На сьогоднішній день стан правового регулювання інституту примирення сторін в адміністративному судочинстві в Україні характеризується численними проблемами, зокрема неврегульованістю стадій примирення сторін, фрагментарністю регулювання, відсутністю можливості залучення до процедури примирення судового примирителя і т. д. Наслідком цього є те, що сторони публічно-правового спору на практиці досить рідко використовують цей спосіб врегулювання спору, а тому даний інститут неспроможний повноцінно розкрити свій потенціал, виявити своє соціально-правове значення, зокрема, у вигляді зниження рівня конфліктності в публічно-правових відносинах, розвантаження адміністративних судів, що тривалий час також є актуальною проблемою.
Таким чином, в процесі реалізації запланованої на 2021–2025 роки судово-правової реформи виникає необхідність внести зміни до чинного законодавства, що вдосконалюватимуть стан правового регулювання примирення сторін в адміністративному судочинстві [1]. Відповідні зміни законодавства сприятимуть вирішенню проблем примирення сторін публічно-правового спору, коли вони ґрунтуватимуться на сучасній науковій думці про примирення сторін.
Питанням сутності та проблематиці примирення сторін в адміністративному судочинстві були присвячені роботи таких науковців як О. М. Здрок, В. В. Сливка, Л. Р. Юхтенко, О. М. Михайлова, , С. С. Білуги Т. О. Анцупової, О. Д. Сидєльнікового, М. І. Смоковича, О. В. Шеменевої та інших.
Перш за все, слід зазначити, що українському законодавстві відсутнє визначення поняття «примирення». Між тим, аналізуючи наукову літературу, можемо помітити, що деякі учені тлумачать його наступним чином. Сливка В. В. примирення сторін в адміністративному судочинстві визначає як заснований на принципах права та нормах чинного законодавства, добровільний та швидкий спосіб дружнього (мирного) погодження сторонами публічно-правового спору взаємовигідних умов примирення (у результаті взаємних поступок) у судовому порядку (без шкоди ідеї людиноцентризму та законності), що затверджуються адміністративним судом [2, c. 193]. Оніщик Ю.В. зміст інституту примирення сторін розкриває через три правові категорії, а саме: 1) процедура примирення як певна нормативно визначена діяльність сторін адміністративного спору спрямована на його мирне врегулювання з формальним закріпленням досягнутих домовленостей та наданням їм юридично-обов’язкового значення; 2) мирова угода як процесуальний договір, в якому закріплюються умови врегулювання адміністративного спору; 3) примирення сторін як певний юридичний факт, що охоплює попередні дві категорії та створює фактичний склад, за якого адміністративний спір об’єктивно перестає існувати, а провадження в адміністративній справі відповідно також припиняється [3, c. 9]
Примирення сторін у адміністративному судочинстві характеризується такими основними особливостями: 1) може бути повним або частковим; 2) відбувається на основі взаємних поступок сторін; 3) пов’язане виключно з правами та обов’язків сторін із можливістю виходу за межі предмета спору, якщо такі умови примирення не порушують прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб; 4) не може суперечити закону або передбачати вихід за межі компетенції суб’єкта владних повноважень; 5) є підставою для постановлення ухвали про затвердження умов примирення, яка може бути подана для її примусового виконання (ст. 190 Кодексу адміністративного судочинства України – далі КАС України)[4].
Умови примирення сторони викладають у заяві про примирення сторін, яка може бути викладена у формі єдиного документа, підписаного сторонами, або у формі окремих документів: заяви однієї сторони про умови примирення та письмової згоди іншої сторони з умовами примирення. Отримання заяву про примирення сторін, суд за клопотанням сторін зупиняє провадження у справі на час, необхідний їм для примирення (ст. 190, п. 4 ч. 1 ст. 236 КАС України). Роз’яснивши сторонам наслідки примирення, та перевіривши, чи не обмежені представники сторін у праві вчинити відповідні дії й чи є підстави для відмови у затвердженні умов примирення і продовження судового розгляду, суд ухвалою затверджує умови примирення сторін та одночасно закриває провадження у справі (ст. 190, п. 3 ч. 1 ст. 238 КАС України) [4].
Водночас, значна увага вчених приділяється гарантіям проти зловживань під час визначення умов примирення. Не викликає жодних сумнівів правильність позиції Марченко О. щодо того, що має місце нагальна необхідність вироблення чітких критеріїв, на які має спиратися орган публічної адміністрації при прийнятті рішення щодо врегулювання спору. Так як розширення дискреційних повноважень підвищує ризики неправомірної поведінки суб’єктів владних повноважень, створює загрози вчинення корупційних правопорушень [5] .
Узагальнюючи вищевикладене, зазначимо, для розширення практики примирення сторін у адміністративному судочинстві слід вжити заходи для усунення деяких стримуючих факторів, серед яких, зокрема, відсутність: 1) спеціального законодавчого акту про примирення сторін спору; окремої глави КАС України, присвяченій врегулюванню питань здійснення примирення сторін в адміністративному судочинстві); 2) відсутність норм, що передбачали би можливість суду та/або сторін публічно-правового спору залучити до процедури примирення судового примирителя; 3) неспроможність суб’єктів владних повноважень досягти примирення через недостатність повноважень для прийняття владного управлінського рішення, визначеного умовами примирення тощо. Для оптимізації інституційного та правового забезпечення примирення у адміністративному судочинстві пропонується: 1) розробити та прийняти проєкт Закону України «Про примирення сторін спору»; 2) розробити та прийняти проєкт Закону України «Про внесення змін до законодавства України щодо вдосконалення примирення сторін адміністративного судочинства», яким будуть внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства; 3) доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення ст. 172-8-1-1 «Незаконне використання інформації, що стала відома примирителю у зв’язку із виконанням службових обов’язків».
Cписок літератури
1. Пропозиції міжрегіональної робочої групи Регіональних рад з питань реформи правосуддя до Стратегії сталого розвитку судової системи на 2021-2025 роки. URL: https://pravojustice.eu/storage/app/media/rrrp-do-strategii19012021v5.pdf (дата звернення: 12.12.2023)
2. Сливка В.В. Примирення сторін в адміністративному судочинстві в умовах євроінтеграції України: дис. … канд. юрид наук. Ужгород, 2021. 225 с.
3. Оніщик Ю.В. Процедури вирішення митних спорів в адміністративному судочинстві України. Economics. Finances. Law. 2021. № 9. С.8-11.URL: https://er.knutd.edu.ua/bitstream/123456789/20566/3/efp_09_2021_P008-011.pdf (дата звернення: 12.12.2023)
4. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 6 липня 2005 року, № 2747-IV. Відомості Верховної Ради України. 2005. № 35-36, № 37. Cт. 446.
5. Марченко О. Правова основа та особливості діяльності суб’єктів влади, що беруть участь в адміністративному судочинстві. Law. State. Technology. 2022. Вип. 3. С. 30-35. URL: http://journals.maup.com.ua/index.php/law/article/download/2093/2594/2683 (дата звернення: 12.12.2023)
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter