Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», на Державну кримінально-виконавчу службу України (надалі – ДКВС України) покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Стаття 6 Закону визначає, що ДКВС України при цьому відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції [1]. Згідно статті 104 Кримінально-виконавчого кодексу України, в колоніях здійснюється оперативно-розшукова діяльність, основним завданням якої є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою: забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб; попередження і виявлення кримінальних правопорушень, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання [2].
В даному контексті, актуального звучання набуває проблематика є дослідження проблемних питань та можливостей впровадження в Україні нових підходів і організаційних форм, які би сприяли виправленню, ресоціалізації, реабілітації засуджених.
Указом Президента України від 26.05.2020 року №203/2020 було затверджено Річну національну програму під егідою Комісії Україна - НАТО на 2020 рік [3], яка ставить на меті забезпечення виконання пріоритетних завдань інтеграції України до Організації Північноатлантичного договору, визначає деталізовану стратегічну мету співпраці та окреслює низку цілей з очікуваними результатами реалізації до кінця 2025 року. Зокрема, в межах «Стратегічна мета 1.4. Діяльність судових, правоохоронних органів і кримінально-виконавчих установ ґрунтується на принципах верховенства права» позначено «Ціль 1.4.3. Функціонує (створена) ефективна та прозора кримінально-виконавча система, що забезпечує виправлення і ресоціалізацію засуджених, запобігання вчиненню ними повторних злочинів» та з метою досягнення вказаної цілі визначено очікувані результати до кінця 2025 року.
Наголос на ресоціалізації, переході від карального підходу до реабілітації – це важливий елемент суспільного буття на основі сформованого на межі XIX-XX ст.ст. переходу європейської кримінальної політики. В контексті проблематики сучасного українського кримінально-виконавчого права, привертає увагу дотичний до цього завдання п. 14.3.4. програми, який встановлює завдання створення в органах та установах кримінально-виконавчої системи безпечного середовища, що досягається виконанням таких пріоритетних завдань: забезпечення динамічної безпеки, забезпечення процедурної безпеки, забезпечення фізичної безпеки (термін виконання – постійно).
Проте законодавче визначення поняття «безпеки» у кримінально-виконавчому законодавстві на сьогодні відсутнє, однак, варто зазначити, надзвичайно необхідне. Особливо з огляду на активне реформування пенітенціарної системи відповідно до вимог часу та євроінтеграційного курсу України, у зв’язку з яким національне законодавство потребує приведення у відповідність до міжнародно-правових актів. Необхідність забезпечення процедурної, динамічної та фізичної безпеки в установах виконання покарань є новелою для українського законодавства, проте вона передбачена чи не усіма базовими міжнародними документами у сфері поводження із засудженими та ув’язненими. Зокрема, і Європейськими пенітенціарними (в’язничними) правилами [4], що затверджені Комітетом міністрів Ради Європи під егідою Ради Європи на основі Мінімальних стандартних правил поводження із ув’язненими для кращого їх узгодження з європейським контекстом [5, с. 82].
Також, з огляду на прямий зв’язок визначеної статтею 104 Кримінально-виконавчого кодексу України мети оперативно-розшукової діяльності (забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб), цілей і завдань «Річної національної програми під егідою Комісії Україна - НАТО на 2020 рік», рекомендацій Європейських пенітенціарних (в’язничних) правил, принципову важливість режиму відбування покарання для досягнення мети і завдань покарання, слід звернути пильну увагу на організацію належної оперативно-розшукової діяльності в роботі ДКВС України; рішуче відкинути думки щодо рудиментарного характеру такого роду правоохоронної діяльності в місцях позбавлення волі. Найважливішим у цьому питанні є визначення вмісту і форм взаємодії оперативних підрозділів в місцях позбавлення волі, визначення актуальних завдань і пріоритетів такої діяльності.
Список літератури:
1. Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». Відомості Верховної Ради України. 2005. № 30. Ст. 409.
2. Кримінально-виконавчий кодекс України. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 3. Ст. 21.
3. Про Річну національну програму під егідою Комісії Україна - НАТО на 2020 рік. Відомості Верховної Ради України. 2020. № 45 стор. 13. Ст. 1425. Код акта 99325/2020
4. Європейські пенітенціарні правила: Рекомендація № R (2006)2 Комітету Міністрів держав-учасниць від 11.01.2006. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_032#Text (дата звернення: 15.11.2023)
5. Гавриленко Н.А. Поняття «безпеки» у кримінально-виконавчому законодавстві: проблеми тлумачення. Кримінально-виконавча система України та її роль у розбудові правової і соціальної держави: матеріали VІIІ заочної міжнародної науково-практичної конференції (м. Чернігів, 26 листопада 2021 р.). Чернігів: Академія ДПтС, 2021. 346 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter