У сучасному світі держава усвідомлює цінність здоров’я населення та, як наслідок, доцільність і результативність інвестицій у медичну галузь. Однак більшість країн має постійно розв’язувати проблему раціонального використання обмежених ресурсів, що надаються суспільством на охорону здоров’я. Крім цього, системам охорони здоров’я доводиться пристосовуватися до мінливих і часто конкуруючих потреб у фінансових коштах. В багатьох випадках (надання медичних послуг соціально незахищеним верствам населення, розробка і впровадження інноваційних та високотехнологічних видів лікування, лікування тяжких або хронічних захворювань) надання якісної медичної допомоги в необхідному обсязі вимагає розширення і диверсифікації каналів фінансування медичної галузі.
При цьому додаткові фінансові ресурси можуть бути отримані з наступних джерел:
1. Обов’язкове медичне страхування, послуги з якого надаватимуться страховими компаніями. Ефективне медичне страхування вимагає створення страхових пулів (об’єднань) коштів для того, щоб перерозподілити ризик витрат на лікування між якомога більшою кількістю застрахованих осіб. Витрати на лікування окремого громадянина важко передбачити як з точки зору ймовірності таких витрат, так і з точки зору їх величини. Що більшу кількість внесків залучає страховик, то стійкішою є система з точки зору спроможності задовольнити несподівані витрати будь-якого нового випадку. Саме тому обов’язкове медичне страхування є надійною гарантією покриття додаткових витрат на лікування, не передбачених державним фінансуванням.
2. Кошти фондів добровільного медичного страхування. Така форма фінансування дає можливість забезпечити повну або часткову виплату коштів за надання медичних послуг застрахованим особам у разі розладів здоров'я відповідно до умов укладеного договору зі страховою компанією. На жаль, такий вид страхування є недоступним для працівників з низькими доходами, не кажучи вже про малозабезпечені верстви населення.
3. Кошти населення частіше залучаються у випадках, коли окремі види медичних послуг надаються на умовах співплатежів – частково вони фінансуються за рахунок бюджетних ресурсів, іншу частину оплачують домогосподарства.
4. Інноваційні джерела фінансування, зокрема державно-приватне партнерство (ДПП) у формі фасиліті-менеджменту. Спеціалізований фасиліті-менеджмент зменшує витрати на утримання об'єктів нерухомості з одночасним підвищенням якості обслуговування шляхом найму допоміжного персоналу (прибиральники, електрики, працівники їдалень тощо), а також за рахунок економії коштів при оптовій закупівлі витратних матеріалів, продуктів харчування, будівельних матеріалів. У такому разі всі непрофільні функції лікувально-профілактичної установи переводяться на аутсорсинг. Юридично фасиліті-менеджмент може бути оформлений двома способами. Перший спосіб – це повний аутсорсинг усіх непрофільних функцій спеціалізованій керуючій компанії (шляхом укладення договору управління майном). Другий - це аутсорсинг окремих функцій шляхом укладення декількох договорів підряду.
Ключовим моментом у визначенні переваг фасиліті-менеджменту є те, що медичні працівники (лікарі, середній та молодший персонал, санітари та ін.) та адміністрація (головний лікар, заступники головного лікаря, керівники підрозділів та ін.) отримують можливість повністю сконцентруватися на своїх основних професійних функціях - організації надання та безпосередньому наданні медичної допомоги.
Доцільність застосування фасиліті-менеджменту в Україні визначається тим, що значна частина бюджетних коштів витрачається на забезпечення непрофільних функцій закладів охорони здоров’я – проведення капітального ремонту у медичному закладі або закупівлю і обслуговування вартісного медичного обладнання тощо. Тому така форма ДПП як фасиліті-менеджмент стане дієвим способом економії бюджетних коштів через зменшення витрат на утримання об’єктів нерухомості у галузі охорони здоров’я з одночасним підвищенням якості медичних послуг, економії коштів на закупівлях.
5. Доцільним є використання коштів накопичувальних фондів територіальних громад і благодійних фондів, благодійних внесків та пожертвувань юридичних і фізичних осіб; коштів, одержаних за надання платних медичних послуг, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Проте, зважаючи на епізодичний характер допомоги від таких джерел фінансування, потрібно їх розглядати як додаткові, незаплановані надходження, які можна використовувати зважаючи на конкретну ситуацію у певному медичному закладі.
Отже, ефективно функціонувати в сучасних умовах розвитку економіки система охорони здоров’я може тільки на основі балансу державного і приватного секторів. Одним із механізмів такої взаємодії є державно-приватне партнерство, ефективне впровадження якого в систему охорони здоров’я України допоможе уникнути, з одного боку, недоліків прямого регулювання держави, а з другого – «провалів ринку». Державний і приватний сектори охорони здоров’я мають власні унікальні ресурси, характеристики й переваги, в разі поєднання котрих стає можливим результативне функціонування, а також досягнення синергетичного ефекту в медичній галузі, де особливо помітно неефективність державного управління.
Перевагами ДПП у сфері охорони здоров’я є наступні ключові аспекти:
- можливість залучення коштів приватних інвесторів для розвитку державних та комунальних ЗОЗ;
- збереження майна у комунальній/державній власності (пряма заборона на приватизацію);
- передача новостворених та придбаних в рамках ДПП об’єктів у державну/комунальну власність;
- підвищення якості медичних послуг для населення.
Перспективи впровадження ДПП в умовах медичної реформи:
- програма медичних гарантій дозволить чітко відмежувати медичні послуги, охоплені державними гарантіями, та платні послуги, за рахунок яких приватний партнер зможе компенсувати вкладені інвестиції;
- проведення автономізації ЗОЗ дозволяє впроваджувати такі форми ДПП як концесія та спільна діяльність та надає можлівисть автономізованим закладам стати учасником ДПП на стороні державного партнера;
- програми «місцевих стимулів» (за рахунок коштів місцевих бюджетів) можуть стати додатковим джерелом компенсації витрат інвестора для стимулювання його до участі у проектах ДПП.
Медична реформа, зокрема, такі її елементи, як автономізація державних та комунальних закладів охорони здоров’я та перехід від фінансування закладів охорони здоров’я за постатейним кошторисом до оплати за медичну послугу, створюють передумови для поглиблення співпраці між державою та приватним сектором у сфері охорони здоров’я.
З метою розвитку державно-приватного партнерства для підвищення ефективності організації та фінансування системи охорони здоров’я в Україні на засадах державно-приватного партнерства потрібно:
– врегулювати нормативно-правове й інституційне середовище реалізації проектів державно-приватного партнерства в системі охорони здоров’я;
– провести конкурсний відбір медичних установ (недержавних комерційних і некомерційних) із метою виконання соціального замовлення у визначеному секторі системи охорони здоров’я;
– створити систему державних гарантій за проектами державно-приватного партнерства тощо.
В Україні має бути сформована власна стратегія розвитку державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я, що ґрунтуватиметься на збереженні провідних соціальних функцій та цілей системи охорони здоров’я, на потенціалі переваг і недоліків існуючої бюджетної системи, фактичних і потенційних обмежень фінансування охорони здоров’я, з урахуванням ризиків залучення до цього процесу бізнесу.
____________________________________________________________
Науковий керівник: Галан Олена Євгенівна, доцент, кандидат економічних наук, Національний університет «Запорізька політехніка», м. Запоріжжя
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter