Вивчення діапазону текстових надбудов конкретного твору належить до складних літературознавчих питань і посідає особливе місце в перекладознавчих студіях, позаяк із кожним перевиданням виникають, або ж зникають певні паратекстуальні ділянки (вступ, передмови чи післямови автора, редактора, видавця, перекладача, зауваги, критичні статті дослідників, присвяти, примітки, цитати, анотації, світлини, ілюстрації та ін.). На переконання Ж. Женетта, паратекст належить до найбільш соціалізованих проявів літературної практики, що сприяє організації взаємин із публікою [2, с. 14]. Інакше кажучи, будь-які вербальні і невербальні нашарування твору покликані взаємодіяти із реципієнтом, впливати на його перспективу, а заразом і на інтерпретацію книги. До того ж значення тексту, як зазначає Р. Воттс, «значною мірою є продуктом його практик означування» [4, с. 42]. Варто зауважити, що більшість паратекстів мають алографічну природу, себто створені не самим автором, а іншим діячем видавничого процесу, який не завжди підлягає ідентифікації. Так, в українськомовному виданні «The Secret Rose» («Таємної троянди» [1]) прослідковуємо особливу форму паратексту — інформацію про перекладача. Вона займає позицію між секцією післятекстових приміток та змістом видання і не містить відомостей про авторство зазначеного паратексту.
Виокремлення цієї текстової надбудови відбувається на тлі відсутності ідентичної довідки про письменника, який згадується побіжно в анотації, що розміщена всередині книги та повторюється на задній частині обкладинки: «До цієї збірки малої прози Вільяма Батлера Єйтса (1865-1939), лідера ірландського літературного відродження, нобелівського лауреата, увійшли твори, натхненні ірландськими віруваннями та сказаннями, вченням розенкрейцерів та іншими містичними доктринами…» [4, с. 42]. Як видно, з наведеного уривка, читач отримує обмежену інформацію про автора, яка зводиться до років життя; країни, у якій творив; нагороди; чинниками, що вплинули на художню візію. У виданні відсутнє фото письменника, натомість на контртитулі розташована графічна робота, виконана у монохромній гамі, що зображує Єйтса.
На противагу цьому, в інформації про перекладача подано псевдонім і автонім виконавиці перекладу (Олена О'Лір (Олена Бросаліна), рік її народження, літературні іпостасі, місце здобуття вищої освіти та науковий ступінь [1, с. 253]. Окрім загальних відомостей, у паратекстуальній формі зосереджено дані про поетичний доробок О'Лір, подано ретельний перелік перекладів, коло наукових зацікавлень, вказано упорядницьку та редакторську зайнятість, наявні нагороди за професійні заслуги.
Охарактеризована ділянка соціального наративу [3, с. 14], де читач має змогу дізнатися про перекладачку, познайомитися з нею (що зазвичай відбувається у площині епітексту, себто різних дискурсах, інтерв’ю, репортажах тощо), видається неспівмірною із інформацією про письменника. Внутрішня вербальна репрезентація автора впливає на читацьку перспективу твору (особливо, коли йдеться про тексти з біографічною основою). Тоді як відомості про виконавця перекладацького акту є модусною формою, що покликана додати штрихів до образу перекладача, зосередити увагу на специфіці роботи з оригіналом, відділити ідіостиль автора від стилістичної манери перекладача, який регулює текстові інтонації.
Список літератури:
1. Єйтс В. Б. Таємна троянда / пер. з англ. Олена О'Лір. Львів : Видавництво «Астролябрія», 2020. 256 с.
2. Genette G. Paratexts: Thresholds of Interpretation. Trans. Jane E. Lewin. New York : Cambridge University Press,1997.
3. Pellatt V. Text, Extratext, Metatext and Paratext in Translation. Newcastle upon Tyne : Cambridge Scholars Publishing, 2013. 165 p.
4. Watts R. Translating Culture: Reading the Paratexts to Aimé Césaire's Cahier d’un retour au pays natal. TTR: Traduction, Terminologie, Rédaction 13 (2). 2000. pp. 29-46.
_____________________________________________________________________
Науковий керівник: Цепенюк Тетяна Олегівна, кандидат філологічних наук, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка
|