Феномен комунікативної компетентності не втрачає своєї актуальності за жодних обставин чи соціальних умов. Комунікативна компетентність є необхідною для діяльності фахівця, оскільки спілкування, яке розглядається у психологічній науці як «діяльність у діяльності», супроводжує усі види людської активності і в першу чергу професійну діяльність особистості. Відтак, за образним висловом американського психолога Деніела Гоулмена, комунікативна компетентність включається роботодавцями у базову компетентність – так звані «soft skills» (поряд із спеціальними знаннями і досвідом – hard skills), які необхідні працівникові для виконання поставлених перед ним професійних завдань [2].
Феномен комунікативної компетентності був об’єктом дослідження таких відомих науковців, як М.Андерсон, Е.Берн, Т.Гордон, П.Грайс, Д.Каті, Л.Лі, Г.Лассвель, Р.Пільконіс, О.Сидоренко, Т.Яценко та інших. Термін «комунікативна компетентність» походить з латинського слова «communico» – роблю загальним, пов’язую, спілкуюся і слова «competens» (competentis) – здатний, що в свою чергу, означає сукупність знань про норми і правила ведення природної комунікації – діалогу, суперечки, переговорів тощо [3, с.209].
Вперше термін «комунікативна компетентність» вжив американський лінгвіст Д. Хаймс, відповідно до слів якого її сутність полягає у внутрішньому розумінні ситуаційної доречності мови на основі притаманних людині знань та вмінь успішного й ефективного спілкування [4]. І.О.Чеботарьова зазначає, що cучасні вчені трактують його як сукупність знань, умінь і навичок, необхідних для ефективного спілкування, котрі формуються в процесі навчання та в результаті практичного досвіду взаємодії з іншими людьми. Відтак комунікативна компетентність передбачає «володіння складними комунікативними навичками та вміннями, формування адекватних умінь в нових соціальних структурах, знання культурних норм і обмежень в спілкуванні, знання звичаїв, традицій, етикету у сфері спілкування, дотримання пристойності, вихованість, орієнтацію в комунікативних засобах, що виражаються в рамках даної професії» [3, с.209].
Ми розділяємо підхід В.В.Коваленко, О.М.Корніяки, Д.В.Марценюк, І.О.Чеботарьової [1;2;3], які вважають комунікативну компетентність одним із основних компонентів професійної готовності та професіоналізму, що передбачає знання людини про способи цілеспрямованого використання нею мовних засобів для вирішення завдань спілкування, високий рівень володіння рідною мовою, культурою спілкування, інформаційно-комп’ютерними технологіями тощо. Тобто комунікативна компетентність є складно організованим поєднанням комунікативних знань і вмінь, що відображають цілі та результати здійснюваної суб’єктом спілкування комунікативної діяльності.
Завдяки комунікативній компетентності суб’єкт реалізує у процесі діяльності й спілкування три основних функції: комунікативну, перцептивну й інтерактивну (див. рис.1), які в свою чергу, передбачають наявність наступних умінь:
Таблиця 1
Комунікативна компетентність
Отже, як бачимо, комунікативна компетентність є складним інтегративним, цілісним психічним утворенням, яка забезпечує функцію адаптації і ефективного функціонування особистості в соціумі, а також є однією із умов успішності її професійної діяльності. Комунікативна компетентність виступає одним з основних факторів позитивного іміджу фахівця, сприяє його успішній самопрезентації та ефективності вирішення особистісних і професійних завдань.
Список літератури:
1. Коваленко В., Марценюк Д. Комунікативна компетентність як складова професійної компетентності соціального працівника. Молодий вчений. 2020. №4(80). С. 75-77.
2. Корніяка О.М. Розвиток комунікативної компетентності особистості в сучасному соціокомунікативному просторі: Матеріали ІІ Всеукраїнського психологічного конгресу, присвяченого 110 річниці від дня народження Г.С. Костюка (19 – 20 квітня 2010 року). Київ: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. Т.І. С. 140 – 145.
3. Чеботарьова І.О. Комунікативна компетентність: теоретичний аспект. Наукові записки кафедри педагогіки. Випуск ХХХVІ. Харків: Харківський національний університет ім . В.Н. Каразіна, 2014. С.25-215.
4. Hymes D. On Communicative Competence. The Communicative Approach to Language Teaching. London, 1979. P. 5–27.
_________________________________________________________
Науковий керівник: Свідерська Галина Мирославівна, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології розвитку та консультування, Тернопільський національний падагогічний університет імені Володимира Гнатюка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter