в усьому світі. Вона охоплює практично всі сфери суспільного життя. Україна почала боротися з цим негативним явищем ще відтоді, як здобула незалежність, однак і сьогодні є велика потреба у тому, аби розвинути та вдосконалити вже існуючі механізми протидії та запобігання корупційним правопорушенням та правопорушенням, пов’язаним із корупцією.
Поступово, з року в рік ми крокуємо до того, щоб подолати корупцію в нашій державі. Якщо систематизувати все, що вже було зроблено для розв’язання цієї проблеми, то можна виокремити два основні блоки (однак наведений перелік не є вичерпним):
1) Україною було ратифіковано такі міжнародні нормативно-правові акти, як: Конвенція ООН проти корупції, Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією Ради Європи, Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією Ради Європи; також розвивалося і національне законодавство;
2) було створено декілька відповідних органів, діяльність яких спрямована на протидію та запобігання корупції, а саме: Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) тощо.
На жаль, цього недостатньо, аби цілком побороти корупцію, тому у багатьох країнах, в тому числі й в Україні, стала поширюватися практика взаємодії викривачів з антикорупційними органами, оскільки їх спільна діяльність є більш ефективною.
Інститут викривачів набуває дедалі більшого поширення у сучасному світі, однак разом із цим виникає не менше проблем, що пов’язані зі здійсненням регулювання їх правового статусу та захисту, оскільки викривачі є досить таки вразливою категорією у зв’язку із повідомленням ними відповідним органам про корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.
Поняття викривача міститься у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», де зазначено, що «викривач - фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання» [1].
Також на сайті НАЗК на основі легального визначення дефініції «викривач» перелічено сукупність умов, за наявності яких особа матиме відповідний правовий статус:
«1) повідомити про корупцію має фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка переконана, що її інформація є достовірною;
2) наведена у повідомленні інформація повинна містити факти, що доводять можливе вчинення іншою особою корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, які можна перевірити;
3) ця інформація стала їй відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходження нею служби чи навчання.
У разі відсутності хоча б однієї з вищевказаних умов особа вважається заявником» [2].
Про різницю між викривачем та заявником в інтерв’ю також говорив адміністративний директор Міждисциплінарного науково-освітнього центру протидії корупції ACREC Андрій Білецький. Для підтвердження своїх слів він навів приклад [3].
Варто зазначити, що вагомим кроком до подолання корупції стало створення Єдиного порталу повідомлень викривачів. 3 січня 2023 року НАЗК видало Наказ № 1/23 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного порталу повідомлень викривачів», що є основним документом, який врегульовує питання, пов’язані з експлуатацією цього порталу [4]. Також згодом, 31 серпня 2023 року було видано Наказ № 190/23 «Про початок роботи Єдиного порталу повідомлень викривачів», що був запущений 6 вересня 2023 року [5]. На сайті цього порталу міститься основна інформація, яку мають знати викривачі, зображена у вигляді спеціальних пам’яток формату PDF, які можна завантажити на власний пристрій та ознайомитися з ними в будь-який час. Окрім цього на сайті можна побачити: аналітичні дані, які стосуються кількості повідомлень про корупційні та пов’язані із корупцією правопорушення; спеціальний блок для перевірки результату розгляду повідомлення за допомогою ідентифікатора, тобто 14-ти значного номера; етапи (стадії) руху повідомлення; короткі та лаконічні відповіді на часті запитання, які можуть виникнути тощо [6].
Якщо проаналізувати всі наявні права викривача, які містяться в ст. 533 Закону України «Про запобігання корупції», то можна зробити висновок, що вони врегульовані на різному рівні. Частина з них деталізується в окремих статтях, що значно полегшує їх розуміння, так як інформації про них більше. Але навіть з приводу цих норм іноді будуть виникати питання, коли відбуватиметься їх реалізація на практиці [1].
Особливо цікавим є питання, що стосується виплати винагороди викривачу, що врегульоване п. 10 ч. 2 ст. 533 та ст. 537 Закону України «Про запобігання корупції» [1]. Окрім цього, це право закріплене і в ст. 1301 Кримінального процесуального кодексу України [7]. Тому, аби викривач зміг отримати винагороду, необхідна наявність декількох елементів. Умовно такими елементами можна виділити:
1) участь викривача саме в кримінальному провадженні, оскільки винагорода за повідомлення ним про вчинення пов’язаного з корупцією правопорушення не передбачена;
2) викривач може отримати винагороду тільки у разі, коли грошовий розмір предмета злочину або завдані державі збитки від нього будуть перевищувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 5 тисяч і більше разів, у вигляді 10 відсотків від цієї суми, але не більше 3 тисяч мінімальних заробітних плат, тому для цього треба враховувати положення ст. 7 та ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» [8];
3) винагорода може бути виплачена лише після ухвалення обвинувального вироку суду стосовно корупціонера;
4) під час визначення судом конкретного розміру винагороди враховуються два критерії, яким має відповідати інформація, повідомлена викривачем, а саме персональність та важливість інформації;
5) викривач не повинен належати до переліку осіб, визначених ч. 3 ст. 1301 КПК України [1; 7].
Також варто згадати позитивну судову практику, що стосується виплати винагороди викривачеві. На сайті «Судова влада України» зазначено, що «у понеділок, 2 жовтня, колегія суддів Вищого антикорупційного суду затвердила угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором САП та колишнім першим заступником начальника київської податкової служби. ВАКС визнав його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369, ч. 4 ст. 190 КК. … Також вперше судом ухвалено рішення про виплату винагороди викривачу, яка становитиме 13 млн 299 тис 950 грн. …» [9].
В свою чергу деякі норми носять декларативний характер, тому що відсутній чітко прописаний дієвий механізм реалізації даного права або ж він є досить слабким і недеталізованим. Найменш врегульованим, але досить важливим є право на отримання психологічної допомоги. Наразі це право є абстрактним, оскільки воно не згадується в жодному нормативно-правовому акті, окрім п. 11 ч. 2 ст. 533 Закону України «Про запобігання корупції» [1].
Варто виокремити, що надавати якісну психологічну допомогу можуть лише кваліфіковані спеціалісти, що отримали відповідну освіту і мають стаж роботи у цій сфері, також бажаною є наявність тематичних, тобто антикорупційних знань. Тому необхідно встановити перелік вимог до таких спеціалістів, порядок проходження навчання, стажування, підвищення кваліфікації, адже психологічна допомога викривачам буде носити більш спеціальний характер, а також їх права та обов’язки, можливі заборони, відповідальність тощо. Також варто деталізувати дане питання, якщо розглядати його з точки зору саме викривача.
Таким чином, проаналізувавши вищезазначені відомості, можна сказати, що корупція є тим негативним явищем всесвітнього рівня, яке проникло в майже всі сфери діяльності людства, тим самим сповільнюючи розвиток держав, порушуючи права та свободи людини і громадянина, внаслідок недобросовісних діянь, вчинених тими чи іншими службовими особами. Протягом багатьох років суспільство намагається побороти корупцію, створюючи спеціалізовані органи, які діють на підставі відповідного антикорупційного законодавства. Аби зробити їх діяльність більш ефективною, було впроваджено інститут викривачів, який є ключем до часткового вирішення даної проблеми. Українське законодавство містить багато норм, що гарантують викривачам захист та можливість реалізувати власні права. Однак в деяких аспектах механізм такої реалізації є недостатньо дієвим, тому виникає потреба в удосконаленні нормативної бази. Також варто, незважаючи на невдалі минулі спроби, все-таки прийняти спеціальний закон про викривачів, враховуючи позитивний досвід іноземних держав в даній сфері та особливості практичного застосування антикорупційного законодавства в Україні.
Список літератури:
1. Про запобігання корупції : Закон України від 14.10.2014 р. № 1700-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text (дата звернення: 22.11.2023).
2. Викривачі корупції. Офіційний сайт Національного агентства з питань запобігання корупції. URL: https://nazk.gov.ua/uk/metodychni-rekomendatsiyi/ (дата звернення: 22.11.2023).
3. Хто такі «викривачі»? Як в Україні захищають вартових громадянського суспільства. Рубрика. URL: https://rubryka.com/article/acrec-transparencyinternational/ (дата звернення: 26.11.2023).
4. Про затвердження Порядку ведення Єдиного порталу повідомлень викривачів : Наказ Національного агентства з питань запобігання корупції від 03.01.2023 р. № 1/23. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0022-23#Text (дата звернення: 26.11.2023).
5. Про початок роботи Єдиного порталу повідомлень викривачів : Наказ Національного агентства з питань запобігання корупції від 31.08.2023 р. № 190/23. URL: https://nazk.gov.ua/uk/documents/nakaz-vid-31-08-2023-190-23-pro-pochatok-roboty-yedynogo-portalu-povidomlen-vykryvachiv/ (дата звернення: 01.12.2023).
6. Єдиний портал повідомлень викривачів. Офіційний сайт Національного агентства з питань запобігання корупції. URL: https://whistleblowers.nazk.gov.ua/#/ (дата звернення: 01.12.2023).
7. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13.04.2012 р. № 4651-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text (дата звернення: 06.12.2023).
8. Про Державний бюджет України на 2023 рік : Закон України від 03.11.2022 р. № 2710-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2710-20#Text (дата звернення: 06.12.2023).
9. ВАКС ухвалив вирок щодо експершого заступника начальника київської податкової служби. Судова влада України. URL: https://hcac.court.gov.ua/hcac/pres-centr/news/1485178 (дата звернення: 08.12.2023).
____________________________________________________________
Науковий керівник: Титаренко Марина Володимирівна, доктор філософії зі спеціальності право (PhD), доцент кафедри конституційного та адміністративного права, Запорізький національний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter