У сучасному суспільстві значення медіа постійно зростає, тому без їх використання вже неможливо обійтися в житті. Одним із важливих завдань Нової української школи є навчити здобувачів початкової освіти сприймати, критично аналізувати й оцінювати, інтерпретувати подану інформацію в медіатекстах різних типів. З цією метою в мовно-літературній освітній галузі Типових освітніх програм для початкових класів було запроваджено нову змістову лінію «Досліджуємо медіа». Цілком очевидно, що ефективність роботи з медіатекстами на уроках української мови в початковій школі залежатиме від оволодіння вчителем базовими поняттями і категоріями медіалінгвістики.
Мета нашого дослідження – з’ясувати сутність поняття «медіатекст», схарактеризувати його основні категоріальні ознаки.
Термін «медіа» походить від латинського слова «medium», що в перекладі означає «той, що знаходиться в середині», «посередник», від англійського слова «medіa» – «засіб, спосіб». Як стверджують науковці, це поняття досліджувалося за часів Стародавнього Єгипту, хоча саме слово тоді ще не вживалося [9, с. 3]. Одним із перших використав цей термін канадський соціолог, співробітник Торонтського університету Г. М. Маклюен. Під «медіа» він розумів засоби масової інформації – радіо, телебачення, кіно, пресу, аудіозаписи та Інтернет.
У сучасному тлумаченні «медіа», «масмедіа» – це інструменти і канали, що застосовуються для зберігання, поширення й відтворення певної інформації або даних великій групі людей [3, с. 39–40; 5, с. 47]. Зауважимо, що до медіа науковці відносять усі засоби комунікації, які можна використати для інформаційного повідомлення, зокрема текст, музику і зображення тощо.
У лінгвістичних дослідженнях пропонуються різнопланові визначення поняття «текст» (від латин. textum – «зв’язок», «поєднання», «тканина») як одиниці найвищого рівня мовної системи. Нерідко текстом називають висловлювання, які не співвідносяться ні за обсягом, ні за будовою (структурою), ні за способом викладу інформації. Так, з одного боку, текст – це висловлювання, що містить одне або декілька речень, які є окремим елементом комунікації (наприклад: загадки, прислів’я, приказки, крилаті вислови тощо), а з іншого – це «складне структурно-семантичне утворення на зразок повісті, епопеї тощо» [16, с. 430]. У шкільній граматиці мови термін «текст» використовується для позначення «відрізку мовлення, що має специфічне мовне оформлення та характеризується смисловою і граматичною цілісністю, функціонально-стилістичною спрямованістю» [15, с. 57]. До основних категоріальних ознак тексту дослідники відносять інформативність, зв’язність, цілісність, членованість, завершеність, лінійність та модальність.
Аналіз наукової літератури ([3; 6–8; 11; 12; 14; 17] та ін.) дає підстави стверджувати, що поняття «медіатекст» тлумачиться також неоднозначно. Водночас більшість дослідників застерігають розглядати цей термін лише крізь призму тексту як одного із його складників. На думку англійського мовознавця А. Белла, медіатекст більш широке поняття, в основі якого – голосові та звукові параметри, візуальні образи, а отже, медіатексти втілюють різноманітні технології, які застосовуються як для їх створення, так і поширення [17, с. 35].
За словником термінів і понять із медіалінгвістики (за ред. Л. Шевченко), медіатекст – це «поліфункціональна гетерогенна смислова система, яка є продуктом вербалізації когнітивної діяльності індивіда та об’єктом і результатом цілеспрямованого конструювання смислів відповідно до прагматичної орієнтації ЗМІ» [12, с. 101–102].
В «Українському словнику медіакультури» (автор – О. Баришполець) медіатекст розглядається як повідомлення, що містить певну інформацію та викладене в будь-якому медійному виді та жанрі (наприклад: газетна стаття, кіно- і телефільм, телепередача, відеокліп та ін.) [3, с. 44]. Cаме це визначення поняття використовують у глосарії й автори посібника «Батьки, діти та медіа: путівник із батьківського посередництва» [2, с. 63].
Значна кількість науковців (Наливайко Ю., Овсієнко Л., Сизонов Д., Черниш О. та ін.) визначають медіатекст як особливий різновид тексту для масової авдиторії, що характеризується синтезом вербальних (словесних) і медійних засобів, а також має чітко виражену прагматичну спрямованість [6, с. 94; 7, с. 11; 8, с. 392; 11, с. 312].
Детально характеризуючи поняття, Д. Сизонов та О. Черниш зазначають також про його взаємозв’язок і взаємозалежність із «дискурсом». На думку дослідників, медіатекст є особливим різновидом комунікативного дискурсу, його дискретною одиницею, у якій опрацьовується і презентується конкретна інформація соціальної значущості [8, с. 391; 11, с. 311; 12, с. 102].
К. Стецюра розглядає медіатекст як елемент культурної картини світу суспільства та називає його «вмістилищем смислів», «сукупністю артефактів медіакультури», що сформувалась у тісному зв’язку з розвитком і домінуванням інформаційно-комунікативних технологій, а також масової комунікації в сучасному суспільстві [10, с. 3].
Л. Овсієнко наголошує на тому, що використання медіатекстів в освітньому процесі як одного із засобів навчання уможливить підвищення якості комунікативної компетентності, сприятиме розвитку критичного, логічного і творчого мислення, уваги, пам’яті, формуванню культурологічних знань, естетичного смаку тощо [7, с.11]. Науковиця вважає, що медіатекст є «утворенням медійного й вербального текстів, у ньому поєднується складна природа мови, особистісні уподобання і погляди автора, інтереси й можливості видавництва, телевізійного каналу чи радіостанції» [7, с.7].
Досліджуючи шляхи реалізації змістової лінії «Досліджуємо медіа» на уроках навчання грамоти, О. Краснопьорова та О. Біляцька пропонують учителям орієнтуватися на таке визначення поняття: «Медіатекст – усний чи писемний твір масово-інформаційної діяльності та масової комунікації» [5, с. 47]. Окрім того, аналізуючи сутність медіатексту, вони звертають увагу на його важливу функційну ознаку – вплив конкретної інформації на суспільну думку, здійснення переконання [5, с. 47].
У посібнику для педагогів «Нова українська школа: дидактичні основи медіаграмотності в учнів початкової школи» О. Антонова подає ідентичне тлумачення поняття. Дослідниця підкреслює, що медіатекст репрезентує мовну особистість автора, «віддзеркалює» його світосприйняття, інтелектуальний рівень розвитку та когнітивну здатність [1, с. 6-7].
На думку В. Шуляра, під медіатекстом як освітньою категорією слід розуміти «особистісно й соціально значущий навчальний медіапродукт співпраці суб’єктів педагогічного процесу – медіачитача й медіасловесника» [14, с. 335].
Принагідно зауважимо, що ми дотримуємося погляду, що поняття «медіатекст» і «медіапродукт» вважити синонімічними не зовсім доречно. В освітньому процесі на уроках мови і розвитку мовлення медіатекст є одним із важливих засобів формування комунікативної компетентності здобувачів початкової освіти, а медіапродукт – результат їхньої інтерактивної мовленнєво-творчої діяльності. Об’єктивність такого підходу доводять тлумачення цього поняття, подані в наукових дослідженнях: це «те, що виробляє медіа»; він завжди є нематеріальним та має духовну, культурологічну, розважальну цінності [12, с. 101]; медіапродукт – це сконструйована дійсність його автора, «e-витвір, отриманий завдяки наполегливої, активної, цілеспрямованої дії особистості, в ході якої накопичуються знання з питань програмового забезпечення; удосконалюються практичні уміння й навички; формується уявлення про віртуальний простір» [13, с. 355].
Спираючись на наукові дослідження (Кардаш Л. [4], Овсієнко Л. [7], Сизонова Д. [8], Черниш О. [11] та ін.) до основних ознак медіатексту, що відрізняють його від інших видів і жанрів тексту, відносимо такі:
–багатовимірність (у різних дослідженнях уживаються синонімічні терміни: гетерогенність, багатоплановість, поліфонічність тощо), яка виявляється в поєднанні в єдине комунікативне ціле різних семіотичних кодів – вербальних, аудіальних, візуальних та інших компонентів;
–медійність, що передбачає використання різних медійних інструментів, які обумовлені особливостями формату та технічними можливостями передавального каналу інформації;
– лінійність – нелінійність, тобто поділ медіатексту на власне текст (лінійний, одновимірний, цілісний) та гіпертекст (фрагментарне, мозаїчне розгортання тексту через гіперпокликання);
–масовість виявляється як під час створення, так і споживання медіа; передбачає соціально-орієнтоване спілкування, у якому беруть участь автор і адресат (масова авдиторія);
–специфічність мови, яка зумовлюється, передусім масовою комунікацією;
–відкритість – для медіатексту смислова завершеність не обов’язкова, оскільки такий текст – це структура, відкрита для багатьох інтерпретацій. [4, с. 147; 7, с. 9; 11, с. 311].
Водночас, медіатексту, як і тексту загалом, притаманні ознаки, зумовлені його специфічним походженням: когерентність, зв’язність, комунікативний намір, прагматична спрямованість тощо [1, с. 7; 7, с. 7–8; 11, с. 311].
Таким чином, аналіз наукової літератури з проблеми дослідження, дає змогу нам зробити такі висновки:
–поняття «медіатекст» не збігається з традиційним визначенням тексту як одиниці найвищого рівня мовної системи;
–в основі тлумачення медіатексту – поєднання вербальних (словесних) і медійних одиниць, що зумовлює інші підходи до роботи з ним на уроках української мови в початковій школі;
–у початковому курсі мовної освіти медіатекст є, по-перше, важливим джерелом навчальної інформації; по-друге, об’єктом сприймання, інтерпретації, аналізу, критичної оцінки та продукування;
–у процесі робити з медіатекстом відбувається формування комунікативної компетентності здобувачів початкової освіти, їхньої медіакультури і медіаграмотності.
Список літератури:
1.Антонова О. Нова українська школа: дидактичні основи формування медіаграмотності в учнів початкової школи: навч.-метод. посіб. Київ : Генеза, 2020. 96 с.
2.Батьки, діти та медіа: путівник із батьківського посередництва / О. Волошенюк, О. Мокрогуз; за ред. В. Іванова, О. Волошенюк. Київ : ЦВП, АУП, 2017. 79 с.
3.Баришполець О. Т. Український словник медіакультури. Київ : Міленіум, 2014. 196 с.
4.Кардаш Л. В. Поняття медіатексту як базової категорії медіалінгвістики. Молодий вчений. 2017. №4. С. 146–149. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2017_4_36 (дата звернення: 19.10.2023).
5.Краснопьорова О. В., Біляцька О. П. Реалізація змістової лінії «Досліджуємо медіа» в процесі навчання грамоти першокласників. Теорія і методика навчання: проблеми та пошуки : зб. наук. праць. 2018. Вип. 15. С. 44–53. URL : http://surl.li/mkfxt (дата звернення: 19.10.2023).
6.Наливайко Ю. Ю. Особливості співвідношення понять “текст” – “медіа-текст” при вивченні української мови в засобах масової інформації. Соціальні комунікації : зб. наук. праць. 2013. Вип. 2. С. 93–96.
7.Овсієнко Л. Проблема визначення сутності медіатексту в науковому полі лінгвістики й лінгводидактики. URL : http://surl.li/mlyby (дата звернення: 19.10.2023).
8.Сизонов Д. Ю. Медіатекст та медіадискурс у сучасному медійному просторі. Studia Linguistica : зб. наук. праць. 2013. Вип. 7. С. 389–393. URL : http://surl.li/mmbtr (дата звернення: 19.10.2023)
9.Срібняк І. Історія журналістики: виникнення та розвиток новинних мас-медіа в країнах Європи, Азії та Північної Америки (ХVІІ–ХХ ст.) : підруч. для студ. вищ. навч. закл. 2-ге вид., перероб. Київ : Міжнародний науково-освітній консорціум імені Люсьєна Февра, 2018. 156 с.
10.Стецюра К. Природа та специфіка буття медіатекстів у культурній картині світу сучасного суспільства. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія «Філософія. Психологія. Педагогіка». 2012. Вип. 3. С. 56−62.
11.Черниш О. А. Сутнісні характеристики понять «медіадискурс» та медіатекст» у сучасній медіалінгвістиці. Наукові записки. Серія «Філологічні науки (мовознавство)». 2013. Вип. 118. С. 309−313. URL : http://surl.li/mmbte (дата звернення: 19.10.2023).
12.Шевченко Л. І., Дергач Д. В., Сизонов Д. Ю. Медіалінгвістика : словник термінів і понять / за ред. Л. І. Шевченко. Вид. 2-ге, випр. і доп. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2014. 380 с.
13.Шевирьова І. Г. Медіа-продукт як результат практичної діяльності майбутніх учителів початкових класів. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. 2018. Вип. 6 (320). С. 353–361. URL : http://surl.li/mkfye (дата звернення: 19.10.2023).
14.Шуляр В. Медіаосвіта: стратегія і тактика співпраці медіапедагогів і бібліотекарів. Практична медіаграмотність: міжнародний досвід та українські перспективи: зб. статей. Київ : ЦВП; АУП, 2017. С. 331–336. URL : http://surl.li/mmbvx (дата звернення: 19.10.2023)
15.Янко Н. О., Коновець І. О., Максак І. В. Лінгвістичні засади формування мовленнєвої компетентності учнів початкових класів у процесі ознайомлення з ознаками тексту. Інноваційна педагогіка. 2022. Вип. 49. Т. 2. С. 55–60. URL : https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/handle/123456789/8135?mode=full (дата звернення: 19.10.2023).
16.Янко Н. О., Паршукова М. В. Підготовка майбутніх учителів початкової школи до ознайомлення учнів із елементами ділового мовлення (лінгвостилістичний аспект). Молодий вчений. 2020. №5 (81). С. 426–431. URL : https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/handle/123456789/4658 (дата звернення: 19.10.2023).
17.Bell A. Approaches to Media Discourse. London, 1996. 230 p.
_______________________________________________________________________
Науковий керівник: Янко Наталія Олексіївна, кандидат педагогічних наук, доцент, Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter