Аналізуючи традиції і специфіку найвідоміших у Європі національних шкіл бального танцю, важливо проаналізувати та узагальнити роль та значення професійної діяльності англійських, італійських, французьких і німецьких хореографів: Франція історично стала законодавицею розвитку бальної хореографії; Великобританія зробила величезний внесок у розвиток мистецтва бальної хореографії; в Італії сформувався унікальний і неповторний стиль виконання європейської програми; бально-спортивні організації Німеччини, маючи давні національні традиції, перебувають у пошуках власної ідентичності, що переконливо доводить аналіз діяльності всесвітньо відомого Відкритого чемпіонату Німеччини зі спортивних бальних танців.
Впродовж тривалого часу багато фахівців (Д.Д. Базела, М.В. Богданова, О.М. Вакуленко, Н.О. Горбатова, О.В. Касьянова, М.Е. Кеба, А.І. Крись, Л.В. Шестопал та ін.), розглядили поверхово вищезазначене питання. Отже, проаналізувати процеси розвитку бальної хореографії на початку ХХ століття у європейських країнах, а саме - вплив професійної діяльності англійських, італійських, французьких і німецьких хореографів на розвиток бального танцю на початку ХХ століття, є важливим та актуальним для розвитку хореографічної науки і практики.
Мета статті – розглянути творчі процеси та діяльність англійських, італійських, французьких і німецьких хореографів, на початку ХХ століття, та їх вплив на розвиток бального танцю.
Наукова новизна полягає в дослідженні та аналізуванні процесів творчості та діяльності англійських, італійських, французьких і німецьких хореографів, а саме - їх вплив на розвиток бального танцю, на початку ХХ століття.
Ключові слова: бальна хореографія, бальний танець, конкурсний танець.
У Великобританії відбулося формування, стандартизація та загальна еволюція тих танців, що нині вважають основою європейського бального стилю. Водночас стандартизація національного англійського стилю — процес набагато складніший за встановлення певної форми кроків та фігур танців. Послідовно стверджуючи, що танець є вираженням національного характеру, професійні танцюристи і вчителі танців прагнули створити британську форму танцю, що відрізняється від іноземних форм. Професійні танцювальні експерти нерідко наголошували на тому, що нові британські танцювальні форми перевершували оригінал: «фокстрот, який танцюють сьогодні в Лондоні, – це англійський танець, не дивлячись на його американський початок, і ми надаємо перевагу танцювати його по-своєму» [3]. Саме «англізація» іноземних бальних танців, на нашу думку, є одним із найважливіших елементів у процесі створення національної танцювальної культури Великобританії у 1920–1930-х рр. та післявоєнний період [2, с.249].
Французькі танцмейстери стали авторами систем хореографічної нотації, підручників-самовчителів, досліджень з історії бальних танців, багатьох навчальних танцювальних методик, а також величезної кількості професійної лексики, що лежить в основі понятійно-термінологічного апарату з бальної хореографії. У Франції ще в ХVІІІ ст. починається процес демократизації бальної хореографії, яка вже в ХІХ ст. з салонного мистецтва перетворюється на предмет дозвілля різних соціальних верств по всій Європі. У ХХ ст. Франція стала тими воротами, що відкривали для Європи неєвропейські види бальних танців, які згодом набували стандартизації в англійському професійному середовищі [2, с 249]. Саме в Парижі набули популярності аргентинське танго та іспанський пасодобль, тут починав свою діяльність фундатор латиноамериканської програми бальних танців П’єр Цюрхер-Марголє, який разом з англійськими колегами після Другої світової війни здійснив прорив в історії розвитку бальної хореографії. У 1907 році, Франція стала ініціатором організації танцювальних змагань - в Ніцці відбулися перші змагання з танго, організатором яких був К. де Реналь (Франція) [1, с. 123].
Ставши професійною набагато пізніше (Італія стала повноправним членом WDSF аж у липні 2006 р. [4]), італійська школа бального танцю, що відрізняється своєрідною манерою, технікою виконання, високою динамікою і експресією, яскраво заявила про себе у 1990-ті рр. Фокусування на базових технічних компонентах привело італійських танцюристів до новаторського підходу до виконання усіх видів програм бального танцю. Пасіонарність, енергетичність, динамізм, ритмічність, скоординованість у роботі італійських пар призводять до вражаючої видовищності їх виступів, створення артистичних образів і хореографічної драматургії.
На теперішній час German Open Championship — найбільший в світі чемпіонат з танцювального спорту, не менш популярний за Блекпульський фестиваль у Великобританії. Він вважається одним із головних щорічних подій у світі спортивних бальних танців. Головними тенденціями розвитку Німецького відкритого чемпіонату з бальних танців, на нашу думку, є розширення програми змагань (долучення фрістайлу, шоу-програм, ансамблів; чемпіонатів і показів з європейського та латиноамериканського секвею та ін.); зміну застарілих систем оцінювання; постійне підвищення технічної майстерності учасників Відкритого чемпіонату Німеччини, що зумовлено загальним прагненням посилення спортивної техніки та видовищності бального танцю, у тому числі через складне візуально-технічне оформлення танцполів [2, с.250].
На прикладі західноєвропейських держав, що на сьогоднішній день є лідерами в сфері бальної хореографії, можна певною мірою визначити загальні тенденції розвитку цього виду мистецтва у європейському регіоні та загалом у світі. Мова йде, по-перше, про розвиток класичних традицій, започаткованих у ХХ ст., про культивування бального танцю як вираження національного характеру (цю концептуальну позицію послідовно відстоюють представники англійської школи); по-друге, про симбіотичні хореографічні форми, які, вірогідно, впливатимуть на майбутнє бальної хореографії (прикладом вдалої рецепції етнічних танців неєвропейських народів, які стають мешканцями західноєвропейського регіону, є французька хореографічна культура, яка була відкрита до нових танцювальних форм протягом усього ХХ ст.), по-третє, про інноваційний підхіод до хореографії бальних танців, розробки нової образності, техніки і драматургії виконання (цим відрізняються італійські танцюристи); по-четверте, про збільшення спортивної складової і видовищності бального танцю (тут яскравим прикладом є діяльність німецьких танцювально-спортивних організацій, які невпинно збільшують долю фрістайлу, шоу-програм, ансамблів, показів з європейського та латиноамериканського секвею, а також спонукають до постійне підвищення технічної майстерності учасників Відкритого чемпіонату Німеччини).
Отже, школи бального танцю сформувались як творчо–наукові об’єднання, наслідком діяльності яких стало вироблення виконавської стилістики, усталеної та специфічної методики викладання, а також наукової парадигми, яка обґрунтовує ті чи інші погляди на нагальні проблеми бальної хореографії.
Список використаних джерел:
1.Базела, Д. Д. (2019). Міжнародні організації та їх вплив на розвиток спортивно-танцювального руху в Україні. Мистецтвознавчі записки НАК- ККіМ. Вип. 36, 121–128.
2.Павлюк Т. С. Бальна хореографія ХХ – початку ХХІ ст.: генезис, соціокультурний контекст, тенденції розвитку: дис… доктора мистецтвознавства: спец. 26.00.01 – теорія та історія культури / НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. Київ, 2021. 560 с.
3.Dancer. To the Dance Bands of London. Dancing Times. 1924. March. р. 615.
4.Member of WDSF. World dance sport federation: official site. URL : https://www.worlddancesport.org/Member (дата звернення 03.09.2023).
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter