Українська література завжди вражала своєю глибиною та різноманіттям. Одним із яскравих представників романістики українського письменства ХХ-ХХІ століть є Анатолій Дімаров. Його твори відзначаються глибоким розумінням людської природи та вмінням передати її найтонші відчуття.
Анатолій Дімаров – один з найяскравіших представників сучасної української літератури, який привертає до себе увагу своїми високохудожніми творами та заглибленою філософією. Він не боявся досліджувати складні та актуальні теми, залишаючи у серцях багато роздумів на довгий час після прочитання. Дімаров Анатолій є автором історичних романів, митець вміло змальовує історичний задум та вірно передає атмосферу того часу, показуючи життя людей та війни, політичну та соціальну боротьбу.
Романна творчість письменника Анатолія Дімарова, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка, патріарха української літератури, «духовного батька шістдесятників» малодосліджена. Літературна спадщина відмінна за художнім рівнем та становить чотири твори: «Його сім’я» (1956), «Ідол» (1961), «І будуть люди» (1964, 1966, 1968) та «Біль і гнів» (1974, 1980). Їх побічно аналізують в окремих фахових монографіях, їм присвячена невелика кількість рецензій і статей. Проте і серед тих поціновувачів творчості митця, аналіз яких не оминав його романістики, відомі імена літературознавців та критиків, а саме: Григорія Штоня, Віталія Дончика, Михайла Наєнка, Леоніда Новиченка, Михайла Слабошпицького, Віри Агеєвої, Зінаїди Голубєвої та багатьох інших. Тетяна Щербакова захистила дисертацію на тему «Автор і герой у прозі Анатолія Дімарова: еволюція взаємодії (компаративний аспект)» [7].
Зауважимо, що першим досвідом А. Дімарова у жанрі великої епічної прози були сімейні романи «Його сім’я» та «Ідол». На думку Григорія Штоня сімейні романи «хоч великої преси не одержали, були досить популярними і мали ширший попит, ніж книги багатьох інших письменників» [9]. Вони стали серйозним і помітним явищем у царині літератури, бо описали низку важливих морально-етичних тем і сюжетів, які не вкладалися в аксіологічні схеми тогочасного літературознавства, котре нарекло автора міщанським письменником. Ідеологічно заангажована плеяда критиків розглядала романи з погляду їх виховної функції, поділу героїв на позитивних та негативних, правильності й неправильності їхніх учинків, що стало причиною поверховості й помилковості оціночних тверджень. Та й, власне, «не відзначаються публікаційною активністю літературознавці (…) щодо романів сімейної тематики» [8].
Дебютний роман «Його сім’я» «був битий» за начебто неправдивість у змалюванні радянських людей, які, на думку критиків, «не могли сваритися, не могли розлучатися» [2, с. 154-155]. Тому головний редактор журналу «Дніпро» Олександр Підсуха відмовився публікувати другу частину роману, порадивши автору змінити кінцівку твору: замість розлучення героїв – на їх примирення. Це спричинилося до цілої низки висловлювань рецензентів на зразок: «Переконливіше мотивувати вчинки героїв» [5].
Ясна річ, що також критики приписували письменнику неповноту відображення «життя радянських журналістів», інкримінували огріхи у «спрощено прямолінійному зображенні почуттів і вчинків героїв», у перенасичені моралізаторськими судженнями, в недостатній пластичності, об’ємності розповіді, в неточності побудови фабули в засміченні мови [4, с. 171], у тому, що твір «переобтяжений побутописанням, частковостями, за якими часом губляться громадянські позиції» [3, с. 7].
Анатолій Дімаров – це український письменник-романіст, який відомий своїми високоартистичними та філософськими творами. Він народився в маленькому містечку на півдні України й одразу захопився літературою. Вже змалечку він писав оповідання та вірші, але справжнє визнання прийшло до нього після публікації його першого роману.
Поняття «романістика» у теоретико-літературознавчому дискурсі визначається як жанр літератури, що характеризується пріоритетним використанням повчального та розповідного художнього змісту. Романістика включає в себе романи, новели, оповіді і розповіді, де автор майстерно й художньо розгортає події та розвиває вчинки персонажів через прозову форму.
У своїх романах А. Дімаров пропонує читачеві глибоко відчути світовідчуття героїв, поставити собі запитання про життєві цінності та завдання. Він досліджує складні теми, такі як кохання, смерть, справедливість, існування, релігія і мистецтво. Його романи часто містять велику кількість символічних образів та метафор, що робить їх особливо цікавими для читачів [1].
Беззаперечно, що Анатолій Дімаров відзначається своєю надзвичайною увагою до деталей та точності у викладі. Його романи витончено побудовані, змальовуючи героїв із багатогранними характерами та складними внутрішніми баталіями. Він не боїться глибоко заходити в психологію своїх героїв та досліджувати складний світ їх почуттів та думок.
Письменник зробив значний внесок у розвиток сучасної української літератури, завдяки чому отримав численні літературні премії та визнання як в Україні, так і за її межами. Його твори перекладені на багато іноземних мов, завдяки чому А. Дімаров став відомим письменником не тільки в Україні, але й по всьому світу.
Романістика Андрія Дмитровича Дімарова – це важлива галузь літературознавчої науки, яка вивчає романи як вид літератури, їх структуру, еволюцію та вплив на суспільство. Дімаров був видатним вченим та літературознавцем, який зробив вагомий внесок у вивчення романів різних епох та країн.
Очевидно, що літературну спадщину Анатолія Дімарова варто вивчати на уроках української літератури та використовувати в позакласній роботі. Використання романістики Дімарова в позакласній роботі ЗЗСО може мати численні переваги. Одна з найважливіших переваг полягає у тому, що вивчення романів за методологією Дімарова сприяє розвитку аналітичних навичок, критичного мислення та літературознавчої компетентності учнів. Завдяки цьому підходу учні можуть краще розуміти текст, аналізувати його структуру прози, вивчати та порівнювати теми, персонажів та стиль письма авторів.
Позакласна виховна робота за творчістю А. Дімарова буде спрямована на закріплення, поглиблення знань, застосування їх на практиці, розширення кругозору учнів, формування наукового світогляду. Не менш важливим є вироблення умінь і навичок самоосвіти, розвиток творчих здібностей, організація дозвілля, культурного відпочинку.
Особливість позакласної роботи є добровільна участь в ній за інтересами учнів, спрямованість виховання відповідає потребам суспільства ХХІ століття, ініціативність та самодіяльності здобувачів середньої освіти. Пропонуємо використати роман А. Дімарова у позакласній роботі ЗЗСО «І будуть люди».
Однією з можливостей використання романістики А. Дімарова в позакласній роботі є організація літературних гуртків, де учні можуть спільно вивчати романи, обговорювати їх тематику та символіку, а також вдосконалювати свої навички аналізу та інтерпретації текстів. Такі гуртки можуть також включати в себе вивчення творчості самого Дімарова, що дозволить учням краще зрозуміти основні принципи його методології та підходи до дослідження романів.
Отже, творчий портрет Анатолія Дімарова як письменника та романіста представлено та запропоновано на уроках української літератури, позакласної роботи та функціонування літературних гуртків.
Список літератури
1. Анатолій Дімаров URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%
D1%96%D0%B9_%D0%94%D1%96%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2 (дата звернення 05.09.2023)
2. Корецька М. Жанрово-стильові особливості роману Анатолія Дімарова «Його сім’я». Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: збірник наукових праць. Випуск 15. Ужгород, 2011. С. 153-157.
3. Костенко А. Своя дорога, свій голос. Дніпро. 1972. №6. С. 126-128.
4. Костюченко В. Анатолій Дімаров: вибрані твори в 2-х т. Київ : Дніпро, 1982. С. 5-12.
5. Котенко М. Ідеал образної стислості. Літературна Україна. 2010, 18 березня. С. 5.
6. Лицар сучасної прози Анатолій Дімаров. URL: http://rdobd.com.ua/2010/08/30/doc-68/ (дата звернення 11. 05. 2023)
7. Щербакова Т. О. Автор і герой у прозі Анатолія Дімарова: еволюція взаємодія (компаративний аспект): автореф. дис…. канд. філол. наук : спец. 10.01.05 «Порівняльне літературознавство» Дніпропетровськ, 2006. 21 с.
8. Штонь Г. М. Духовний простір української ліро-епічної прози. Київ : Вид-во Інституту літератури імені Тараса Шевченка, 1998. 318 с.
9. Штонь Григорій. Великий оповідач. Дивослово. 2002. № 5. С. 58–60
____________________________________________________________________
Науковий керівник: Василишин Олег Васильович, кандидат філологічних наук, доцент, Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса Шевченка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter