Будучи надзвичайно важливим державним механізмом правоохоронні органи покликані гарантувати особистий захист прав, свобод і законних інтересів громадян, забезпечити національну безпеку держави. Широке коло завдань, що стоять перед правоохоронними органами випливає із положень нормативно-правових актів, зокрема, положень ст. 92 Конституції України, відповідно до якої виключно законами визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи національної безпеки і забезпечення громадського порядку. Конституцією України, як зазначає О. Світличний встановлено загальне правило, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються. Це означає, що вони не лише проголошуються, декларуються державою, а й мають реалізовуватися за допомогою відповідного механізму [1, с. 28].
Одним із найважливіших показників рівня цивілізованості суспільства є реальність забезпечення прав і свобод людини. Людина має отримати від держави ефективний захист не лише у законі, але й на практиці. Тому більшість країн світу займаються удосконаленням організації в діяльності правоохоронних органів. Як свідчить досвід, конституційне визнання державою основних прав та свобод людини і громадянина ще не є гарантією створення належних умов для їх охорони та захисту від протиправних посягань і подальше їх поновлення. Якісна і злагоджена робота державних інституцій, створених задля досягнення такої мети, повинна стати запорукою забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина [2, с. 167].
Наведене свідчить, що завдяки праву та правовому регулюванню відбувається упорядкування суспільних відносин, забезпечено виділення та закріплення прав і свобод особи й інших учасників публічно-правових відносин, створено відповідні правові механізми їх забезпечення та захисту [3, с.166].
Отже, правове регулювання – це специфічні способи впливу держави (її органів), які застосовують різні форми та методи впливу з метою упорядкування суспільних відносин. Наприклад, предметну діяльність та деталізацію правоохоронного органу ми знаходимо в законодавчому акті, який визначає правові засади організації, порядок діяльності функції та повноваження того чи іншого правоохоронного органу. Так, згідно частини першої ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 р. №876-VII, національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами – із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Із наведеного випливає, що крім іншого, спеціальні закони України регулюють напрями діяльності правоохоронних органів відповідно до визначених повноважень, які є суб’єктами адміністративно-правових відносин, складовими яких є об’єкти й охоплюються адміністративною правоздатністю і дієздатністю та юридичними фактами.
У наслідок реалізації норм адміністративного права виникають адміністративно-правові відносини, що є суспільними відносинами, урегульованими нормами адміністративного права, у яких сторони беруть участь як носії прав та обов’язків, установлених і забезпечених адміністративно-правовими приписами [4, с. 107].
Зазначені види адміністративно-правових відносин відіграють важливу роль в діяльності правоохоронних органів, від стану цих відносин залежить реалізація і виконання поставлених завдань, що стоять перед кожним органом та їхніми посадовими особами.
Вертикальні правовідносини більшою мірою виражають сутність адміністративно-правового регулювання та характер зв’язків у сфері управління. Ці відносини часто називають владовідносинами. Виникають вони між спів підпорядкованими у правовому розумінні сторонами та виражають юридичну залежність однієї сторони від другої [5, с. 108]. Прикладом вертикальних управлінських правовідносин є відносини між Кабінетом Міністрів України і Міністерство внутрішніх справ України. Так, відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 р. №878, Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
На відміну від вертикальних управлінських правовідносин, прикладом горизонтальних правовідносин можуть бути відносини між Національною поліції та Національною гвардією України, що входить до системи, як рівноправні органи Міністерства внутрішніх справ України.
Питому вагу в діяльності правоохоронних органів відіграють регулятивні та правоохоронні відносини. Регулятивні відносини в діяльності правоохоронних органів – це постійні позитивні відносини, які насамперед пов’язані зі специфікою діяльності правоохоронних органів, можуть виникати як у самій структурі правоохоронного органу, наприклад, між посадовими особами кримінальної поліції та посадовими особами органу досудового розслідування. Регулятивні відносини можуть виникати між керівним органом та нижчими структурами. Наприклад, між Міністерством внутрішніх справ України та Національною гвардією України. Вони також можуть виникати між громадянами і посадовими особами, зокрема, Національною поліції. Такі відносини перш за все виникають у процесі діяльності поліції у їх відносинах із громадянами, які дотримуються правомірної поведінки.
Правове регулювання діяльності правоохоронних органів здійснюється за допомогою адміністративних норм, які перетворюються в адміністративно-правові правовідносини. В юридичній літературі ми знаходимо різні наукові погляди щодо тлумачення вказаних правових відносин. Не вдаючись до широкого аналізу наукових думок, зазначимо, що у своїй більшості науковці визначають, ще адміністративне-правовими відносин ами – це суспільні відносини у сфер державного управления, учасники яких є носія прав і обов ‘язків, урегульованих нормами адміністративного права [6, с. 51], або адміністративно-правові відносини – це урегульовані адміністративно-правовою нормою суспільні відносини, що складаються у галузі державного управління та адміністративної охорони публічного правопорядку, один з учасників або всі учасники яких є носіями владних повноважень, а також суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, які перебувають під охороною держави [7, c. 161].
Отже, адміністративно-правовими відносинами у сфері діяльності правоохоронних органів є: юридичні факти; суспільні відносини, що виникають у сфері публічного управління; однією зі сторін обов’язково є правоохоронний орган; наявність прав і обов’язків; юридична нерівність сторін; врегульовані адміністративно-правовими нормами ( вертикальні, горизонтальні, регулятивні, правоохоронні правовідносини); виникають за ініціативою будь-якого суб’єкта; виражають публічно-правовий інтерес; порушення стороною своїх прав і обов’язків тягне, як правило, заходи адміністративного примусу; процедура вирішення спорів між сторонами вирішується в адміністративному або судовому порядку.
Сфера діяльності правоохоронних органів охоплює широке коло суспільних відносин, серед яких правоохоронна та правозахисна функція є однією із основних в діяльності цих органів, їхніх посадових і службових осіб.
Правоохоронні відносини займають провідне місце в діяльності правоохоронних органів і пов’язані з реалізацією функцій держави. На це вказують нормативні акти, що регулюють відносини того чи іншого органу. Так, згідно частини першої ст. 2 Закону України «Про Національну гвардію України», основними функціями Національної гвардії України, зокрема є: охорона громадської безпеки і порядку, забезпечення захисту та охорони життя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів громадян; охорона громадської безпеки і порядку під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів, що створюють небезпеку для життя та здоров’я громадян; забезпечення охорони органів державної влади.
З метою виконання покладених на військовослужбовців Національної гвардії України завдань, вони мають право здійснювати превентивні та поліцейські заходи примусу. На відміну від Національної гвардії України, правоохоронні відносини є більш виразними в діяльності Національної поліції. Це в першу чергу пов’язано зі специфікою діяльності цього органу. Згідно ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIII, основним завданням цього органу є: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Наведені нормативні акти, по-перше, складають предмет адміністративного права, по-друге, ці відносини окреслюються суспільними відносинами й вказують, що у сфері діяльності правоохонного органу можуть виникати різноманітні правовідносини. Зокрема, це відносини між посадовою особою публічного права – обов’язковий учасник таких відносин, з іншої – приватна особа – громадянин.
Отже, правоохоронні відносини охоплюють визначену нормативно-правовими актами правоохоронну функцію держави, яка покладає на правоохоронні органи конкретні завдання, які спрямовані на забезпечення пріоритету охорони прав і свобод людини та громадянина, охорони їх життя і здоров’я, забезпечення громадської безпеки, суспільства і держави від протиправних посягань.
Що стосується дефініції «механізм правового регулювання» або «адмністративно-правовий механізм» та «адміністративно-правове забезпечення», то в юридичній науці відсутня єдина точка зору науковців щодо цих понять. Водночас незважаючи на відсутність єдиної точкаи зору, об’єднавчим дій цих категорій є сукупність нормативно-пра¬во¬во¬го інстру¬мен¬тарію, за допомогою якого забезпечується дія даних механізмів. Теоретики права М. Кель¬ман та О. Му¬ра¬шин ха¬рак¬те¬ри¬зу¬ють ме¬ханізм пра¬во¬во¬го ре¬гулюван¬ня як єди¬ну си¬с¬те¬му пра¬во¬вих за¬собів, за до¬по¬мо¬гою яких здійснюється ре¬зуль¬та¬тив¬не пра¬вове впо¬ряд¬ку¬ван¬ня суспільних відно¬син та подо¬лан¬ня пе¬ре¬пон, які сто¬ять на шля¬ху за¬до¬во¬лен¬ня інте-ресів суб’єктів пра¬ва [8, с. 372]. На думку Н. Волк, сьогодні механізм адміністративно-правового регулювання суспільних відносин розглядається як категорія, що виражає процес переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин, які регулюються нормами цієї галузі права. Інакше кажучи, правові норми, які використовуються в адміністративному праві, самі по собі є статистичними, а в рух вони приводяться саме за допомогою механізму адміністративно-правового регулювання. Який є вживаний в сучасній науці адміністративного права [9, с. 42].
Тобто, адміністративно-правовий механізм діяльності правоохоронних органів включає загальні теоретичні аспекти аналізованих вище правових механізмів, який має і свої особливості, що відрізняє його він суміжних правових категорій. З огляду на предмет дослідження, адміністративно-правові відносини охоплюються категорією адміністративно-правове забезпечення.
Одним із найважливіших пріоритетів адміністративно-правового забезпечення працівників правоохоронних органів є правові гарантії їх професійної діяльності, що випливають із правового статусу правоохоронця. Якщо узагальнювати наукові думки щодо визначення категорії «гарантії», то науковці: по-перше, розглядають гарантії як елемент правової системи; по-друге пов’язують їх з іншими поняттями, такими як: міра охорони, міра правового захисту, юридична відповідальність; по-третє, вивчають як самостійну категорію, яка має свої риси, об’єкт діяльності, а також систему, структуру та методи реалізації [10, с. 113].
Гарантії як елемент адміністративно-правового забезпечення діяльності правоохоронних органів охоплюються комплексом закріплених у нормативно-правових актах організаційних, соціальних, економічних, правових гарантій правоохоронця.
Таким чином, адміністративно-правове забезпечення діяльності правоохоронних органів – це сукупність владно-правових, взаємопов’язаних організаційних та інших правових форм, методів, способів, за до¬по¬мо¬гою яких забезпечуються захист конституційного ладу в Україні, охорона прав та свобод громадян, захист інтересів суспільства і держави.
Що стосується структури адміністративно-правового забезпечення, то В. Марчук до структуру механізму адміністративно-правового забезпечення відносить такі елементи:
1) норми права (адміністративно-правові норми);
2) правові відносини (адміністративно-правові відносини);
3) принципи дії механізму забезпечення порядку управління;
4) стадії порядку управління та їх забезпечення;
5) гарантії здійснення порядку управління;
6) акти застосування норм права [11, c. 9].
Зважуючи на вищезазначені думки та виходячи із специфіки діяльності працівників правоохоронних органів, до структури адміністративно-правового забезпечення правоохоронних органів, слід віднести такі елементи:
1) об’єкт адміністративно-правового забезпечення – суспільні відносини, що виникають в ході реалізації суб’єктами владних повноважень правоохоронної діяльності;
2) суб’єкти адміністративно-правового забезпечення – правоохоронні органи, їхні посадові і службові особи, функції, повноваження, права та обов’яки, що регламентовані норми права – адміністративно-правими нормами;
3) адміністративно-правові норми (сукупність правових норм) забезпечують діяльність правоохоронних органів з метою реалізації завдань і функцій держави, мають переважно імперативний характер;
4) адміністративно-правові відносини (правові відносини) завжди мають публічний характер, виникають і припиняються з настанням юридичних фактів.
За виконуваними функціями: регулятивні відносини, правоохоронні відносини. За станом підпорядкованості суб’єктів – вертикальні. Горизонтальні – юридична рівноправність суб’єктів.
5) гарантії професійної діяльності правоохоронців охоплюють комплекс закріплених у нормативно-правових актах організаційних, правових, економічних та соціальних гарантій правоохоронця.
Список літератури:
1. Світличний О.П. Права і свободи особи у світлі євроінтеграційних вимог. Публічне право. 2016. №2 (22). С. 27–32.
2. Ковалів М.В. Адміністративно-правове регулювання діяльності правоохоронних органів у демократичній державі. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2018. № 1. С. 166–173.
3. Добкін М.М. Місцеві державні адміністрації України: становлення, розвиток та функціонування: монографія. Харків: Золота миля, 2012. 183 с.
4. Гладун З. С. Адміністративно-правове регулювання у сфері охорони здоров’я за законодавством України. Вісник Національної академії правових наук України. 2014. № 1 (76). С. 103–111.
5. Адміністративне право України (загальна частина): навч. посіб./ [Остапенко О.І. Ковалів М.В., Єсімов С.С. та ін.]; [Вид. 2-е, доп.] Львів : СПОЛОМ, 2021. 616 с.
6. Адміністративне право: підручник/ Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; За заг. ред. Ю.П. Битяка. К.: Юрінком Інтер, 2005. 544 с.
7. Харитонова О.І. Адміністративно-правові відносини (проблеми теорії): монографія. Одеса: Юридична література, 2004. 328 с.
8. Кельман М.С., Мурашин О.Г. За¬галь¬на те¬орія дер¬жа¬ви і пра¬ва: Підруч¬ник. К.: Кон¬дор, 2006. 609 с.
9. Волк Н.В. Адміністративно-правове регулювання фармацевтичної діяльності в Україні: дис. … канд. юрид. наук. К., 2018. 2007 с.
10. Леонтьєва Л.В. Права жінок та юридичні гарантії їх захисту в Україні (теоретико-правові аспекти): дис. … канд. юрид. наук. Харьків., 2005. 186 с.
11. Марчук В.І. Адміністративно-правове забезпечення встановленого порядку управління в Україні органами внутрішніх справ: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Львів, 2011. 16 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter