Фізична культура та спорт для людей будь-якого віку збільшують природний опір організму до несприятливих факторів зовнішнього середовища, інфекцій. Наукові дослідження показують, що люди, які регулярно займаються фізичними вправами, рідше хворіють, продуктивніше працюють і довше живуть. В арсеналі фізичної культури багато різноманітних видів фізичних вправ і прийомів. Гімнастику вважають основою фізкультурної діяльності, її переваги — різноманітність і багатство вправ, широкі можливості індивідуального вибору типу та кількості вправ. Вона має загально фізіологічну дію на організм і спеціалізовану на дихальну систему. Кожна вправа має певну функцію – навантаження. Наприклад, повільна ходьба сприяє рівномірному посиленню дихання, налаштовує на подалі заняття; потягування - поглиблює дихання, збільшує гнучкість хребта, виправляє поставу тощо. Усі гімнастичні вправи слід виконувати в повільному темпі із залученням до роботи спочатку дрібних, а потім масивних м'язів.
Взагалі, фізичні навантаження збільшують життєву місткість легень з 3 до 5 л у нетренованих, у спортсменів до 7 л., підвищують аерацію легень, що є профілактикою бронхолегеневих захворювань.
Наприклад аеробіка – це комплекс фізичних вправ, який включає розминку та ходьбу з нормованою швидкістю, її виконують на свіжому повітрі. Ця процедура поєднує значну рухову активність з інтенсивним споживанням організмом кисню. Вона активно впливає на роботові симпатико-адреналової системи, знімаючи втому та відновлюючи сили організму.
Навіть помірна інтенсивність аеробної активності викликає невелике, але помітне збільшення дихання й серцевого ритму. Один зі способів оцінити, чи активність є "помірною", це почати розмовляти.
Якщо говорити вам буде досить важко й напружено, і потрібно віддихатися, щоб продовжувати розмову, ваше навантаження є достатнім. Інтенсивні аеробні вправи прискорюють дихання, і збільшують частоту серцевих скорочень.
Тому мета нашого дослідження це визначення здатності до перенесення заданого фізичного навантаження та можливий рівень вихідної тренованості.
Матеріали та методи дослідження.
Ретельно вивчено та проаналізовано [1 - 19] літературних джерел з теми роботи. Визначено та апробоване на 100 пацієнтах з застосуванням відповідних проб і індексів: з зовнішнього та внутрішнього дихання, спроб фізичного навантаження та комбінованих обстежень.
Результати дослідження та їх обговорення.
В результату комплексного функціонального обстеження 100 пацієнтів, нами встановлено, що найбільш популярні з достатньої вірогідністю (Р = 95) є дослідження:
1. Тип дихання (грудної, животом, змішане).
2. Кількість дихання: у спокою, після навантаження, через 1 хв., після навантаження.
3. Проби із затримкою подиху на вдиху - Штанге.
4. Проба Генча із затримкою подиху на видиху.
5. Сходова проба.
6. Показник Ерисмана.
7. Індекси загального фізичного розвитку.
З урахуванням результатів комплексного функціонального обстеження нами призначено з метою визначення здатності до перенесення заданого фізичного навантаження - адекватні фізичні вправи:
Дванадцятихвилинний тест: пробігти або пройти якомога далі протягом 12 хв. Якщо з’являється задишка, ненадовго сповільнити біг, поки дихання не відновиться. Ступінь адекватності до фізичної вправи визначено за спеціальними таблицями. Для проведення цього дослідження необхідно вимірювати відстань за допомогою спідометра або вираховувати її на біговій доріжці стадіону.
Для групи «практично здоровіших» апробовано так званий - півторамільний тест: треба якомога швидше пройти 1,5 милі (2400 м) і зафіксувати час. Адекватність до фізичної вправи визначено за спеціальними таблицями. Тест (відповідно з літературними джерелами) бажане призначати якщо вік обстежуваних до 30 років. Для людини з віком старіше 30 років необхідне перелік попередніх тренувань. Спочатку слід 6 тижнів тренуватися, потім звернутися до лікаря для обстеження. Слід пам'ятати, якщо під годину проведення тесту з'явиться відчуття сильної втоми, задишка, нудота, біль за грудиною, потрібно негайно зупинитися, а краще сісти.
Відповідно з комплексом функціонального обстеження та результатами фізичного навантаження визначені фактори які слід враховувати при фізичної реабілітації людини при бронхо-легеневої патології [4 - 7]. Наприклад: температури і вологості повітря; атмосферного тиску; психологічного стану та ін.
Нами встановлено що фізичні вправи при захворюваннях органів подихи володіють деякої загально тонізуючої дією.
Так загально тонізуючі вправи, поліпшуючи функцію всіх органів і систем, впливають і на подих. Для стимуляції функції дихального апарата використовуються вправи помірної й великої інтенсивності. У випадках, коли ця стимуляція не показана, застосовуються вправи малої інтенсивності. Слід урахувати, що виконання незвичайних по координації фізичних вправ може викликати порушення ритмічності подиху; правильна комбінація ритму рухів і подиху при цьому встановиться лише після багаторазових повторень рухів (що відповідає літературним даним).
Виконання вправ у швидкому темпі приводити до збільшення частоти подиху й легеневої вентиляції, супроводжується посиленим вимиванням вуглекислоти (гіпокапнія) і негативно впливає на працездатність.
Загальнозвісне [1- 17], що спеціальні вправи зміцнюють дихальну мускулатуру, збільшують рухливість грудної клітки й діафрагми, сприяють розтягуванню плевральних спайок, виведенню мокротиння, зменшенню застійних явищ у легенях, удосконалюють механізм подиху й координації подиху й рухів. Підбираються вправи відповідно вимогам, пропонованим клінічними даними. Наприклад, для розтягування плевро-діафрагмальних спайок у нижніх відділах грудної клітки застосовуються нахили тулуба в здоровішу сторону в комбінації із глибоким вдихом; для розтягування спайок у бічних відділах грудної клітки — нахили тулуба в здоровішу сторону в комбінації із глибоким видихом. Поштовхоподібний видих і дренажні вихідні положення сприяють виведенню з дихальних шляхів мокротиння, що скопився, і гною. При зниженні еластичності легеневої тканини для поліпшення легеневої вентиляції застосовуються вправи з подовженим видихом і сприятливі збільшенню рухливості грудної клітки й діафрагми.
При виконанні спеціальних вправ [14 - 17] під годину вдиху під впливом дихальних м'язів відбувається розширення грудної клітки в передні-задньому, фронтальному й вертикальному напрямках. Оскільки вентиляція здійснюється нерівномірно, найбільше повітря надходити в частині легені, що прилягають до найбільш рухливих ділянок грудної клітки й діафрагми, гірше вентилюються верхівки легенів і відділи близько коренячи легені. При виконанні вправ у вихідному положенні лежачи на спині погіршується вентиляція в задніх відділах легенів, а у вихідному положенні лежачи на боці майже виключаються рухи нижніх ребер.
Враховуючи, що нерівномірність вентиляції легенів особливо проявляється при захворюваннях органів подиху, спеціальні дихальні вправи слід застосовувати при необхідності поліпшити вентиляцію в різних ділянках легенів. Збільшення вентиляції верхівок легенів досягається за рахунок поглибленого подиху без додаткових рухів руками у вихідному положенні руки на пояс. Поліпшення вентиляції задніх відділів легенів забезпечується посиленням діафрагмального подиху. Збільшенню вступу повітря в нижні відділи легенів сприяють вправи в діафрагмальному подиху, що супроводжуються підйомом голови, розведенням плечей, підйомом рук у сторони або нагору, розгинанням тулуба. Дихальні вправи, що збільшують вентиляцію легенів, незначно підвищують споживання кисню.
При лікувальному застосуванні дихальних вправ необхідно враховувати ряд закономірностей. Звичайний видих здійснюється при розслабленні м'язів, що роблять вдих, під дією сили ваги грудної клітки. Уповільнений видих відбувається при динамічній роботі, що уступає, цих м'язів. Виведення повітря з легенів в обох випадках забезпечується в основному за рахунок еластичних сил легеневої тканини. Форсований видих відбувається при скороченні м'язів, що роблять видихнув. Посилення видиху досягається нахилом голови вперед, відомістю плечей, опусканням рук, згинанням тулуба, підйомом ніг уперед і т.п. При необхідності щадити уражена легеня дихальна вправи проводяться у вихідних положеннях, обмежуючих рухливість грудної клітки із хворої сторони (наприклад, лежачи на хворому боці). За допомогою дихальних вправ можна довільно змінювати частоту подиху. Більше інших застосовуються вправи в довільному вповільненні частоти подиху (для кращого ефекту в цих випадках рекомендується вести підрахунок «про собі»). Воно зменшує швидкість рухові повітря й знижує опір його проходженню через дихальні шляхи. Частішання подиху збільшує швидкість рухові повітря, але при цьому збільшується опір і напруга дихальних м'язів.
При показаннях до посилення вдиху або видиху випливає під година виконання дихальних вправ довільно змінювати співвідношення за годиною між вдихом і видихом (так, при посиленні видиху — збільшувати його тривалість).
Додатковий опір (вдих через звужені губи, через трубку, надування гумових камер і т.п.) зменшує частоту, збільшує глибину подиху й активізує роботові дихальних м'язів. Дихати рекомендується через ніс. При цьому поряд з очищенням і зволоженням вдихуваного повітря дратуються рецептори верхніх дихальних шляхів, що рефлекторно приводити до поширенню бронхіол, поглибленню подиху й підвищує насичення крові киснемо. При утрудненні подиху можна дихати через рот і ніс.
Не кожна людина вміє правильно дихати. Унаслідок недостатнього фізичного навантаження дихання змінилося, м'язи живота припинили свій ріст і ослабнули (у випадку недостатнього масажування органів травлення порушується їх діяльність, як наслідок виникають захворювання шлунку). Правильне дихання зумовлено ритмом нашого серцебиття. А це означає, що частота пульсу є основою рахунку під година дихання. Зовнішнє дихання – єдина вегетативна функція, якові можна контролювати, і це є базою для створення багатьох дихальних технік, суть яких полягає в зміненні глибини, частоти та ритму дихання. Вдих – це акт отримання енергії організмом. Затримка дихання на вдиху стимулює насичення тканин організму киснемо. На видиху енергія розподіляється по організму, тіло розслаблюється. Кожний тип дихання стимулює відповідну частину тіла. Регулюючи дихання, можна контролювати стан психіки, терморегуляцію, функціональну активність органів.
Найбільш поширений та простий метод лікування та профілактики захворювань є корекція дихання [1 - 17]. Наприклад, стандартом дихання здорових чоловіків є дихання животом, якщо чоловік дихає за допомогою грудей, слід скоригувати година й навантаження на кожну процедуру перекладом на дихання за допомогою живота. Стандарт дихання здорової жінки – дихання груддю, якщо жінка дихає за допомогою живота, слід скоригувати година та навантаження на кожну процедуру перекладом на дихання за допомогою груді. За змішаного типу дихання в дорослих, підлітків, дітей слід обережно декілька разів на добу проводити дихальні вправи з перекладом на дихання груддю або животом залежно від статі та патології людини.
Дихальні вправи йогів. Основною дихальних вправ йогів є повне дихання. Розрізняють три фази (частини) дихання: черевна, середня, верхня.
Черевне дихання. Необхідно зосередити своє дихання в ділянці пупка. Під година видиху через ніс живіт треба втягнути якомога більше. Діафрагма виснажена. Черевна стінка випинається на поверхню, а нижня частина легенів у цей година наповнюється повітрям. Грудна клітка лишається нерухомою, тільки живіт виконує хвилеподібні рухи й звільняє нижню частину легенів. Видих завжди слід робити через ніс. Черевне дихання дає можливість відпочити серцю, знижує кров'яний тиск, регулює діяльність шлунково-кишкового тракту та сприяє гарному травленню, робить масаж органів черевної порожнини,
Середнє дихання. Увагу зосереджено на ребрах – під година вдиху ребра розширюються максимально. Видих також здійснюють через ніс, стискуючи ребра. Таке дихання сприяє зниженню напруги серця, освіжає дах, що циркулює в печінці, селезінці, шлунку, нирках.
Верхнє дихання. Увагу треба зосередити на верхівці легень, робити вдих одночасно з підніманням ключиць і плечей уверх і назад. Вдихати через ніс, повільно наповнюючи верхню частину легенів. Видихати також через ніс, опускаючи ключиці та плечі. Під час верхнього дихання середня частина грудної клітки залишається нерухомою.
Повне дихання. Наповнює весь організм свіжим киснемо й життєвою енергією. У цілому ця вправа зміцнює, омолоджує, тонізує організм, добрі впливає на всі частини тіла та мозок. Після видиху треба повільно вдихати через ніс (на вісім ударів пульсу), чергуючи та поєднуючи нижнє, середнє та верхнє дихання у хвилеподібному та безперервному русі. Піднявши трохи плечі та ключиці, спочатку випинайте живіт, а потім розширте ребра. Видихуйте в тій же послідовності – знизу-нагору, втягуючи живіт, стискаючи ребра, опускаючи плечі та ключиці. У момент повного вдиху можлива затримка дихання без зусилля, до звичайного бажання зробити наступний вдих. Видих на вісім ударів пульсу. Це дихання заспокоює нервову систему та психіку, розвиває силу волі й упевненість у собі.
Очищувальне дихання. Повільний вдих носом як під час повного дихання йогів, і зразу видих. Губи зложіть як для свисту, не надувайте щоки. Зробіть ряд коротких сильних видихів. М'язи живота відіграють важливу роль, а робота діафрагми та ребер допомагає лікувати багато запальних процесів, очищує легені та дах. Під час заняття повне дихання виконують по сім разів, усі інші вправи – по три – п'ять разів.
Дихання за методом Стрельнікової А.Н. Основою цієї гімнастики є утворення парадоксу проміж актами вдиху – видиху та роботою дихальних м'язів. Наприклад, на вдиху, за традиційного дихання, потрібно за допомогою м'язів збільшити грудну клітку, а під час дихання за методом Стрельнікової за допомогою м'язів на вдиху потрібно зменшувати грудну клітку. На видиху – навпаки.
Цій спосіб лікування полягає в застосуванні прийомів парадоксальної дихальної гімнастики: коли при дихальних рухах грудна клітка стискується, хворий робить активний вдих; при русі, коли грудна клітка розширюється – пасивний видих. Застосування цієї методики не дає перебудови стереотипові дихальних рухів, тренування м’язів, що беруть участь в диханні і фонації, збільшення дихального об’єму і життєвої ємності легень, не виробляється динамічного стереотипу.
Висновки
Відповідне з метою роботи нами підтверджено як достатньо перспективне (Р = 95) – комплексне функціональне обстеження дихання для визначення здатності до перенесення заданого фізичного навантаження.
За результатами дослідження передбачається індивідуальне - адекватне результатам
функціонального стану, створення персональних програм фізичного оздоровлення.
Література
1. Бароненко В. А. Здоровье и физическая культура студента / В.А. Бароненко, Л. А. Рапопорт. – Москва : Альфа-М, 2003. – 417 с.
2. Белая Н. А. Лечебная физкультура и массаж / Н. А. Белая. – Москва: Советский спорт, 2001. – 272 с.
3. Бісмак О. В. Основи фізичної реабілітації: навчальний посібник / О.В. Бісмак, Н. Г. Мельнік. – Харків : Бровін О.В., 2010. – 120 с.
4. Емфізема легень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL:http://medical-enc.com. ua/emfizema-legkih.htm.
5. Емфізема легень: ознаки і лікування народними способами [Електронний ресурс].–Режим доступу: URL:http://momandkids.net.ua/narodni-rezepty/-emfizema-lehgen-likyvananarodnumy-zasobamy.html.
6. Епифанов В. А. Восстановительная медицина: учебник / В.А. Епифанов. – Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2012. – 304 с.
7. Комплекс вправ ЛФК при пневмонії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL:http://loveginka.xyz/zdorov-ja/organi-dihannja/7724-kompleks-vprav-lfk-pri-pnevmonii.html.
8. Лечебная физическая культура : учеб. для студ. высш. учеб. заведений/С. Н. Попов, Н. М. Валеев, Т. С. Гарасева [и др.]. – Москва : Академия, 2004. – 416с.
9. Лікувальна фізична культура [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Лікувальна фізична культура.
10. Менхин А. В. Оздоровительная гимнастика: теория и методика / А.В. Менхин, Ю. В. Менхин. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2002. – 384 с.
11. Мухін В.М. Фізична реабілітація / В.М. Мухін. – Київ: Олімпійська література, 2005. – 424 с.
12. Періоди застосування лікувальної фізкультури. Режими рухової активності, їх характеристика. Правила підбору фізичних вправ. Побудова і проведення лікувальної фізкультури, дозування фізичного навантаження, методи вивчення і оцінки реакції на фізичне навантаження [Електронний ресурс]. – Режим доступу : URL: http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/fiz reabil/classes stud/uk/ med/health/ptn/основи - фізичної - реабілітації/- курс/ 5. – Періоди застосування лікувальної фізкультури.htm.
13. Пирогова Л. А. Основы медицинской реабилитации и немедикаментозной терапии : учебное пособие / Л. А. Пирогова. – Гродно : ГрГМУ 2008. – 212 с.
14. Соколовський В. С. Лікувальна фізична культура: підручник / В.С. Соколовський, Н. О. Романова, О. Г. Юшковська. – Одеса: Одес.держ. мед. ун-т., 2005. – 234 с.
15. Сухан В. С. Лікувальна фізична культура при захворюваннях органів
дихання : методичні рекомендації / О. С. Блага, Л. В. Дичка, В.С. Сухан. – Ужгород : АУТДОР-ШАРК, 2014. – 51 с.
16. Форми лікувальної фізичної культури [Електронний ресурс]. – Режим доступу : URL : http://medical-enc.com.ua/formy.htm.
17. Фурманов А. Г. Оздоровительная физическая культура : учеб. для студентов вузов / А. Г. Фурманов, М. Б. Юспа. – Минск : Тесей, 2003. – 528 с.
18. Ципин Л. Л. Физическая культура с основами здорового образа жизни: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Л. Л. Ципин. – Санкт-Петербург: СПбГАФК им. П.Ф. Лесгафта, 2002. – 164 с.
19. Шапкова Л. В. Частные методики адаптивной физической культуры : учебное пособие / Л. В. Шапкова. – Москва : Советский спорт, 2003. – 464 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter