Підприємницька діяльність, у своїй сутності, є високоризиковою та здійснюється в умовах значної невизначеності. Це спричиняє постійні дискусії серед науковців щодо взаємозв'язку та співвідношення між цими поняттями. Деякі вчені стверджують, що саме невизначеність умов ініціює виникнення ризиків у сфері підприємництва, тоді як інші вважають, що невизначеність сама є одним із ризиків. Це створює потребу у вивченні сутності, уточненні та взаємозв'язку цих понять, особливо в контексті формування стратегій у сфері економіки, з урахуванням можливих наслідків.
Сучасні вчені визначають ризик у контексті підприємницької діяльності як потенційну загрозу для зниження прибутку підприємства через негативний вплив факторів ризику або як можливість отримання додаткових доходів внаслідок позитивних впливів, ймовірність яких залишається невизначеною [4].
Необхідно приступити до ретельної диференціації між концепціями ризику та невизначеності в контексті сфери підприємницької діяльності. Поняття "невизначеність" стосується конкретних обставин та умов, що впливають на функціонування підприємства. З іншого боку, поняття "ризик" відноситься до ймовірності та потенційних наслідків конкретних подій чи ситуацій, які можна передбачити.
Присутність невизначеності у сфері підприємницької діяльності не є загрозою, а скоріше представляє собою невідому змінну, що може сприйматися як ризикова або потенційно вигідна. Глибоке дослідження складових невизначеності може допомогти визначити потенційні негативні наслідки та можливості прогресу:
Недостатнє чітке розуміння суті об'єкта дослідження та впливів, що на нього впливають:
• Нестабільна ситуація на ринку;
• Високий рівень залежності бізнесу від незалежних факторів, таких як погодні умови, науково-технічний прогрес, інновації та непередбачуваність;
• Недостатність інформації через високі витрати або складнощі з доступом, що може ускладнити ефективне управління, стратегічний аналіз та планування;
• Високий рівень невизначеності та дисбалансу в обізнаності серед учасників економічної діяльності;
• Значна актуальність та різноманітність альтернативних стратегій розвитку з великою кількістю впливаючих факторів.
Відповідно, для адекватного реагування на виклики, що генерує постійно змінюване зовнішнє середовище, підприємство повинно ураховувати стратегії конкурентів, а також вживати заходів для зміцнення своєї позиції на ринку. Це досягається шляхом розробки ефективного механізму внутрішнього управління за допомогою наявних ресурсів. З метою підвищення загальної ефективності діяльності, необхідно провести оцінку власних функцій, а також діяльності конкурентів, виявити їх переваги та недоліки.
Однією з важливих складових стратегічного планування компаній є втілення багаторівневої структури, яка організована ієрархічно для досягнення конкретних цілей. Важливо відзначити, що як в українських, так і в іноземних науковців існують схожі погляди на ієрархічну організацію стратегічного управління корпораціями. В аналізі структури стратегічного управління, П.Г. Робота Клівця виокремлює корпоративну (портфельну), бізнесову (бізнес-стратегію), функціональну (яка підтримує корпоративні та бізнес-аспекти) та операційну (що забезпечує досягнення стратегічних цілей) стратегії залежно від рівня управління [3, с. 154].
В роботі відомих вчених, зокрема С. Б. Довбня та співавторів [2], розглядається ієрархічний підхід до стратегічного управління підприємством. Особлива увага приділяється різним рівням стратегічних рішень: корпоративній, конкурентній, функціональній та операційній стратегіях.
Запропонована модель стратегічного управління компанією А. А. Томпсона та Дж. Стрікленда визначає піраміду стратегій для різноманітних типів підприємств: однопрофільних та диверсифікованих. Ця модель включає в себе бізнес-стратегію, функціональні та операційні стратегії як ключові компоненти стратегічного управління [7].
Аналізуючи питання ієрархії стратегій, вчені підкреслюють, що конфлікти в цьому контексті переважно виникають на рівні конкуренції між підприємствами. Вони розглядають конкурентну стратегію як засоби, за допомогою яких компанія здатна конкурувати на ринку, враховуючи різноманітні аспекти: збут продукції, цільових споживачів, стратегію ціноутворення та рекламні підходи.
Висловлюючи свої думки, науковці визначають конкурентну стратегію як менш розгорнутий аспект порівняно з бізнес-стратегією. Остання відповідає за стратегічне управління конкурентною боротьбою, відображенням намірів керівництва в різних галузевих обставинах, функціональних стратегіях та вирішенні стратегічних питань. У свою чергу, конкурентна стратегія охоплює розробку планів конкуренції та задоволення споживачів шляхом надання їм додаткової вартості [6].
Проаналізувавши розуміння бізнес-стратегії, вчені підкреслюють необхідність правильного розуміння поняття "конкурентна стратегія" для успішної розробки та впровадження ефективної стратегії. Це відіграє важливу роль у діяльності підприємства в умовах сучасності, які відзначаються високою динамікою та складністю. Ще одне важливе уточнення надає П. Г. Клівець, визначаючи конкурентні стратегії як позицію в галузі чи сегменті ринку [3, ст. 155].
Поточні дослідження вчених розширюють поняття конкурентної стратегії, враховуючи декілька ключових аспектів: конкурентну позицію, конкурентні переваги, конкурентоспроможність підприємства та досягнення стратегічних цілей. Кожне з визначень відображає різні аспекти цієї стратегії. Сумісно вони формують концепцію конкурентної стратегії як довгострокового комплексу взаємопов'язаних заходів. Цей комплекс має на меті досягнення конкурентних переваг, забезпечення вигідної конкурентної позиції та досягнення очікуваного рівня конкурентоспроможності підприємства [1].
Нами пропонується таке тлумачення конкурентної стратегії підприємства як комплексний, цілеспрямований і динамічний набір заходів, що взаємодіють між собою та спрямовані на досягнення загальних цілей компанії. Ці дії ґрунтуються на внутрішніх можливостях корпорації з метою досягнення та збереження необхідного рівня конкурентоспроможності, володіння конкурентними перевагами, утримання стійкої та конкурентоздатної позиції, а також здатності протистояти конкурентним викликам.
У зв'язку з сучасною економічною нестабільністю та неспроможністю робити точні прогнози через непередбачуваний характер геополітичних тенденцій, складно передбачити довгострокову позицію компаній на міжнародних ринках. Ці обставини створюють для підприємств ситуацію турбулентності, яка вимагає оперативної реакції на будь-які можливі зміни. Важливо визнати, що збереження конкурентоспроможності на нестабільному ринку є складним завданням. Посилення конкуренції на міжнародному рівні ускладнює досягнення цієї мети. Для досягнення цілей підприємства потрібні суттєві зміни у стратегії ціноутворення, продукції та якості його пропозицій. Підходи підприємства визначаються внутрішніми ресурсами та можуть змінюватися залежно від обраної короткострокової стратегії.
Список використаних джерел:
1. Булах І. В. Вибір конкурентної стратегії підприємства: методич- ний підхід / І. В. Булах // Економіка і організація управління. – 2010. – Вип. No2(8).– С. 25–32.
2. Довбня С.Б. Стратегія підприємства : навч. посіб. : у 2 ч. / С. Б. Довбня, А. О. Найдовська, М. М. Хитько. – Дніпропетровськ : НМетаАУ, 2011. – Ч. 1. – 71 с.
3. Клівець Н. Г. Стратегія підприємства : навч. посіб. / Н. Г. Клівець. – Київ : Академвидав, 2007. – 320 с.
4. Ковальська Ю. Г. Формування конкурентної стратегії підприємства : автореф. дис. канд. екон. наук : спец. 08.06.01 / Ю. Г. Ковальська; Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу. – Київ, 2004. – 320 с.
5. Duncan R. Characteristics of perceived environments and perceived environmental uncertainty. Administrative science quarterly. 1992. Vol 17. No2. 3. р. 13-17.
6. Porter M. Competitive Advantage: Creating and Sustaining Superior Performance / M. Porter. – N. Y. : Free Press, 1985. – 592 p.
7. Thompson A. A, Strickland A. J. Strategic management: Concepts and Cases. McGraw-Hill/Irvin, 2001. – 1079 p.
|