Соціальний захист населення є складним та важливим елементом соціально-економічної політики, орієнтованим на забезпечення відтворення людського капіталу та рівномірного розвитку суспільства. Його історія тісно пов'язана з еволюцією суспільства та соціальної структури, а також з розвитком соціальних потреб та вимог індивідів як членів соціуму.
Значна нерівність у розподілі доходів, обмежений доступ до освіти, медичних послуг та інших соціальних ресурсів призводять до нерівних можливостей розвитку для різних верств суспільства. Ці нерівності можуть породжувати серйозні соціальні проблеми та викликати кризові ситуації, що негативно впливають на стабільність суспільства[1].
У сучасних умовах глобалізації та змін у структурі сімей, спостерігається зростання ролі держави та громадських інституцій у забезпеченні соціального захисту населення. Крім того, під час кризових ситуацій, таких як економічні кризи або геополітичні конфлікти, соціальний захист набуває особливої вагомості та відповідальності перед вразливими категоріями населення.
Співвідношення між справедливим розподілом соціальних ресурсів та підтримкою для вразливих верств суспільства є ключовим аспектом побудови ефективного соціального захисту. Надмірний захист може призвести до деградації індивідів та пригнічення їхнього потенціалу, тоді як недостатній захист може загрожувати соціальній стабільності.
Проблеми побудови ефективного соціального захисту є актуальними як для країн у розвитку, так і для вже розвинутих країн. Розвиток суспільства та зміни в його структурі потребують постійного аналізу та оновлення механізмів соціального захисту для забезпечення адаптації до нових викликів та потреб населення.
Відповідно до досліджень, соціальний захист населення є ключовим аспектом соціальної політики, зорієнтованим на управління соціальними ризиками та забезпечення безпеки та благополуччя громадян. Цей інститут є важливою складовою структури суспільства, відповідаючи на різні види соціальних та економічних викликів, що виникають у контексті ринкових відносин та ризиків, та забезпечуючи ефективні механізми захисту індивідів від їх впливу[2].
Аналізуючи різні аспекти соціального захисту населення, можна виокремити основні ознаки соціальних, економічних та інших ризиків, які впливають на систему соціального захисту населення. Це включає у себе нестабільність економічних умов, недоступність освіти та медичних послуг, та інші фактори, які можуть породжувати потребу у захисті серед населення.
Важливість соціального захисту населення підкреслена в контексті адаптації ринку праці до цифрової трансформації. Аналіз показує, що перехід до дистанційної зайнятості та новітніх технологій може бути корисним для зменшення безробіття та забезпечення стійкості ринку праці [4].
Також, важливим є розуміння впливу державних стратегій та управлінських рішень на структурні зміни в економіці та на ринку праці. Ці аспекти необхідно враховувати для успішної інтеграції країни у світову економіку та ефективного використання можливостей цифрової ери.
Соціальний захист населення є складною суспільною системою, спрямованою на забезпечення стійкого захисту та підтримки громадян у відповідь на різноманітні соціальні та економічні ризики. Цей інститут передбачає впровадження різноманітних стратегій та механізмів для забезпечення економічної безпеки населення, мінімізації соціальних вад та підтримки загального добробуту.Основні ризики, що впливають на систему соціального захисту, включають економічні коливання та нестабільність, доступ до освіти, медичних послуг та інших соціальних благ, які визначають потребу у соціальній підтримці [3].
В більшості розвинених країн, що перейшли від індустріального до постіндустріального стану, система соціального захисту населення ставить за мету підтримку зайнятості та інвестування у людський капітал та соціальну інфраструктуру. Це сприяє зниженню рівня бідності та зменшенню соціальних нерівностей у суспільстві. Сучасні моделі соціального захисту, працюючі у Західній Європі, США, Японії та інших подібних країнах, є прикладом послідовного розвитку, який відображає еволюцію економічної думки щодо цієї сфери соціально-економічних відносин.
У порівнянні з постсоціалістичними країнами, діючі моделі соціального захисту вказаних розвинених країн відображають не лише стабільний розвиток, а й еволюцію у способах формування та регулювання цих важливих сфер. Україна, відтак, відрізняється тим, що процес становлення і розвитку інститутів соціального захисту на ринкових засадах на початку ХХ століття був припинений. Модель соціального захисту, сформована в умовах радянського періоду, ґрунтувалася на індустріальній моделі економічного розвитку. Її основні принципи залишалися незмінними, і це спричинило кризу в умовах адміністративно-командної економіки, оскільки не враховувалося загальносвітові тенденції соціально-економічного розвитку.
У контексті аналізу економічного стану України та рівня безробіття відзначаються позитивні тенденції розвитку, проте спостерігається певне зниження робочих місць та поширення "сірого" ринку праці, що створює ризики для працівників. Детальний аналіз пенсійної та медичної систем України підкреслює присутність соціальних ризиків, які потребують удосконалення та реформування.
Діджиталізація системи соціального захисту населення для забезпечення балансу та оптимального використання ресурсів має потенціал підвищити її ефективність та забезпечити більше переваг для громадян, що потребують соціальної підтримки.
У ході реформування системи соціального захисту населення України актуальним є застосування підходів та механізмів, вже ефективних у країнах постіндустріального світу. Серед них варто виділити людиноцентричний підхід, що враховує соціально-індивідуальний статус особи, враховуючи її економічні та соціальні інтереси, а також конкретну ситуацію в житті. В Україні, дефіцитом є аналіз соціального, економічного та інформаційного середовища, становлення та постійний моніторинг їх змін, є необхідною складовою для функціонування системи соціального захисту населення у постсоціалістичному суспільстві.
Зважаючи на це, велике значення для України має досвід країн з постіндустріальним розвитком. Це включає у себе підходи до соціальної політики, реалізації соціальних програм та моніторингу соціальних змін. Такі країни надають приклади пріоритетів соціальної політики в конкретних історичних умовах, форм, методів і механізмів соціального захисту населення, а також ефективності цих моделей [5].
Електронна держава стала значущою складовою сучасної системи державного управління. Інформаційно-комунікативні технології змінили підхід у сфері державного управління та привели до понять e-government і e-governance. Ці концепції стали важливими для опису процесів управління державою та розвитку громадянського суспільства. США були піонерами цих понять і концепцій. Їхня стратегія акцентує увагу на необхідності зміни управлінської компоненти держави, орієнтованої на громадян та їх результати. Засновані на цьому принципи мають наступні характеристики:
• урядові органи повинні концентруватися на громадянах, а не на бюрократії;
• результативність повинна бути важливою частиною урядової діяльності;
• уряд має активно застосовувати інновації та сприяти розвитку ринку.
Ключовим документом у реформуванні відносин між урядом та громадянами є Проект принципів інформаційних стратегій уряду, складений ОЕСР у жовтні 2013 року [6]. Зазначений документ ілюструє способи посилення ролі громадськості та зменшення ризиків, пов'язаних з недоліками надання державних послуг, ефективністю урядового сектору, а також соціальною інтеграцією та участю громадян у суспільстві, спільно зі створенням довіри, багаторівневим та багатофакторним управлінням.
ОЕСР розділила принципи на три основні групи:
• залучення суспільства та відкритість уряду;
• комплексні підходи до спрямування соціальної цінності;
• досягнення очікуваного ефекту та користі від інвестування в інформаційні технології.
Можливість електронного уряду в системі соціального захисту населення полягає в полегшенні доступу до державних послуг, що має велике значення для людей з обмеженими можливостями. Це прискорює пошук послуг, сприяє співпраці суб’єктів соціального захисту населення України. Крім того, розподіл допомоги може стати більш прозорим та правильним, використовуючи механізми цифрового уряду та моніторингу доходів населення.
Ці механізми дозволяють урахувати використання декількох систем соціального захисту, таких як державна допомога та сімейна підтримка. Вони дозволяють вчасно виявляти реальну потребу людей у допомозі та надавати їм необхідну допомогу. Це дозволить установам соціального захисту бути більш ефективними та обмежувати недоречну використання соціальних програм.
Розвиток дистанційної зайнятості, що відбувається разом із розвитком цифрового уряду, може допомогти вирішувати проблеми безробіття та включення людей з різними фізичними можливостями у економічне життя, зменшуючи тягар на державні бюджети та використовуючи потенціал суспільства в повній мірі.
Отже, цифровізація системи соціального захисту населення може підвищити ефективність уряду та забезпечити вигоди для тих членів суспільства, які потребують допомоги.
Список використаних джерел:
1. Єрохін С. Технологічні уклади, динаміка цивілізаційних структур та економічна перспектива України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://soskin.info/ea/2006/1-2/20060102.html
2. Мельник Л.Г. Маркетингова цінова політика : навч. посіб. / Л.Г. Мельник, Л.В. Старченко, О.І. Карінцева. – Суми : ТОВ «ВТД «Університетська книга», 2007. – 240 с.
3. Теорія соціально-технологічної парадигми як методологія визначення пріоритетів економічного розвитку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uaeconomic.com/ulen-648.html
4. AL VESNIC — and Kimbell, L., The Future of Government 2030+, EUR 29664 EN, Publications Office of the European Union, Luxembourg, 2019, ISBN 978-92-76-00165-2, Електронний ресурс]. – Режим доступу: C:/Users/io/Downloads/futurgov_web_lq_v2.pdf
5. The Measurement of Scientific and Technological Activities Proposed Guidelines for Collecting and Interpreting Technological Innovation Data Oslo Manual [Electronic resource].–Accesse mode: http://www.oecd.org/Sti/Inno/2367580.Pdf
6. ОЕСР (2021 р.), Огляд ОЕСР корпоративного управління державних підприємств: Україна, http://www.oecd.org/corporate/soe-review-ukraine.htm.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter