Фемінітиви – це «група слів жіночого роду за певним станом, альтернативних або парних аналогічним словам чоловічого роду, від яких вони утворюються суфіксально. Залежно від класифікації до фемінітивів включають назви самиць тварин та іноді слова спільного роду» [4].
В українській мові функціонує низка фемінітивів, наприклад: учителька ← учитель; продавчиня ← продавець; поетеса, поетка ← поет тощо, проте в окремих мовах світу, таких як іспанська, французька, італійська та багатьох інших, фемінітиви є більш поширеними та частішими за вживанням.
Фемінітиви використовуються для того, щоб уникнути стереотипів та дискримінації на підставі статі, а також для підкреслення рівності та різноманітності гендерних ролей комунікантів у мові. Вони допомагають акцентувати увагу на різноманітність і рівність статей, враховувати різницю між жіночим та чоловічим суспільним досвідом.
В українській мові фемінітиви відомі з найдавніших дописемних часів, але унормовані ці лексичні одиниці стали завдяки книгописанню – оригінальному й перекладному. Найдавнішими за походженням у ранній писемний період були назви жінок індоєвропейського та праслов’янського походження. Наприклад: госпожа, жена, кормилиця, мати, матерь, ремествениця, сестра… («Руська правда», ХІ століття), дѣва, дѣвица, дѣвка, жена, мати, Богородица («Слово о полку Ігоревім», ХІІ століття) [2].
Христина Дацишин висвітлює думку про те, що «Фемінітиви в українській мові не є новим явищем, зокрема, такі слова фіксує словник Грінченка, близько 700 фемінітивів є у “Словнику української мови” в 11 т. Однак останнім часом можна спостерігати бурхливі словотворчі процеси, пов’язані із творенням таких слів. За підрахунками науковців, кількість новітніх фемінітивів збільшилася від 2005 р. в 10–11 разів» [3].
Оленою Малаховою визначено 13 суфіксів, які можуть утворювати іменники – назви осіб жіночої статі. Серед них найпродуктивнішими є суфікси -к- (учителька, директорка, лідерка, винищувачка), -иц- (урядовиця, авантюрниця, очільниця), -ин- (філологиня, філософиня, своякиня), -ес- (агентеса, адвокатеса, критикеса), меншою мірою -ис- (актриса, редактриса). До речі, деякі суфікси можуть утворювати варіанти фемінітивів з однаковим лексичним значенням: мовознавиця і мовознавчиня, чемпіонка і чемпіонеса, водійка і водійчиня і под.
Марія Брус зауважує: «Фемінітивна підсистема формувалася впродовж усієї історії розвитку української мови і відображає багато власних діахронних і синхронних лінгвальних явищ – від глибоких дописемних часів і протягом усієї писемної доби, із показовими, численними й прогресивними змінами в межах кожного синхронного зрізу. Зберігаючи питомі зв’язки, фемінітивна підсистема зазнавала розширення і збагачення від одного синхронного зрізу до іншого» [1, с. 5].
За час свого розвитку фемінітивна підсистема української літературної мови зазнала впливу внутрішніх і зовнішніх чинників. Крім власне мовних змін, специфіку категорії жіночості української мови репрезентують етнолінгвістичні, соціолінгвістичні, лінгвоареалогічні та лінгвокультурологічні явища. Вони забезпечують лінгвалізацію жіночих образів у контексті української культури [1, с. 5].
Використання фемінітивів у мовленні є важливим кроком у напрямку підтримки гендерної рівності і виправлення стереотипів, які існують у суспільній свідомості. Перш за все, це надає можливість показати рівність статей, уникнути виключення жінок з різних соціальних груп. Наприклад: на позначення людей, які займаються педагогічною діяльністю, функціонують іменники вчитель → вчителька, вихователь → вихователька; фахівців із вищою медичною освітою називають лікар → лікарка; той, хто продає будь-який товар – продавець → продавчиня та ін. Подібні варіанти родового розрізнення засвідчують той факт, що обидві статі можуть займатися тією чи іншою професією.
По-друге, використання фемінітивів сприяє покращенню розуміння гендерної рівності, наголошуючи на тому, що жінки і чоловіки мають рівні права та можливості в усіх сферах життя. Це сприяє формуванню усвідомлення необхідності боротьби з гендерними стереотипами і нерівністю, яку вони провокують.
По-третє, використання фемінітивів полегшує спілкування, особливо в тих випадках, коли не відомо стать особи (чи в цілому колективу), про який йдеться; передбачає врахування гендерних ідентифікацій.
Отже, фемінітиви – це не лише слова, але й активна практика, що спонукає до дій у напрямку створення більш справедливого та рівноправного оточення для всіх. Використання фемінітивів стає не лише мовним виразом, але і важливим елементом соціокультурних змін на шляху до більш гуманного та рівноправного суспільства.
Список використаних джерел
1.Брус М. П. Фемінітиви в українській мові: генеза, еволюція, функціонування : монографія. Івано-Франківськ : ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», 2019. 440 с.
2.Давня українська мова. Фемінітиви та їхнє походження. : веб-сайт. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/davnia-ukrayinska-mova/31149104.html (дата звертання: 08.04.2023)
3.Засоби масової інформації і динаміка мовної норми: новітні фемінітиви як відображення суспільних викликів сьогодення : веб сайт URL: https://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal-paper/2020/may/21708/27.pdf (дата звертання: 08.04.2023)
4.Фемінітиви : веб-сайт. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%
D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%B8 (дата звертання: 16.11.2023)
___________________________________________________________
Науковий керівник: Волянюк Інна Оверківна, кандидат філологічних наук, доцент, Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса Шевченка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter