Досить часто кадровий склад місцевих органів Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) України – окружних адміністративних відділів – кількісно не відповідав обсягам роботи. Окружні адміністративні відділи часто не могли сформувати штат працівників, оскільки не вдавалося швидко підібрати осіб належної кваліфікації. Так, у Зінов’ївському окружному адміністративному відділі в 1924 р. сім посад залишалися вакантними: не вистачало інспектора у справах культів, інспектора з адміністративної роботи, реєстратора, діловода виправно-трудової інспекції, друкарки, експедитора і кур’єра. Службовці змушені були виконувати подвійне навантаження, перебуваючи одразу на двох посадах. Наприклад, в Полтавському окружному адміністративному відділі секретар Міжвідомчої комісії у справах товариств і спілок одночасно виконував функції інспектора у справах культів [1, арк. 48].
Варто відзначити, що організація інформаційно-статистичної звітності в адміністративних відділах зосереджувалася в одних руках. Саме тому стан звітності в деяких округах був доволі незадовільним (до того ж технічні працівники районних виконавчих комітетів часто відзначалися слабким рівнем підготовки) [5, с. 21]. Відсутність у штаті адміністративного відділу Криворізького окружного виконавчого комітету інформатора-статистика, а на районному рівні спеціальних діловодів у сфері адміністративної роботи, позначалася на якості інформаційно-статистичної звітності, яка надходила до окружного адміністративного відділу із значним запізненням та не висвітлювала в окружному масштабі увесь обсяг виконаної адміністративної роботи [4, с. 47-48].
Усупереч тому, що керівники окружних адміністративних відділів мали бути членами президій виконавчих комітетів, і не більше [5, с. 21], траплялися випадки, коли вони все ж поєднували виконання основних завдань з іншими видами робіт, що негативно відображалося на результатах праці місцевих органів влади. До прикладу, в Чернігівській окрузі 1925 р. колегією НКВС був зафіксований факт поєднання однією особою посад завідувача окружного адміністративного відділу та керівника окружної міліції. Подібні відхилення в структурі місцевого апарату НКВС доволі негативно позначалися на роботі. Тож, завідувачу окружного адміністративного відділу було запропоновано терміново звернутися до президії окружного виконавчого комітету з приводу потреби усунення сумісництва, а в разі отримання відмови, окружний адміністративний відділ мав поінформувати про це центральний апарат НКВС. Така ж ситуація існувала в Бердичівському окружному адміністративному відділі. Одночасне виконання місцевим службовцем повноважень завідувача адміністративним відділом та керівника окружної міліції шкідливо позначалася на адміністративній роботі, яка в Бердичівському окрузі знаходилася в зародковому стані, була оформлена неналежним чином та недостатньо розгорнута. Адміністративна робота в округах значно покращувалася в той час, коли вдавалося досягати точних розмежувань посадових функцій. Як свідчила доповідь керівника Шепетівського окружного адміністративного відділу, адміністративна робота в окрузі протягом 1925 р. значно зміцніла завдяки продуманому розподілу обов’язків між очільником окружного адміністративного відділу та його заступником – керівником міліції [3, с. 23].
На районному рівні за виконанням адміністративної роботи влада воліла бачити голів місцевих виконавчих комітетів. Проте на практиці її виконували здебільшого секретарі районних виконавчих комітетів. Спеціально ж призначити осіб для виконання ними адміністративної роботи з кола співробітників районних виконавчих комітетів в окремих регіонах України досить часто просто не було можливості. Внаслідок відсутності посад, через завантаженість секретарів технічною роботою в інших сферах функціонування районних виконавчих комітетів, а також з огляду на слабку участь голів районних виконавчих комітетів у забезпеченні виконання основних завдань адміністративного характеру, адміністративна робота на місцевому рівні не була налагоджена на належному рівні, а тому в багатьох своїх сферах мала серйозні дефекти [6, с. 22].
Перехід до трьохступеневої системи управління, що в Україні відбувся влітку 1925 р., передбачав створення при районних виконавчих комітетах адміністративних відділень – первинних ланок місцевих органів НКВС. Проте чимало з них доволі тривалий період часу перебувало на стадії організаційного оформлення. В таких випадках вся адміністративна робота в районних виконавчих комітетах продовжувалася виконуватися їх головами та секретарями, які внаслідок перевантаженості, були позбавлені можливості надавати їй багато уваги, тим більше, що вони часто не мали навіть технічних помічників [4, с. 49]. Тож, у зв’язку з браком кадрів реорганізація низового апарату НКВС відбувалася повільними темпами. Якщо у Зінов’ївському та Сталінському округах районні адміністративні відділення було створено порівняно швидко, то в інших округах цей процес гальмувався. Так, під час обстеження роботи Кам’янець-подільського окружного адміністративного відділу виявилося, що з 16 районних адміністративних відділень було створено лише 11 [1, арк. 48]. На території Криворізького округу в районних виконавчих комітетах на межі літа-осені 1925 р. адміністративною роботою все ще частково продовжували керувати голови районних виконавчих комітетів, або члени президії, тоді як адміністративним діловодством опікувалися технічні працівники інших столів. Лише наприкінці вересня при усіх районних виконавчих комітетах округу нарешті вдалося створити адміністративні відділення [4, с. 47].
Попри брак кадрів, зростала кількість випадків вилучення працівників із місцевих органів НКВС та їх залучення до роботи в інших відомствах, що негативно відображалося на стані справ у структурі наркомату, адже адміністративна робота за своїми методами і змістом вимагала від його співробітників наявності достатнього рівня досвіду та низки професійних навичок [2, арк. 141]. До кола вагомих дефектів роботи окружних адміністративних відділів та районних адміністративних відділень належав низький рівень підготовки їх працівників, унаслідок чого ті досить часто хибно тлумачили закони та розпорядження вищих інстанцій [5, с. 21].
Таким чином, діяльність низових органів НКВС України в середині 1920-х рр. супроводжував постійний брак працівників, які б відзначалися високим рівнем кваліфікації. На місцевому рівні цю проблему окремі особи намагалися вирішити шляхом поєднання відмінних службових обов’язків. Проте такий підхід ще більше погіршував існуючий стан справ.
Список джерел і літератури:
1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 5. Оп. 2. Спр. 32. 87 арк.
2. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 5. Оп. 2. Спр. 33. 231 арк.
3. В царині праці Наркомвнусправ УСРР. Адміністративний вісник. 1925. № 5-6. С. 23-27.
4. Обследование окружных административных аппаратов. Адміністративний вісник. 1925. № 9. С. 47-50.
5. По округам. Адміністративний вісник. 1925. № 1-2. С. 21-23.
6. По округах. Адміністративний вісник. 1925. № 7-8. С. 22-26.
____________________________________________________________________
Науковий керівник: Журба Михайло Анатолійович, доктор історичних наук, професор, Український державний університет імені Михайла Драгоманова
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter